брак економічних стимулів для зменшення кількості РАВ та їх переробки з метою зменшення обсягів їх зберігання;—

майже немає сучасних технологій та установок із переробки РАВ, унаслідок чого вони накопичуються у невиправдано великих обсягах;—

брак приладів та методик визначення активності твердих РАВ;—

на всіх АЕС триває практика безконтейнерного зберігання твердих РАВ, що не відповідає сучасним потребам.

Після аварії на Чорнобильській АБС у 1986 р. радіонуклідне забруднення поширилося на десятки мільйонів людей у Східній та Центральній Європі, частині Азії й навіть на інших материках. Звичайно, найбільше радіоізотопів є на територіях, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й за сотні кілометрів унаслідок атмосферних потоків та дощів ліси й поля забруднилися леткими радіонуклідами до небезпечного рівня. Інертні гази поширилися майже на всю Північну півкулю, йод та цезій — на тисячі кілометрів. Цезієві зони трапляються в Україні на Поліссі — від Десни до сходу Волинської області, навколо Канева, на південь від Вінниці. Загальна площа забруднення цезієм в Україні перевищує 10 тис. км2.

Стронцій-90 з періодом напіврозпаду 29 років становить більшу біологічну небезпеку, порівняно з цезієм. Але цей хімічний елемент менш леткий, ніж цезій, тому його сполук вилетіло з реактора менше, і випадання спостерігалося на меншій відстані від реактора. За межами 30-кілометрової зони стронцій-90 у небезпечних кількостях трапляється лише на півночі Київської області. В організмі людини стронцій-90 накопичується у кістках та пошкоджує червоний кістковий мозок. Головна частина стронцію потрапляє з дніпровською питною водою. Щодо плутонію, то, за різними даними, в реакторі накопичилося від 150 до 450 кг цього дуже небезпечного радіонукліда. Вважають, що з реактора випаровувалося не менше 40—50 % плутонію, а не 5 %, як офіційно повідомляв уряд. Зона його поширення майже така, як і стронцію.

Незважаючи на це, варто зазначити й деякі переваги ядерної енергетики. Як відомо, основний процес сучасних АЕС — це кероване розщеплення, за якого енергія вивільняється повільно у вигляді тепла. Тепло використовується для кип'ятіння води й з метою отримання пари, що примушує діяти звичайні генератори. Якщо порівняти роботу ТЕС та АЕС однакових потужностей (наприклад, 1000 МВт) протягом року, виявляються такі розбіжності:—

потреби у пальному — для ТЕС необхідно 3,5 млн т вугілля, для АЕС — 1,5 т збагаченого урану, що відповідає 1 тис. т уранової руди;—

виділення вуглекислого газу. У результаті роботи вугільної ТЕС до атмосфери потрапляє понад 10 млн м3 вуглекислого газу. АЕС взагалі вуглекислого газу не виділяє;—

двоокис сірки та інші компоненти кислотних дощів. Викиди цих сполук на ТЕС становлять більше ніж 400 тис. т; на АЕС вони взагалі не утворюються;—

тверді відходи — радіоактивні відходи на АЕС становлять близько 2 т, а на ТЕС утворюються майже 100 тис. т золи.

Отже, можна зробити важливий висновок, що найголовнішими проблемами ядерної енергетики є радіоактивні відходи та ймовірність аварій на АЕС.

Шляхи подолання енергетичної кризи

Сталий розвиток суспільства можливий лише в умовах енергозбереження, тобто розробки систем, що ефективніше використовують енергію, забезпечують такий самий або навіть вищий рівень транспортних послуг, освітлення, опалення тощо за менших енерговитрат. І тут немає жодних суперечностей із законами термодинаміки. Нині 60—80 % спожитої енергії не перетворюється в корисну працю, а втрачається у вигляді тепла. Сутність енергозбереження полягає в зменшенні цих збитків. Можливості енергозбереження широко використовуються у світі. Це, наприклад, зменшення витрат автомобільного пального; упровадження нових технологій у виробничий процес та ін. Розроблені, але поки що мало використовуються такі основні напрями енергозбереження:—

поліпшення термоізоляції приміщень, у зв'язку з чим зменшаться енерговитрати на опалення та охолодження;—

заміна традиційних електричних ламп флуоресцентними. У перших коефіцієнт корисної дії (ККД) становить 5 %, а 95 % витрачається у вигляді тепла, у других — майже 95 %;—

когенерація. Електрику звичайно виробляють на електростанціях, де 60—70 % енергії палива витрачається у вигляді тепла, тому на опалення використовується додаткове паливо.

Когенерація — це розміщення електрогенератора разом із його джерелом енергії безпосередньо у кожній будівлі. Якщо при цьому використовувати тепло, яке виділяється під час отримання електрики, для опалення та гарячого водопостачання, можна заощаджувати до ЗО % і більше палива. Когенерація енергозбережна та екологічно безпечна.

Зважаючи на світову тенденцію до значного подорожчання енергоносіїв, ефективне застосування власних та імпортованих енергоресурсів є вкрай необхідним. Промисловість і житлово-комунальне господарство (ЖКГ) в Україні енергоємні. ЖКГ щороку споживає 10 млрд. кВт ? год електроенергії і майже 8 млрд. м3 природного газу. В собівартості таких послуг, як тепло-, водопостачання та водовідведення собівартість енергоресурсів становить 60—70 %. В Україні працюють 10,5 тис. теплових котлів, ККД яких не перевищує 50—70 %. Сучасний стандарт ККД для теплового котла сягає 90—95 %. Заміна старих котлів дасть змогу скоротити витрати природного газу в ЖКГ на 15—30%.

Як відомо, за ініціативи Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ), розглядається можливість створення Національного агентства з енергозбереження, завдання якого полягають у формуванні, веденні моніторингу реалізації державної політики в енергозбереженні, включаючи систему як стимулів, так і контролю щодо ефективного використання енергоресурсів на основі оптимального балансу як адміністративних, так і економічних методів.

Експерти переконані, що для ефективної роботи цього агентства потрібно його створити у формі загальноукраїнської державної компанії, яка мала б змогу не лише впроваджувати у життя енергозберігаючі технології за бюджетні кошти, а й самостійно заробляти гроші на енергозбереженні. Прибуток такої компанії — це револьверні кошти, що знову спрямовуються на програми енергозбереження. На найвищому рівні також розглянуто проект енергетичної стратегії України до 2030 р. Цей документ має реформувати паливно-енергетичний комплекс, зробити його високоефективним та економічним.

Отже, використання викопного палива та ядерної енергії суперечить принципу сталого розвитку, оскільки ці ресурси невідновні, а їх використання забруднює довкілля. Рух до сталого розвитку суспільства потребує повільної ліквідації залежності від викопного палива. Тому другим шляхом щодо подолання сучасної енергетичної кризи є перехід до використання альтернативних (нетрадиційних) джерел енергії. Альтернатива (від франц. alternative, від лат. alter — один із двох) — це потреба вибору однієї з двох або декількох можливостей, що взаємовиключаються. Альтернативними джерелами енергії називають такі матеріальні засоби її виробництва, які можуть протиставлятися основним, котрі на сьогодні використовуються як противага або заміна. У Закон України "Про альтернативні джерела енергії" від 20 лютого 2003 р. № 555-IV альтернативні джерела енергії визначаються так: "Це поновлювані джерела, до яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі та вторинні енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично у довкіллі". Тобто до складу альтернативної енергетики входять такі види: геліоенергетика, змішана, біо-, вітро-, гідро-, геотермо-, космічна енергетика, енергетика вторинного використання викидного тепла (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Види альтернативної енергетики

Із 2000 р. споживання природного газу в Україні щороку збільшується на 1 млрд м3, а за підсумками 2005 p., може зрости на 2 млрд м3. На сьогодні Україна займає дев'яте місце у світі з використання блакитного палива. Тому важливою є потреба зменшення споживання природного газу в промисловості й житлово-комунальному господарстві. Нині пошук альтернативних енергоносіїв як ніколи актуальний. Теоретичні поклади шахтного метану на українських вугільних копальнях становлять 3 трлн м3. Деякі газові свердловини на вугільних родовищах можуть дати 6 млн м3газу на добу. Проте у зв'язку зі складністю його промислового видобування і дорогим обладнанням, яке в Україні не виробляється, проблема видобутку шахтного метану — це, насамперед, технологічна проблема, що потребує значних інвестицій.

Супутній газ нафтових родовищ в Україні не використовується. Це той самий газ, який спалюють у факелах біля місця видобування. За хімічними властивостями він здебільшого їдкий і агресивний, тому його важко зберігати, переробляти у конденсат і транспортувати до споживачів. За оцінками експертів, в Україні згорає у факелах в еквіваленті теплотворності до тонни сирої нафти понад 30 млн т некондиційного супутнього горючого газу. Якщо цю кількість помножити на вартість тонни нафти, то лише на українських родовищах у трубу щороку "вилітає" майже 11 млрд дол. США. Звичайно, варто враховувати, що некондиційний газ значно дешевший ніж нафта. Проте навіть якщо він удвічі дешевший, щорічні втрати в обсязі 5 млрд дол. США — це занадто. Якщо опанувати спеціальні технології, цей газ можна переробляти, транспортувати й за допомогою нього обігрівати будівлі взимку. При цьому видобувні компанії отримуватимуть значний прибуток.

Проблемам використання нетрадиційних, відновлюваних і позабалансових джерел енергії (НВДЕ) значну увагу в Україні почали приділяти лише після проголошення незалежності, тоді як у розвинених країнах ці питання вирішували вже з середини 70-х років XX