Відповідно до цього закону держава стимулює енергозбереження, забезпечуючи пільгове кредитування енергозберігаючих проектів і надаючи податкові пільги тим, хто використовує відновлювані джерела енергії й виробляє енергозберігаюче обладнання та матеріали. Держава перевіряє енергозбереження, здійснюючи контроль за виробництвом, переробкою і використанням енергетичних запасів, а також за відрахуваннями з державного фонду енергозбереження.

Енергозбереження в Україні також регулюється законами про альтернативні джерела енергії, про інноваційну діяльність, нафту і газ, альтернативні види рідкого й газоподібного палива і про електрику. У 1994 р. Україна підписала Європейську енергетичну хартію і ратифікувала її в лютому 1998 р. У 1997 р. Україна підписала Кіотський протокол міжнародну угоду, спрямовану на обмеження викидів в атмосферу газів, що спричинюють парниковий ефект, — і ратифікувала його в лютому 2004 р. Оскільки за Кіотською угодою для України встановили квоту викидів забруднювальних речовин на рівні 1990 р. і обсяг промислового виробництва країни значно зменшився порівняно з 1990 р. (скорочення обсягу виробництва становило у 1998 р. 51 %, але у 2003 р. воно зменшилося до 19 %. Україна має надлишкову квоту на викид шкідливих речовин в атмосферу, яку вона може продавати іншим країнам.

Енергозбереження в енергетичному секторі спрямоване на модернізацію застарілого енергогенеруючого і розподільного обладнання, скорочення споживання палива у процесі виробництва електричної й теплової енергії, а також зменшення втрат під час передачі електричної й теплової енергії. Ці цілі можна досягти шляхом реалізації таких заходів, як:—

модернізація та заміна зношеного енергообладнання;—

поліпшення ефективності за допомогою впровадження сучасних систем енергопостачання;—

установлення сучасних автоматизованих вимірювальних систем з метою ефективнішого обліку споживання палива, електрики і теплової енергії;—

упровадження нових ефективних технологій виробництва електроенергії (наприклад, паротурбінних і газотурбінних енергоблоків, теплових енергоблоків з циркулювальним псевдозрідженим шаром, що дають змогу використовувати низькоякісне паливо);—

будівництво так званих маневрених (таких, що легко включаються і виключаються) теплових енергоблоків, щоб довести їхню частку в загальному обсязі енергогенеруючих потужностей України до 18—20 %;—

упровадження когенераційних технологій із продуктивністю 80—90%;—

оптимізація централізованої та місцевої систем теплопостачання;—

уведення системи контролю за споживанням енергії, яка б стимулювала до зменшення в години пікових навантажень і підвищення споживання енергії вночі;—

реконструкція малих гідроелектростанцій;—

ширше використання альтернативних джерел енергії.

У стратегії розвитку енергетики України особлива увага приділяється когенераційним технологіям, що зумовлено такими причинами:—

надто висока енергоефективність когенераційних технологій з урахуванням дефіциту викопного палива в Україні;—

зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу без додаткових витрат у результаті вищої енергоефективності;—

потреба створення нового електро- і теплогенеруючого обладнання;—

наявність вітчизняних машинобудівних підприємств для виробництва когенераційного обладнання (парових і газових турбін);—

попит на когенераційне обладнання малої потужності;—

поліпшення ефективності систем централізованого теплопостачання шляхом зменшення втрат тепла у процесі передачі за допомогою використання труб із теплоізоляцією та модернізації систем вимірювання і контролю за споживанням теплової енергії.

Когенераційні установки, які є в Україні, поділяються на три групи:

1) великі й відносно сучасні ТЕЦ. Вони потребують незначної модернізації, що може продовжити термін їх експлуатації на 10—20 років;

2) застарілі і муніципальні та промислові ТЕЦ меншої потужності, що потребують детальної реконструкції;

3) неефективні й застарілі установки, що повинні бути перетворені у котельні або повністю замінені на нове обладнання.

Створення нових когенераційних потужностей має ґрунтуватися на нових технологіях, що передбачають використання газу як палива (парогазові, газотурбінні та газопоршневі). У згаданій вище стратегії розвитку енергетики планується будівництво когенераційного енергоблоку потужністю 250 МВт на ТЕЦ-5, що належить Київенерго, парогазової установки потужністю 160 МВт біля м. Бровари, трьох газотурбінних енергоблоків на Сімферопольській ТЕЦ, чотирьох місцевих парогазових енергоустановок загальною потужністю 280 МВт й однієї газотурбінної енергоустановки потужністю 110 МВт з метою максимального виробництва енергії. Усі ці об'єкти мають увійти в експлуатацію до 2010 р. Але перш ніж це відбудеться, уряд має розробити і затвердити нову методику встановлення тарифів, що зробить виробництво теплової енергії прибутковим, адже нинішні тарифи на теплову енергію навіть не покривають операційні витрати енерговиробників.

З результатів розрахунків, проведених на базі прогнозних даних проекту енергетичної стратегії України до 2030 р., випливає, що в країні за допомогою енергозбереження до 2020 р. можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі 470 млн т у. п., що відповідає зменшенню витрат на їхній імпорт — майже 38 млрд дол. США, Передбачається, що чиста економія (із урахуванням витрат на енергозбереження) може становити у 2020 р. близько 15 млрд дол. США. Такі переваги відповідають зниженню енергоємності ВВП більше, ніж у 4,8 рази*71.

*71: {Бараннік В.О., Земляний М.Г. Енергозбереження – пріоритетний напрямок енергетичної політики та підвищення енергетичної безпеки України // Зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конф. "Енергоефективність – 2004". – О., 2004. – С. 102. }

Серед принципових шляхів енергозбереження вирізняють:—

зменшення енергоємності продукції, що випускається на діючих підприємствах, шляхом модернізації технологій;—

підвищення коефіцієнта корисної дії котлів та зниження втрат в електро- і тепломережах у процесі виробництва і транспортування електричної та теплової енергії, а також у житлових будинках;—

утилізація "енерговмісних" відходів;—

упровадження альтернативних екологічно чистих джерел енергії;—

поступовий перехід української економіки на так звані інтелектуальні технології (комп'ютерні, телекомунікаційні, біогенні тощо) як менш енергоємніші, а також більш високорентабельні та екологічно чисті.

Інші переваги енергозбереження полягають у зменшенні техногенного навантаження на навколишнє середовище: скорочення обсягів викидів С02у 2020 р. може досягти 207 мли т, що поліпшить умови життя населення України, а також забезпечить можливість торгувати квотами й одержувати додаткові дивіденди на впровадження новітніх технологій і взагалі на соціально-економічний розвиток країни. Крім того, шляхом енергозбереження в енергетиці можна зекономити у 2020 р. майже 323 млрд кВт ? год електроенергії, що дасть змогу не вводити в експлуатацію електрогенеруючі потужності у 37 ГВт і зменшити потреби в інвестиціях для галузі на 74 млрд дол. США. Отже, проведення нової політики енергозбереження може забезпечити для країни такі дивіденди:—

зменшення обсягів імпорту енергоносіїв (це особливо важливо, оскільки у процесі збільшення обсягів економіки потреби в енергоносіях зростатимуть);—

можливість оновлення основних фондів та впровадження нових технологій шляхом економії коштів на імпорті енергоносіїв;—

зменшення обсягів шкідливих викидів у навколишнє середовище у зв'язку з технологічним переоснащенням виробництв;—

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зменшення частки енергії в собівартості продукції;—

відстрочення термінів вичерпання вітчизняних невідновлюваних енергоносіїв;—

поліпшення міжнародного іміджу України.

Це дасть додаткові можливості країні досягти європейського рівня соціально-економічного розвитку і забезпечити у прогнозований період її повноправне членство в Європейському Співтоваристві. Надання енергетичної безпеки — одне з найважливіших питань, які визначають можливість сталого розвитку суспільства в країнах світу, у тому числи і в Україні.

Енергетична безпека — це стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також стосовно гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні та здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. З огляду на це визначення виокремлюють такі складові енергетичної безпеки: енергозабезпечення, енергетична незалежність, екологічна прийнятність та соціальна стабільність. Потрібно зазначити, що поділ на складові є умовним, тому деякі механізми та стратегічні пріоритети забезпечення енергетичної безпеки будуть загальними для різних її складових. Це зрозуміло у зв'язку з багатоплановістю самого поняття енергетичної безпеки, взаємовпливом різних її складових.

Сучасний стан енергетичної безпеки в Україні незадовільний. Однією з головних причин цього є низька ефективність виробництва, транспортування та споживання паливно-енергетичних ресурсів, брак активної політики енергозбереження в країні. Вплив заходів щодо енергоефективності на енергетичну безпеку багатоплановий та значний, що відображається на стані енергетичної безпеки.

Складна екологічна ситуація в Україні, зумовлена значною мірою шкідливими викидами підприємств традиційної енергетики, також потребує впровадження енергозберігаючих заходів. Є певна залежність між послідовним проведенням політики, спрямованої на збільшення енергоефективності (шляхом реалізації енергозберігаючих заходів) у всіх сферах національного господарства, та охороною навколишнього середовища (шляхом позитивного впливу на довкілля). Ефективне енергоспоживання в галузях економіки та населенням зменшить загальне використання енергоресурсів, що відповідно зумовить зменшення забруднення навколишнього середовища, зокрема, скорочення викидів в атмосферу газів, що виникають у промислових процесах виробництва енергоносіїв. Покращенню екологічного стану довкілля також сприятимуть упровадження енергоефективних технологій, устаткування, обладнання, побутових енергетичних пристроїв; використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії, альтернативних видів палива, що забезпечать економію або заміщення енергоресурсів, технології видобутку, виробництво та використання яких є екологічно неприйнятними. Тому під час планування і проведення політики енергозбереження та підвищення енергоефективності виробництва в Україні потрібно поєднувати ці питання з проблемами екології в єдину державну політику розвитку економіки держави. Заходи щодо енергозберігання повинні мати позитивний екологічний вплив на довкілля і, навпаки,