затримуються та відміняються авіарейси;—

ускладнюється робота залізничного, річково-морського транспорту;—

зупиняється рух на автострадах;—

збільшується забрудненість у містах унаслідок накопичення в повітрі продуктів промислових викидів;—

посилюються процеси корозії, гниття та інші на наземних предметах у зв'язку з осіданням на них крапель туману.

Гроза — це комплексне атмосферне явище, що супроводжується електричними розрядами, значними опадами й часто градом. Гроза належить до небезпечних явищ, дія котрих може завдавати значних збитків діяльності й навіть загрожувати життю людини. В основному це явище спостерігається з травня до вересня. їхня повторюваність у цей період майже на всій території України становить 96—97 % від загальної кількості, а на півдні країни та в Криму — 91—94 %. Узимку грози можливі лише іноді. Мінімальна тривалість однієї грози становить 10—15 хв, а максимальна — 10—15 год (у горах — до 40).

Градом, називають округлі або неправильної форми частинки льоду, що випадають здебільшого у теплий період року з потужних купчасто-дощових хмар зі значним вертикальним рухом і високим вмістом вологи. Град завдає значних збитків сільському господарству: пошкоджує посіви, виноградники, плодові дерева на великих площах. Величина збитків залежить від розміру градин, їх щільності й інтенсивності випадання. В Україні переважає випадання дрібного інтенсивного граду. Великий град (діаметр частинок 20 мм і більше) — стихійне метеорологічне явище, яке завжди завдає значної шкоди. Градини діаметром 30 мм і більше можуть взагалі знищити посіви і навіть побити дрібну худобу; повторюваність такого граду в Україні становить майже 20 %. У середньому влітку на території України град випадає через день у будь-якому районі, а у травні в окремі роки — кожного дня*122.

*122: {Клімат України/За ред. В.М. Ліпінського, В. А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 223.}

Шквал — це короткочасне різке збільшення швидкості вітру, що утворюється у купчасто-дощових хмарах, супроводжується зміною напряму вітру та спостерігається під час гроз і злив. Під час шквалу ламаються дерева, знищуються сільськогосподарські культури, руйнуються будівлі, іноді навіть можливі людські жертви. Повторюваність шквалів в Україні має чітко виражений річний хід (табл. 9.2). Найбільш шквалонебезпечним регіоном є південь (зокрема, Одеська область) — понад 6 шквалів у середньому за рік. У Херсонській області та в Криму їх дещо менше (4—6), на крайньому заході (Львівська і Волинська області) — від 2 до 4, у центральних і північних областях та на сході — менше 2.

Таблиця 9.2. Повторюваність шквалів на території України за рік, % *123

*123: {Там само. – С. 225. }

Шквал | І | II | III | IV | V | VI | VII | VIIІ | IX | X | XI | XII

Сильний | 1 | 1 | 6 | 5 | б | 21 | 29 | 12 | 8 | 7 | 3 | 1

Помірний | 2 | 1 | 5 | 5 | 12 | 24 | 24 | 14 | 6 | 4 | 2 | 1

Слабкий | 1 | 1 | 2 | 4 | 12 | 27 | 27 | 17 | 3 | 3 | 2 | 1

До найнебезпечніших стихійних атмосферних явищ на території України належить також смерч. Це вихор складної структури з вертикальною віссю, що опускається з нижньої межі потужних купчасто-дощових хмар до земної поверхні у вигляді білястої або темної воронки, яка обертається і характеризується значними швидкостями вітру, потужними низхідними та висхідними потоками, значною різницею атмосферного тиску від центру воронки до периферії, що у комплексі створює надзвичайну енергію смерчу.

На території України спостерігався смерч із такими параметрами:—

найбільша швидкість вітру в середині воронки, становила 50—70 мс-1 (може досягати 100—400 і більше мс-1);—

діаметр воронки — від 10 до 1500—2000 м;—

швидкість руху — від 10—20 до 30—35 мс-1;—

середня довжина шляху переміщення —10—15 км (можливо 100 км і більше);—

перепад тиску — 30—60 ГПа (можливо до 200—250 ГПа і більше).

Смерч спричинює катастрофічні руйнування внаслідок сили вітрового натиску і великої відмінності тиску між ним і навколишнім середовищем. В Україні смерчі переважно спостерігаються в теплий період року, найчастіше (34 % ) — у червні — липні, рідко — у травні і серпні. За останні 30—40 років у країні було понад 70 випадків смерчів. Це, звичайно, потребує врахування смерчонебезпечності території під час проектування, будівництва й експлуатації потенційно небезпечних промислових об'єктів, таких як АЕС, хімічні комбінати тощо.

Значної шкоди господарській діяльності завдають також пилові бурі. Пилова, або чорна буря — це явище, що спричинюється шляхом перенесення великої кількості пилу або піску сильним вітром і супроводжується погіршенням видимості. Пилова буря виникає за посушливої погоди та під час посилення швидкості вітру до значень, за яких відбувається видування з підстильної поверхні часток пилу або піску. На утворення пилових бур впливають:—

структура і ступінь зволоженості ґрунту;—

наявність і структура рослинного покриву;—

орографічні особливості території.

Масштаби збитків, завданих пиловими бурями, визначаються як їхньою тривалістю, інтенсивністю, частотою, так і розмірами території, яку вони охоплюють. Найчастіше сприятливі умови для виникнення пилових бур у Степу (ймовірність 80—100 %), а на північ та північний захід України їх частота зменшується. У межах країни розрізняють три осередки пилових бур*124:

*124: {Логвинов К.Т., Бабиченко В.Н., Куликовская М.Ю. Опасные явления погоды на Украине. — Л.: Гидрометеоиздат, 1972. — С. 97.}—

із центром біля Херсона — Каховки;—

у районі Луганська;—

у північно-західній частині Одеської області з центром біля Сарати — Болграда.

Тривалість пилової бурі змінюється у широких межах — від чверті години до декількох діб; найтриваліші з них спостерігаються у східній частині степової зони. У холодний період пилові бурі триваліші, ніж у теплий. Влітку імовірність їх виникнення незначна у зв'язку з тим, що поверхня ґрунту закріплена рослинами. Основними заходами боротьби з пиловими бурями є поєднання лісомеліоративних, агротехнічних та гідромеліоративних заходів з урахуванням умов формування цих бур.

Якщо йдеться про головні тенденції змін клімату України на початку XXI cm,, то слід зазначити, що клімат України значною мірою формується під впливом глобального клімату. З кінця XIX до початку XXI ст. глобальна температура земної кулі збільшилася загалом на 0,6 °С. Середня швидкість підвищення глобальної температури до 1970 p. становила 0,05 °С за 10 років, а в останні десятиріччя вона подвоїлася. Основна причина глобального потепління полягає у підсиленні природного парникового ефекту, що пов'язано з викидами в атмосферу парникових газів (вуглекислого газу, метану, оксиду азоту тощо).

У віковому ході аномалії глобальної температури виокремлюють три періоди з різними її змінами у часі*125:—

*125: {Клімат України/За ред. В.М. Ліпінського, В. А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 314.}—

первинне потепління (початок XX ст. — кінець 40-х років XX ст.), що характеризується інтенсивним підвищенням температури;—

період стабілізації (кінець 40-х — кінець 70-х років XX ст.), коли спостерігається відносна стабільність глобальної температури повітря на рівні значень кінця попереднього періоду;—

вторинне потепління (кінець 70-х років XX ст. — донині) характеризується новим інтенсивним збільшенням температури з "рекордними" значеннями в останні десятиріччя XX ст.

Варто зауважити, що глобальне потепління первинного періоду відбувалося під впливом літніх синоптичних процесів, що сприяли виникненню посух над територією Європи, а глобальне потепління вторинного періоду здійснювалося внаслідок процесів, що формували теплі зими.

Найтеплішим було останнє десятиліття, найхолоднішими — 1900—1930 і 1940 pp. Зміни річної температури в бік потепління за столітній період становлять у Поліссі та Лісостепу 0,7—0,9 °С, у Степу — 0,2—0,3 °С. Найінтенсивніше температура підвищується взимку та навесні. Передбачення найімовірніших змін регіонального клімату в XXI ст. свідчать про те, що в перші два десятиліття XXI ст. збільшення температури очікується в усі місяці й пори року. Зменшуватиметься також амплітуда температури повітря між сезонами року, особливо в східних та південно-східних регіонах України.

У період максимального глобального потепління клімату майже на всій території України, починаючи з 1975 р., простежується зменшення амплітуди коливання опадів з року в рік. Тобто режим зволоження стабілізувався і перебуває в межах кліматологічної норми. Найвологішими були періоди 1966— 1970 і 1976—1980 рр., коли річна кількість опадів сягала 120 % від норми. У період максимального потепління клімату України (тобто останнє десятиріччя) спостерігається збільшення частоти значних опадів — понад 20 мм/добу*126. Отже, загальною закономірністю зміни кількості опадів залишається значне коливання з року в рік, а також велика мінливість на території.

*126: {Клімат України/За ред. В.М. Ліпінського, В. А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 318.}

Зміни температурно-воложистого режиму в Україні та розвиток стихійних явищ, що й надалі становитимуть характерну особливість регіонального клімату, пов'язані зі змінами атмосферної циркуляції в усьому євроатлантичному регіоні. Вони зумовлені посиленим впливом Атлантики на територію України. У майбутньому клімат