Інформація щодо структури землекористування отримується з урахуванням категорії земель. В Україні землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

· землі сільськогосподарського призначення;

· землі житлової та громадської забудови;

· землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

· землі оздоровчого призначення;

· землі рекреаційного призначення;

· землі історико-культурного призначення;

· землі лісового фонду;

· землі водного фонду;

· землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Для всіх категорій земель визначається ступінь антропогенного навантаження з використанням експертних бальних оцінок. У межах території, для якої розраховується ЕГБ, кожен вид земель отримує відповідний бал, і всі земельні ділянки з однаковим балом об'єднуються в однорідні групи за категоріями (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація ступенів антропогенного навантаження земель

Ступінь антропогенного
навантаження | Бал | Категорія земель

Найвищий | 9 | Землі промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення

Дуже високий | 8 | Землі сільськогосподарського призначення

Високий | 7 | Землі житлової та громадської забудови

Між середнім та високим | 6 | Землі водного фонду

Середній | 5 | Землі історико-культурного призначення

Між низьким та середнім | 4 | Землі рекреаційного призначення

Низький | 3 | Землі оздоровчого призначення

Дуже низький | 2 | Землі лісового фонду

Найнижчий | 1 | Землі природно-заповідного та іншого природо-охоронного призначення

Відношення площ земель із найвищим ступенем антропогенного навантаження до площ земель із найнижчим ступенем такого навантаження — це коефіцієнт абсолютної напруженості екoлого-господарського стану земель території Ка – S max AH/ S min AH. Цей коефіцієнт характеризує схильність господарського освоєння земель, території в бік застосування техногенних систем із дуже сильним антропогенним впливом.

Відношення площ групи земель із більш високим антропогенним навантаженням до площ групи земель із більш низьким антропогенним навантаженням — це коефіцієнт відносної напруженості еколого-господарського стану території Kв = ?S6-9/?S1-5 Цей коефіцієнт, враховуючи землі всієї території, є інтегральним показником її екологічної напруженості. Він характеризує ступінь еколого-небезпечного освоєння території і свідчить про зміщення її стану як природно-антропогенної системи або в бік інтенсифікації антропогенного впливу, або в бік нарощування потенціалу для відновлювання природних властивостей. Зниження Кв означає наявність тенденції зменшення екологічної напруженості, відновлення природної рівноваги, підтримання на необхідному рівні рекреаційних і природоохоронних територій.

Здатність території або природно-техногенної системи протистояти антропогенному впливові і підтримувати екологічну рівновагу визначає її природну захищеність. Відомо, що стійкість екосистеми тим вища, чим більше її біологічне різноманіття. Так само стійкість чи захищеність території тим більша, чим більше її ландшафтне різноманіття. Наявність різноманітних природоохоронних зон, рівномірний розподіл ділянок із природними біогеоценозами в межах території збільшують її природну захищеність. Одним із заходів підвищення природної захищеності території і досягнення необхідного ЕГБ є створення оптимальної мережі природнозаповідного фонду цієї території.

Структура землекористування є визначальним чинником екологічної стійкості території. Від того, яка застосовується господарська спеціалізація певної території і як відбувається розподіл антропогенного навантаження, залежить ступінь її природної захищеності, що є мірилом гармонізації взаємовідносин людини і природи на цій території.

Вищого ступеня еколого-господарського балансування території можна досягти за допомогою свідомого, спільного з органами самоврядування, бізнесом, наукою і населенням, формування соціально-економічних систем нового типу. Ними є такі регіональні утворення: технополіси, технопарки, екополіси, які об'єднують капітал, ресурсний та інтелектуальний потенціал для комплексної зміни умов життєдіяльності. Впровадження нових соціально-економічних систем, наприклад екополісів, ґрунтується на впровадженні іншого типу виробництва, ніж промисловість чи сільське господарство в їх традиційному розумінні; іншого способу життя — вже не міського, але й не сільського (іншого характеру праці); іншої культури, заснованої на концепції єдності з природою; іншого підходу під час планування системи науково-виробничих і соціально-ділових комплексів, вписаних у ландшафт.

Оптимальне досягнення еколого-збалансованого розвитку території потребує використання відповідної інформаційної основи, що спирається на ЕГБ. Проведення оцінки ЕГБ території і використання його для забезпечення раціонального землекористування та формування раціональних структур виробництва й споживання дає можливість організації здійснювати землеустрій території відповідно до загальних завдань гармонійного розвитку виробничого й природно-ресурсного потенціалів.

Кадастровий механізм.

Це первинний еколого-господарський механізм обліку природної біоти, біотичного регулювання, визначення господарської ємності біосфери.

Облікові функції екологічного управління реалізуються через державні природні кадастри: земельний, водний, лісний, надровий. Ці кадастри вводяться для обліку кількісних характеристик природного потенціалу. У табл. І.З наведено види кадастрів природних ресурсів.

Зазначимо, що базовим державним кадастром є земельний. У поняття землі як об'єкта земельного кадастру входить увесь природний комплекс, у тому числі фунт, рельєф, поверхневі й підземні води, літогенна основа, рослинний і тваринний світ. Це зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо внесення до складу кадастру блоку даних, які характеризують стан і зміни природних територіальних комплексів (ландшафтів) під впливом антропогенних чинників, а також достовірну господарську екологічну інформацію, зокрема про стан біотичного механізму регулювання. Виділення природних територіальних комплексів повинно мати еколого-господарську оцінку, містити визначення видів і ступенів антропогенних навантажень, здатності природних комплексів (біоти) витримувати ці навантаження (несуча ємність).

Таблиця 1.3

Система кадастрів природних ресурсів

Природне
середовище | Природні
ресурси | Основне призначення | Кадастри природних

ресурсів

Літосфера | Земельні | Господарське: головний засіб виробництва в сільському господарстві, базис розміщення виробничих сил.
Екологічне: виявлення проблем і забезпечення необхідної екологічної рівноваги в природі | Земельний

Надра | Господарське: мінеральні та паливно-енергетичні ресурси. Екологічне: виявлення проблем і забезпечення необхідної екологічної рівноваги в природі | Корисних копалин

Біосфера | Природна
рослинність
і тваринний
світ | Господарське: лісове господарство,
деревообробна і хімічна промисловості, харчова сировина, мисливсько промислове господарство.
Екологічне: виявлення проблем і забезпечення необхідної екологічної
рівноваги, безпеки для здоров'я людини | Лісовий, спеціалізовані види мисливсько-промислового,
рекреаційного та іншого призначення

Гідросфера | Водні | Господарське: виробниче,

сільськогосподарське і комунальне

водоспоживання.

Екологічне: виявлення проблем і забезпечення необхідної екологічної

рівноваги, безпеки для здоров'я людини | Водний

Атмосфера | Кліматичні | Екологічне: забезпечення агрокліматичними даними, даними про кліматичні умови існування суспільства, життя людини, умови роботи | Спеціальні види

кліматичних

кадастрів

Моніторинговий механізм. Це механізм спостережень за станом навколишнього природного середовища, що функціонує на підставі закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

За результатами систематичних спостережень відбувається збирання, обробка, передавання, збереження та аналіз відповідної інформації, прогнозування змін стану навколишнього середовища та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Одним із головних завдань моніторингу є спостереження за біотичною компонентою навколишнього природного середовища і джерелами антропогенного впливу. Практично йдеться про спостереження за біотичним механізмом регулювання навколишнього природного середовища (моніторинг заповідних зон, лісів, землі тощо).

Механізм державного моніторингу функціонує на трьох рівнях:

локальному — на територіях окремих об'єктів (підприємств, міст, ділянок, ландшафтів, басейнів річок тощо);

регіональному — у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів;

національному — на території країни в цілому.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища. Для підтримки функціонування біотичного механізму регулювання навколишнього природного середовища особливе значення має фоновий моніторинг. Це спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами навколишнього природного середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за
реакцією біоти на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому

Законодавчий і нормативно-правовий механізм.

Екологічне законодавство закріплює екологічні права та обов'язки громадян, екологічні інтереси суспільства, держави та юридичних осіб, механізми їх реалізації і захисту; регулює відносини в галузі використання, відновлення й охорони земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів; визначає режими територій та об'єктів особливої охорони і забезпечує вимоги екологічної безпеки в Україні.

Екологічне законодавство України виходить із того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому законодавчий механізм спрямований на запобігання проявам екологічних ризиків і небезпеки від негативного техногенного впливу й стихійних явищ з урахуванням стану економічного розвитку держави.

Законодавчо-правовий механізм складається з таких блоків законодавчого та підзаконного регулювання:

Блок механізму | Коментар.

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин | 1.1. Закріплення найважливіших принципів і форм використання природних ресурсів на різних юридичних титулах.

1.2. Декларування низки екологічних прав громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки

2. Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нормах закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"! а також на законах та підзаконних актах, що прийняті на його подальший розвиток:*

закон "Про екологічну експертизу";*

Земельний, Водний, Лісовий кодекси;*

Кодекс України про надра;*

закон "Про тваринний світ";*

закон "Про охорону атмосферного повітря";*

закон "Про природно-заповідний фонд" тощо | 2.1. Передбачення мети, завдання, принципів і механізмів забезпечення конституційних екологічних правовідносин.

2.2. Забезпечення гуманізації і демократизації .регулювання екологічних правовідносин.

2.3. Встановлення розподілу управлінської компетенції між законодавчими й урядовими органами влади в галузі природокористування, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки.

2.4. Закріплення пакету екологічних прав громадян і, зокрема, прав, що реалізуються переважно на галузевому рівні:*

на екологічно безпечне життя і здоров'я;*

на одержання повної достовірної інформації, у тому числі екологічної;*

на участь у проведенні