Система економічних регуляторів і методів характеризується тим, що підприємство-забруднювач не обмежується жорсткими нормами. Воно може обирати свою стратегію, спираючись на власну оцінку витрат і результатів.
У той же час усі економічні параметри, які для нього є зовнішніми (норми платежів за забруднення, податки, розміри субсидій), жорстко фіксовані. Підприємства є об'єктами централізованого державного регулювання. Утакий спосіб фіксується бажаний стан навколишнього середовища. Підприємствам надається можливість вибору стратегії, що дає змогу досягти цього стану й адміністративно не нав'язується їм, хоч економічними регуляторами вони поставлені в порівняно жорсткі рамки дій.

Адміністративний механізм.

Цей механізм визначається законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" і містить:

екологічні права та обов'язки громадян;

повноваження і компетенцію владних структур у галузі охорони навколишнього природного середовища;

екологічну експертизу в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що визначає стан навколишнього природного середовища;

екологічну стандартизацію і нормування для встановлення системи обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

ліцензування природокористування і природоохоронної діяльності, тобто надання дозволу компетентного державного органу;

оцінку впливу на навколишнє природне середовище;

екологічний контроль та нагляд (інспектування);

регулювання процесу використання природних ресурсів;

адміністративну відповідальність.

Нині, через традиції та інерцію дій адміністративно-командної системи адміністративний механізм екологічного управління має домінуючу роль. Щоправда, вже намітилася тенденція проникнення в цей механізм ринкових правовідносин та інструментів.

Одним із головних завдань адміністративного механізму є залучення всіх суб'єктів соціально-економічних відносин суспільства, організацій у процесі гармонізації взаємовідносин із природою. Основна мета залучення і взаємодії полягає у використанні широкого кола засобів екологізації, виявленні балансу між короткостроковими прибутками індивідуальних членів суспільства, компаній і довгостроковим еколого-економічним інтересом суспільства в цілому.

Роль уряду (адміністрації), органів державного екологічного управління полягає в тому, шоб примусити виробників для підтримки екологоекономічного балансу компенсувати зовнішні екологічні витрати.

Забруднення атмосфери, води, землі здебільшого відбувається тому, що вони не мають індивідуального власника. У цій ситуації уряд країни змушений виступати від імені своїх громадян, всього суспільства, як більшості, що зацікавлена в збереженні екологічної рівноваги. Адміністративний механізм урядових дій у такому разі полягає в здійсненні своїх повноважень через управлінські функції — комплексне планування, виконання запланованих рішень, контроль і коригування комплексу природоохоронних заходів. Тобто це є застосуванням примусових заходів (штрафи, оподаткування) до тих суб'єктів суспільства, які порушують вимоги екологічного законодавства. Адміністративний механізм визначається також законодавчо і має свою розгалужену управлінську інфраструктуру, що ставить собі за мету забезпечити реалізацію конституційних екологічних прав людини як особистості. Кожен член суспільства, будучи кінцевим об'єктом екологічного управління, повинен, у свою чергу, здійснювати індивідуальний вплив за певними напрямками:

як особистість, яку хвилює якість навколишнього середовища, особисте здоров'я та доля прийдешніх поколінь;

як відповідальний виробник побутового забруднення і відходів;

як індивідуальний суб'єкт суспільно-економічних відносин;

як споживач товарів та послуг.

Чим вищим є рівень екологічної свідомості та екологічної освіти людини, тим активнішу роль вона відіграє в екологічній політиці держави. Активне залучення людей, неурядових організацій — як екологічних, так і орієнтованих на споживача, — а також профспілок відіграватиме згодом важливу роль у процесі досягнення високого рівня освіченості, щоб представляти суспільний інтерес, знати переконливі мотиваційні аргументи в залученні членів суспільства до активних дій.

Інформаційно-контрольний механізм.

Цей механізм функціонує в правовому полі всіх систем екологічного управління і спрямований на підготовку, прийняття та контроль за виконанням управлінських рішень (рис. 1.6). Зауважимо, що інформаційно-контрольний механізм детальніше розглядатиметься далі як інформаційна система забезпечення функціонування екологічного управління. База даних інформаційно-контрольного механізму формується за результатами розробки кадастрів, екологічного й функціонального моніторингу, екологічного картографування, моделювання антропогенних процесів тощо.

Враховуючи те, що екологічний і функціональний контроль є однією із системоутворювальних функцій екологічного управління, він повинен здійснюватися на основі комплексного моніторингу, тобто екологічного й функціонального, на підставі Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а також Положень про функціонування уповноважених органів влади: Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Державного комітету лісового господарства України, Державного комітету України по водному господарству, Державного комітету України по земельних ресурсах та ін.

Науково-освітній механізм.

Надзвичайна складність зв'язків у природі ще не до кінця вивчена і зрозуміла. Це видно на прикладі біотичного регулювання. Якщо в одних країнах активно споживають енергію, сприяючи тим самим парниковому ефектові, то в інших країнах унаслідок цього відбуваються сильні повені; споживацька поведінка в одному регіоні призводить до екологічної кризи в іншому. І все це відбувається за умов широкої людської обізнаності про екологічні наслідки дій, неадекватних рівню освіченості в питаннях належної екологічної поведінки. Отже, потрібна висока мудрість в усвідомленні гармонії людини і природи, зваженість і розсудливість в оцінці того, що сталося; справедливість відносно нинішніх і прийдешніх поколінь; надзвичайна мужність, щоб відмовитися від сумнівних цінностей.

Специфіка сучасної екології полягає в тому, що вона зі строго біологічної науки перетворилася на міждисциплінарну галузь, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, економіки, культури — по суті всіх відомих наукових дисциплін. Екологічна профанація стримує розвиток як фундаментальної екологічної науки, так і екологічної освіти. Екологія як самостійна галузь науки ще не стала фундаментальною основою збереження систем життєзабезпечення землі, природокористування та охорони навколишнього природного середовища. На сучасному етапі модернізації суспільств триває інтенсивний розвиток прикладних екологічних наук, а також екологічного управління.

У Всесвітній програмі дій на XXI століття визнається, що наукові знання необхідні для забезпечення раціонального управління навколишнім середовищем, а також для щоденного виживання та задоволення майбутніх потреб людства. Така постановка проблеми вимагає в першу чергу ретельної розробки методів механізмів управління, що пов'язано насамперед із діалектикою співіснування суспільства і природи. Що ж до екологічного управління, то в цьому питанні потрібні послідовний розвиток і використання таких принципів, як планомірність, пропорційність і оптимальність (рис. 1.7). Еколого-економічна планомірність — це функція екологічного управління, призначена для регулювання екологічних і економічних відносин та пропорцій. Така функція передбачає як розробку й виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дієвий контроль за реалізацією їх (управління відхиленнями показників-параметрів). контроль за реалізацією їх (управління відхиленнями показників-параметрів). 

Еколого-економічна пропорційність — це узгодженість у використанні природних ресурсів як територіально, так і галузево з врахуванням порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Еколого-економічна оптимальність — це досягнення найкращого варіанта взаємодії суспільства з природним середовищем.

Громадський механізм.

Цей механізм визначений законодавчо і випливає з екологічних громадянських прав як сукупності юридичних можливостей та засобів, що спрямовані на задоволення інтересів та потреб громадян в екологічно безпечному житті і відновленні природних об'єктів та ресурсів для своїх нащадків.

Громадський механізм складається з:

· екологічних прав і обов'язків громадян;

· гарантій і захисту екологічних прав громадян;

· повноважень громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища;

· громадської екологічної експертизи з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади;

· громадського контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, що здійснюється громадськими інспекторами.

Екологічні інтереси громадян не персоніфіковані, а отже, належать усім громадянам, тобто суспільству. Вони задовольняються в процесі реалізації комплексу екологічних заходів — організаційних, управлінських, економічних, технічних, превентивних — і в процесі забезпечення екологічного правопорядку.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій.

Виходячи з пріоритетності екологічних прав громадян, громадський механізм екологічного управління передусім передбачає реалізацію прав громадян на екологічно безпечне життя. Важливе значення тут мас можливість реалізації прав громадян на екологічну інформацію, на участь у проведенні громадської екологічної експертизи.

Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991.

Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.

Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001.

Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002.

Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У