Система та обсяги обов'язкових екологічних знань управлінського персоналу (у природоохоронних чи галузевих корпоративних органах управління) визначаються цілеспрямованістю, обсягом і змістом виконуваних
ними функцій управління залежно від посади.

Для професійної підготовки управлінського персоналу слід керуватися такими загальнометодологічними засадами:

· екологічна освіта, як формальна, так і неформальна, є безперервним процесом одержання й оновлення екологічних знань;

· ефективна система екологічної освіти має охоплювати питання природного (біологічного), соціально-економічного середовища і розвитку, у тому числі духовного, бути невід'ємною частиною всіх дисциплін, використовувати формальні й неформальні методи та
ефективні засоби комунікацій (багато дисциплінарний підхід);

· система знань має охоплювати загальносистемні, природничі, ноосферні, наукові, етичні та соціальні аспекти;

· система знань покликана забезпечити додержання принципу "впровадження через навчання" в практичну діяльність цілей і завдань екологічної політики, програм екологічного управління, міжнародних зобов'язань тощо;

· результатом екологічного навчання повинні бути розробка й атестація індивідуальних проектів, програм екологізації відповідних сфер діяльності, досягнення екологічного ефекту в процесі підготовки та прийняття рішень (наприклад, диплом-проект, диплом-програма, дипломпропозиція);

· навчальні матеріали всіх видів навчання та категорій персоналу мають ґрунтуватися на якнайточнішій наявній науковій інформації, охоплюючи загальносистемні й спеціальні методології з урахуванням індивідуального попиту на екологічні знання;

· програми професійної екологічної підготовки мають бути спрямовані на підвищення поінформованості управлінського персоналу щодо екологічної політики і збалансованого розвитку;

· у процесі підготовки слід застосовувати такі схеми навчального процесу: службовець—викладач, викладач—службовець або службовець— консультант (викладач), консультант (викладач)—службовець.

Відповідно до викладеного, для управлінського персоналу, що відповідає за прийняття та реалізацію рішень, найбільш ефективною є методологія навчання за дистанційною (автономною) моделлю без відриву від основної діяльності з елементами управлінського консультування як інтеграційного процесу з участю консультанта-викладача з екологічного
управління. Консультант-викладач з екологічного управління (внутрішній або зовнішній) — це перш за все професійний висококваліфікований радник, який має фундаментальні знання та досвід із проблем цільової (екологічної") функціональної діяльності; вміє ефективно використовувати їх для аналізу й вирішення практичних та управлінських проблем у конкретній сфері чи секторі діяльності, у поширенні позитивного досвіду.

В екологічно розвинених країнах останнім часом набули поширення такі поняття, як "екологічна філософія життя", "екологічна парадигма", "екологічні пріоритети". Парадигма, як відомо, — це система цінностей, світоглядів, принципів і підходів, що визначають і характеризують стан розвитку суспільства. Екологічна парадигма означає усвідомлення в суспільстві переваг екологічних цінностей над технократичними, збалансованого еколого-соціоекономічного прогресу над науково-технічним, екологічної філософії життя над матеріалістичною.

В Україні під впливом світової спільноти тільки розпочато формування прошарку науковців, державних діячів, викладачів навчальних закладів, що екологічно мислять. Однак протидія інерційних природоспоживацьких тенденцій ще надто велика. Подолати їх допоможуть насамперед екологічна освіченість та практична реалізація екосистемних знань управлінським персоналом.

Уніфікована система обов'язкових знань менеджерів має охоплювати:

· основні екологічні поняття та означення;

· системоутворювальні (основоположні) закони природи;

· сучасний стан і причини глобальної та національної екологічної кризи;

· сучасну природничо-філософську парадигму світоустрою, збалансованого розвитку, виходу з кризового стану;

· роль українських учених, філософів у формуванні еколого-природничої філософії планетарного життя людини, суспільства;

· концепції збалансованого розвитку (світові, національні);

· сучасні міжнародні й національні принципи екологічної політики в контексті збалансованого розвитку;

· міжнародні керівні положення та документи з екологічної політики і управління;

· політику еколого-техногенної безпеки в контексті національної безпеки;

· міжнародні екологічні зобов'язання і принципи міжнародної екологічної співпраці;

· міжнародні стандарти культури менеджменту;

· міжнародне екологічне законодавство, стандарти дій;

· національні керівні положення і документи з екологічної політики та управління;

· національне екологічне законодавство, норми і стандарти;

· методологію формування та здійснення екологічної політики й управління;

· механізми та інструменти здійснення екологічної політики (наукові, правові, економічні тощо);

· системи ефективного екологічного управління, їхні цілі, завдання та функції;

· загальносистемну методологію екологічного управління;

· екологічні програми, проекти;

· принципи організації міжгалузевої й міжрегіональної екологічної взаємодії;

· принципи організації екологічної співпраці з громадськістю, підприємницьким сектором економіки;

· приклади та методологію впровадження ефективної екологічної практики, у тому числі міжнародної співпраці.

Список рекомендованої літератури

Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2 кн. / Відп. ред. В. і. Андрейцев. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Державні стандарти України. Системи управління навколишнім середовищем ДСТУ ISO 14001-97, ДСТУ ISO 14004-97. — К.: Держстандарти України, 1998.

Пашков Е. В., Фомин Г. С., Красный Д. В. Международные стандарты ИСО 14000. Основы экологического управления. — М.: Изд-во стандартов, 1997.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы, гипотезы). — М.: Наука, 1994. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Білявський Г. О., Фурдуй Р. С., Костіков і. Ю. Основи екологічних знань. — К., Либідь, 2000.

Дес Дерлоу. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняттярішень. — К.: "ВсеУВИТО", Наук, думка, 2001. Лемберт Том. Ключові проблеми керівника. — К.: "ВсеУВИТО", Наук, думка, 2001.

Локтионов М. В. Системный подход в менеджменте. — М.: Генезис,2000.

Рене Декарт. Міркування про метод. — К.: Тандем, 2001.

Дітер Гайнріх, Манфред Герчт. Екологія. — К.: "Знання—Прес", 2001.Карпенков С. X. Концепции современного естествознания — М.:"ЮНИТИ", 1997.

Кредисов А. А. История учений менеджмента. — К.: Вира-Р, 2000.

К. Боумен. Основы стратегического менеджмента. — М.: -ЮНИТИ", 1997.

Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький та ін. — К.: Символ -T, 1997.

Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. — К.: Тандем, 2000.

Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. — М.: Прогресс, 1973.