Місце екогеографії та геоекології в системі наук про землю

План

1. Місце екогеографії та геоекології в системі наук про землю

2. Загальна характеристика сучасної геоекологічної ситуації в Україні

3. Надзвичайні екологічні ситуації та екологічний ризик

4. Найважливіші геоекологічні проблеми в Україні та причини їх виникнення

Наука екологічна географія, або геоекологія, якщо дотримуватися географічного підходу до її тлумачення, виникла тоді, коли з'явилася потреба вивчати не власне організми, а лише їх реакцію на зміни умов середовища та простежити зворотний вплив діяльності людського суспільства й біосфери на середовище проживання.

Термін геоекологія запровадив німецький географ Карл Тролль у 1939 р. Цим він ознаменував виникнення нового наукового напряму в природничих науках. К. Тролль ужив термін стосовно ландшафтів, окресливши геоекологічний науковий напрям на межі географії та екології. На сьогодні є багато різних визначень геоекології. Наприклад, дослідник І.Є. Тимашев трактує її як галузь знань, в якій вивчаються закономірні зв'язки між живими організмами, у тому числі людиною, техногенними спорудами та геологічним середовищем*1. Інші вчені під поняттям геоекології розуміють міждисциплінарну науку про екологічні проблеми зовнішніх геосфер Землі*2. Дехто вважає, що об'єктом дослідження геоекології є не геосфери, а екосистеми. На думку В.Б. Сочави, об'єкт дослідження геоекології — це сукупність наземних і підземних геосистем. Таким чином, терміни й поняття в галузі вивчення екологічних проблем зовнішніх геосфер Землі, включаючи літосферу, перетворилися в об'єкти гострої дискусії.

*1: {Тимашев И.Е.. Геоэкологический русско-английский словарь-справочник. — М., 1999. — С. 41—43.}

*2: {Осипов В.И. Геоэкология: Понятия, задачи, приоритеты // Геоэкология. — 1997. — № 1. — С. 4.}

За К. Троллем, геоекологія — синтез "горизонтального" і "вертикального" підходів*3. Під сутністю горизонтального підходу він розумів ландшафтну географію, а під вертикальним — системну екологію (біологію, що вивчає функціональні взаємозв'язки в екосистемах). Отже, сучасна геоекологія, в розумінні К. Тролля, є частиною географічної науки, а саме — екологічним ландшафтознавством. Погляди дослідника сприяють розвитку ідей еколого-ландшафтного підходу до природокористування, викладених у працях В.В. Докучаєва ще наприкінці XIX ст.

*3: {Тролль К. Ландшафтная экология (геоэкология) и биогеоценология: Терминологическое исследование // Изв. АН СССР. Сер. География. – 1972. - №3. – С. 117.}

Російський професор І.Є. Тимашев характеризує основні підходи, в яких він розкриває змістовну сутність терміна "геоекологія"*4.

*4: {Тимашев И.Е.. Геоэкологический русско-английский словарь-справочник. — М., 1999. — С. 42—45.}

1. Географічний підхід. Геоекологія (екологічна географія) розглядається як особливий напрям (дисципліна) у географічній науці, що вивчає географічне середовище, його екосистеми з екологічного погляду і з метою розв'язання проблем, пов'язаних із життєдіяльністю людини як елемента живої природи, та отримання необхідних ресурсів для розвитку людства. Для географічного підходу для геоекології характерні міждисциплінарні вертикальні й горизонтальні зв'язки, насамперед, із біологією, соціологією, економікою й усім комплексом наук про Землю.

2. Біологічний підхід. Геоекологія — це самостійний розділ екології, в якому вивчаються екосистеми високого рівня організації.

3. Геологічний підхід. У цьому разі геоекологію розглядають як науковий напрям у геології, за допомогою якого досліджуються екологічні проблеми геологічного середовища (літосфери), а також закономірності взаємодії літосфери і біології. На початку 90-х років XX ст. цей підхід сформувався у самостійний міждисциплінарний розділ — екологічну геологію, що вивчав екологічні функції літосфери, крім приземного шару атмосфери, поверхневих вод, ґрунтових горизонтів. Останні є об'єктом дослідження так званого екологічного ґрунтознавства, агроекології тощо.

4. Географо-геологічний підхід. Із позицій цього підходу, геоекологія це наука про екологічні перетворення геосфери під впливом техногенних процесів, оскільки не можна окремо вивчати, наприклад, підземні (об'єкт екологічної геології) та поверхневі води (об'єкт екологічної географії). Те саме стосується ґрунтів і ландшафтів.

5. Розширені міждисциплінарні підходи. Геоекологія розглядається як напрям, що синтезує закони екології з досягненнями всіх наук про Землю: географії (екологічна географія, екологічне ландшафтознавство, екологічна метеорологія, екологічна кліматологія, екологічна палеогеографія та ін.); геології (екологічна геологія, екологічна геодинаміка, екологічна геохімія, екологічна геофізика, екологічна мінералогія тощо); ґрунтознавства (екологічне ґрунтознавство, агроекологія, екологічне землезнавство). Тобто до кожного вже сформованого фундаментального напряму в системі наук про Землю можна додати прикметник екологічний, аби отримати іменник геоекологія, що семантично відповідає науці про комфортність навколишнього природного середовища та дає відповідь на запитання: наскільки сприятливі (а якщо ні, то чому) умови проживання та виробничої діяльності людини на конкретній території. Безумовно, з розвитком геоекології понятійна база (тезаурус) цієї науки збільшуватиметься.

Однією з найактуальніших методологічних проблем геоекології є визначення її місця в системі традиційних наук про Землю, а також вирізнення об'єкта і предмета досліджень*5. Друга половина XX і початок XXI ст. — час становлення та затвердження геоекологічної парадигми, що супроводжується появою великої кількості досліджень екологічної й геоекологічної спрямованості. При цьому виникнення значної частини нових наук сприймається як об'єктивна реальність. Усі вони мають чітко визначений предмет досліджень, теоретичну або практичну значущість. Інша справа з геоекологією. Претендують на право "власності" цієї науки майже десять традиційних наук. Наскільки широким є коло "претендентів", настільки широкі та різноманітні уявлення про її об'єкт, предмет, цілі й завдання.

*5: {Бережной АЛ. Эволюция внешней комплексной оболочки Земли и глобальные геоэкологические проблемы современного этапа ее развития // Вестн. Воронеж, ун-та, — Сер. Геология. 1999. — № 7. -С. 210—212; Бочаров В.Л. Новое в справочной экологической литературе Вестн. Воронеж, ун-та. — Сер. Геология. — 2003. №1.—С. 196.}

Як загальний предмет досліджень геоекології, що є прийнятним для більшості наук, можна розглядати спрямовані тенденції еволюційних і антропогенних змін життєво важливих екологічних параметрів геоекосфери як системи взаємопов'язаних, континуально дискретних зональних та регіональних екосфер, що утворюють єдність зі стійкими, еволюційно сформованими екопараметрами, котрі вважають еталонними. Оскільки геоекологія – міждисциплінарний напрям, то об'єктом її досліджень є геоекосфера — еволюційна двоєдність, що вивчається у двох аспектах: геокомплексному (геосистемному, рівнозначно компонентному) та екосистемному (біоцентричному). При цьому дослідження всіх наук концентруються на одному предметі досліджень — глибокому, всебічному вивченні параметрів геоекосфери, які є найбільш значущими для збереження цілісності, стабільності й саморегуляції*6.

*6: {Бочаров ВЛ. Геоэкология как наука: структурирование и тезаурус, современное состояние и перспективы развития // Вести. Воронеж, ун-та. Сер. Геология. — 2004. — № 2. — С. 168—169.}

У зв'язку з глобальністю й складністю об'єкта досліджень геоекології та широким спектром предметів досліджень жодна з сучасних наук окремо не може вирішити геоекологічні проблеми, які збільшуються. У структурі геоекології вирізняють такі три розділи:—

природнича (еволюційна) геоекологія - - це синтез знань про еволюційні (еталонні довготривало-стабільні) екопараметри структури, динамічні характеристики еволюційно сформованих екосистем, ландшафтів, що складаються з компонентів та елементів, балансів і кругообігів речовини та енергії, що забезпечують їх стабільність, саморегуляцію, саморозвиток, якість і комфортність для біоти і людини;—

антропогенна геоекологія — синтез знань про глибину та масштаби антропогенних змін еталонних екопараметрів, структурний склад, порушення динамічних характеристик, балансів і кругообігів речовини та енергії в окремих компонентах, екосистемах, ландшафтах, стабільності якості та комфортності геоекосфери та зонально-регіональних екосфер;—

прикладна (оптимізаційна) геоекологія — це синтез знань про стратегію й тактику максимально можливого збереження еволюційних екопараметрів геоекосфери і зонально-регіональних екосфер, запобігання кризовим" критичним і катастрофічним порушенням екопараметрів. До завдань прикладної геоекології також належать розробка й упровадження різних варіантів моделей антропогенізованих середовищ із оптимальними екопараметрами.

У 90-х роках XX ст. виник самостійний екологічний напрям у геологічних науках — екологічна геологія. Екологічна геологія — це новий напрям геологічних наук, що вивчає екологічні функції літосфери, закономірності їх формування та просторово-часові зміни під впливом природних і техногенних процесів, пов'язаних із життєдіяльністю біоти та насамперед людини*7. Отже, екологічна геологія, з одного боку, є науковим напрямом в геології, з іншого — складовою геоекології, яка включає вже сформовані напрями сучасного природознавства, (екологічна хімія, екологічна фізика, екологічна географія тощо) (рис. 1.1).

*7: {Трофимов В.Т., Зилинг Д.Г. Экологическая геология. — М., 2002. — С. 27.}

Об'єкт дослідження екологічної геології становить геологічне середовище — верхня частина літосфери (в окремих випадках це вся літосфера), що перебуває під прямою або опосередкованою дією людини, відображеною природними та природно-техногенними енергетичними полями, які виявляються за допомогою геологічних процесів. До геологічного середовища належать також ландшафтна оболонка й техногенні відклади. Предметом дослідження екологічної геології є умови взаємодії людини з геологічним середовищем, а основним завданням — оптимізація техногенної діяльності людини в межах геологічного середовища.

Якщо термін "геоекологія" тлумачити з погляду біоцентричного підходу, то під поняттям геоекології потрібно розуміти міждисциплінарну науку, що вивчає склад, структуру, закономірності функціонування та еволюції природних й антропогенно перетворених екосистем високого рівня організації. Об'єктом досліджень є екосистеми високого рівня організації, а акцент робиться на вплив "неживого" на "живе". Таким чином, у цьому тлумаченні геоекологія — це поняття біологічне. У геологічні науки термін перенесено механічно й надано йому інший зміст.

Рис.