пізнавальний, для якого необхідною умовою є збереженість якомога більшого різноманіття найменш змінених ландшафтів та історичних пам'ятників. Наприклад, історичні центри міст, меморіальні комплекси тощо.

За ступенем співвідношення у ТРС незміненої природи та технічних систем розрізняються урбанізовані (міста-курорти, міста-екскурсійні центри) та неурбанізовані (прогулянкові, спортивні, мисливські, рибальські, архітектурно-історичні парки) території. Технічна насиченість урбанізованих територій супроводжується високими вимогами до чистоти природних компонентів та естетичної цінності рукотворних ландшафтів.

Рекреаційне природокористування визначається як самостійний вид діяльності, але він постійно поєднується з іншими видами природокористування, насамперед, лісогосподарським, сільськогосподарським і водним. Кожен із цих видів природокористування робить свій внесок у перетворення ландшафту, яке іноді збігається з цілями рекреаційного природокористування, а іноді — суперечить їм. Розвиток інших видів природокористування відбувається в межах або тісному зв'язку з територіями, де є курортно-рекреаційні ресурси. Наприклад, серйозну загрозу запасам та якості мінеральних вод і лікувальних грязей становить діяльність розташованих в їхніх басейнах підприємств із видобутку корисних копалин та промислових заготівок лісу.

Негативний вплив промисловості, сільського та лісового господарств на якість рекреаційних ресурсів і середовище курортів виявляється переважно через повітря і воду, у зв'язку з чим виникають особливі вимоги до проектування меж округів санітарної охорони курортів з потребою урахування природних закономірностей формування ресурсів. Унаслідок цих обставин варто включати у сферу охорони не лише місця розташування лікувальних засобів, але й райони, в яких вони формуються, а також компоненти природи, які, хоч і не є безпосередньо носіями лікувальних властивостей, але беруть участь у їх формуванні.

Прикладом проблем таких складних взаємодій може бути досвід робіт зі створення штучних пляжів у Криму та біля Одеси. Так, за останні два — три десятиліття докорінно змінилися умови на Одеському узбережжі. З метою боротьби зі зсувами понад 15 км уздовж берега спорудили бетонні траверси та хвилерізи. Природний субстрат прибережної зони (вапняк, що обростає водоростями та молюсками, а також є укриттям для багатьох видів гідробіонтів), виведений, а для зручності відпочиваючих намитий пісок. На деяких ділянках берега є виходи постійно діючих зливових і дренажних стоків. Водообмін між прибережною смугою з пляжними спорудами та відкритою частиною моря дуже обмежений. Усе це створює умови для стійких і значних забруднень узбережжя, особливо в період пікових рекреаційних навантажень.

Місця добування корисних копалин в Україні виявляються непридатними для господарського використання, але після рекультивації на них можливий розвиток різних видів рекреаційної діяльності. На відвалах здійснюються лісопосадки, кар'єри облаштовуються для будь-яких видів відпочинку на воді. Перетворений ландшафт привабливіший, а також має оздоровчу дію на середовище. Рекреаційне використання територій, порушених гірничою промисловістю, визнано найефективнішим з економічного та екологічного погляду. Крім того, воно доцільне, оскільки ці землі, як правило, розташовані в урбанізованих та індустріальних областях, де проблема вільних земель особливо гостра.

Відмінності в стійкості природних і природно-технічних комплексів, з одного боку, та територіальна нерівномірність розподілу рекреаційних потреб — з іншого, зумовлюють потребу розробки територіально диференційованих нормативів навантажень на природу, тобто для кожного регіону України має бути розроблена особлива система цих нормативів. Наприклад, під час визначення оптимальних і критичних навантажень на наземні й аквальні природні комплекси слід звертати увагу, насамперед, на ті властивості ландшафтів, що вносять найсерйозніші корективи у величину норм навантаження.

Багато дослідників зазначають залежність стійкості природних геосистем від вологості, ґрунтових умов і складу рослинності (табл. 9.3). Безпосередній вплив відпочиваючих, який визначається витоптуванням, фіксується розвитком стадій дигресії природної рослинності. Але насправді вплив на природне середовище з боку відпочиваючих набагато більший: засмічення побутовими відходами та органічними речовинами; переміщення і переселення видів рослин, у тому числі бур'янів, тощо. Отже, роль властивостей природних ландшафтів значно нівелюється, що пов'язано з благоустроєм території, створенням технічних елементів або перетворенням природних елементів, що дає змогу збільшити рекреаційне навантаження на територію.

Таблиця 9.3. Орієнтовні норми критичних навантажень на природні геосистеми

(осіб на гектар)*132

*132: {Методические рекомендации по составлению территориальных комплексных схем охраны природы. — М.: Союзгипролесхоз, 1981. — С. 112.}

Вологість ґрунту | Тип рослинності

Ліси | Заплавні луки | Суходільні луки і степи

соснові | ялинкові | мішані | широко-листові

Дуже сухі | 0,5 | 1,5 | 2,5 | 4,0

Сухі | 2,0 | 4,0 | 6,0 | 8,0 | 8,0

Свіжі | 5,0 | 8,0 | 10,0 | 15,0 | 20,0 | 15,0

Вологі | 8,0 | 12,0 | 15,0 | 20,0 | 30,0 | 20,0

Сирі | 4,0 | 6,0 | 7,0 | 10,0 | 15,0

Мокрі | 1,0 | 1,5 | 2,5 | 3,5 | 5,0

Зрозуміло, що основні навантаження мають бути на територіях, розташованих у зонах транспортної доступності стосовно великих міст, а також у районах з унікальними ресурсами — теплими узбережжями морів, родовищами мінеральних вод, пам'ятками культури. Тобто потрібно враховувати не тільки вплив власне рекреаційної діяльності на природні ландшафти, а й дію транспорту, служб комунально-побутового обслуговування тощо.

Оскільки (за характеристикою рекреаційних ресурсів клімату) Україна перебуває у смузі кліматичного комфорту, в її межах вирізняють регіони, що є найпридатнішими для розвитку різних видів рекреаційної діяльності*133:—

*133: {Клімат України/За ред. В.М. Ліпінського, В. А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 305.}—

Крим придатний протягом року для відпочинку, оздоровлення, лікування і туризму;—

Українські Карпати. У літній сезон тут оздоровлюються, лікуються і відпочивають, а взимку проводять зимові види відпочинку, туризму і гірськолижного спорту;—

узбережжя Чорного й Азовського морів придатні для літніх видів кліматолікування і відпочинку;—

рівнинна територія — для лікування й оздоровлення на базі місцевих курортів (кліматичних, бальнеологічних і грязьових), а також розвитку "зеленого туризму" в сільській місцевості;—

великі міста, центри адміністративних областей, історичні міста, де здійснюють екскурсійні рекреації та активно відпочивають.

За розміщенням кліматичних мінераловодних і лікувально-грязевих ресурсів в Україні сформувалися основні комплексні лікувально-оздоровчі центри та їх угруповання (рис. 9.6). Рекреаційне районування, тобто поділ території за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів та напрямами їх освоєння, охорони та відновлення, відображає особливості просторової організації індустрії оздоровлення та відпочинку. Починаючи з 90-х років XX ст. було запропоновано декілька схем такого районування. За однією з них, наприклад, визначають чотири рекреаційних регіони: Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський та Азово-Чорноморський, у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів, а серед них ще вирізняють окремі рекреаційні вузли (підрайони). Таких вузлів з унікальними можливостями для відпочинку й лікування особливо багато у Криму (Судацький, Євпаторійський, Ялтинський, Алуштинський та ін.).

Правовий режим, організаційні та економічні засади використання рекреаційно-туристських ресурсів в Україні регулюються законом "Про курорти" від 5 жовтня 2000 р. Згідно з цим документом рішення про оголошення природних територій курортами державного значення приймаються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; місцевого значення — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, а також Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних органів місцевого самоврядування.

Рис. 9.6. Основні лікувально-оздоровчі комплекси в Україні*134

*134: {Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун СІ. Природні умови та ресурси України: Навч. посіб. — Рівне, 2000. — С. 141.}

Протягом останніх років в галузі законодавчого регулювання діяльності туристично-рекреаційних закладів України зроблено чимало. Уся законотворча діяльність у цій сфері ґрунтується на документах Всесвітньої туристичної організації, до якої Україна вступила у 1997р., а також Манільській декларації з туризму, Хартії туризму, Кодексі туриста, Глобальному етичному кодексі туризму та ін. Окрім Закону України "Про курорти" (2000 p.), прийнято Закон України "Про туризм" (1995 р., зі змінами, внесеними у 2003 р.). У 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Про заходи подальшого розвитку туризму", а також було видано Указ Президента України "Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р."

Сучасне використання рекреаційних територій в Україні характеризується неврегульованістю процесів їхнього освоєння та застосуванням за іншим призначенням (наприклад, житлове та дачне будівництва). Проектування розвитку рекреаційних територій має здійснюватися відповідно до Концепції Генеральної схеми планування території України, яка головними проблемами збереження та раціонального використання рекреаційних територій у країні визначає такі:—

визнання на державному рівні їх пріоритетної цінності;—

створення державного кадастру земель оздоровчого та рекреаційного призначення;—

установлення проектних меж охоронних зон усіх видів;—

визначення та юридичне оформлення резервних рекреаційних територій.

У Генеральній схемі також передбачено поетапне освоєння потенціалу рекреаційних та оздоровчих ресурсів: до 2010 р. — 16 %, до 2020 р. — 23, на віддалену перспективу — до 48 % усіх територіальних ресурсів країни. Також заплановано поетапний розвиток матеріально-технічної бази туризму і рекреації в Україні: на першому етапі (2001—2006 pp.) — у 1,2 рази; на другому (2006—2016 pp.) — у 1,5—2 рази; на третьому (2016—2026 pp.) — у 2,1—3 рази. Максимальне збільшення чисельності рекреаційних закладів передбачається в Карпатах, на Поліссі, в Придніпров'ї та Приазов'ї.

У