Маніпулювання та аналіз — це обробка змісту бази даних за допомогою аналітичних операцій. На ньому етапі відбувається безпосередня робота зі змістом бази даних для отримання нової інформації. Найпотужнішою складовою ГІС с модуль аналізу даних. Сучасні ГІС характеризуються широким спектром аналітичних і моделювальних функцій, які можна поділити на такі класи:*

операції з пере реструктуризації даних;*

зміна систем координат та трансформація проекцій;*

операції обчислювальної геометрії;*

оверлейні операції (створення композицій із кількох тематичних шарів даних);*

загальні аналітичні функції;*

графоаналітичні процедури;*

моделювальні процедури.

Географічна інформаційна система володіє розвиненою системою запитів, яка надає можливість користувачу отримувати відповіді на різні запитання. Крім того. ГІС скорочує час на отримання запитань, допомагає встановити зв'язки між різними параметрами (наприклад, грунтами, кліматом і врожайністю сільськогосподарських культур), обсягами промислового виробництва на певній території і ступенем забруднення атмосфери, водних об'єктів, грунтів тощо.

За допомогою запитів користувач ГІС може отримувати відповіді, наприклад, на такі запитання: який обсяг скиду призвів до забруднення? на якій відстані один віл одного перебувають об'єкти? який тип фунтів переважає на земельній ділянці? який ступінь хімічною, радіоактивного чи іншою забруднення на даній території? тощо. Запитання можуть бути і більш складні.

У 80-х роках XX ст. основні зусилля в галузі розвитку ГІС –технологій були зосереджені на суто технологічних питаннях, а вже на початку XXI ст. основні проблеми 11г пов'язані з управлінням та сферами їх застосування. Змішений акцентів пояснюється здатністю ГІС інтегрувати чимало джерел інформації, що, у свою чергу, потребує кооперації і взаємодії між багатьма учасниками. Нині спостерігається досить масштабне впровадження і використання ГІС для широкого діапазону досліджень, управління та планування. В Україні ГІС-технології широко застосовують і розвивають Національне космічне агентство, Український центр менеджменту землі і ресурсів при Раді Національної безпеки та оборони України, Укргеодезкартографія в складі Мінекоресурсів, Міжвідомчий центр електронної картографії (м. Харків) та ін. Державними організаціями розроблено низку векторних тематичних карт масштабів 1:200000 (для всієї території України) та 1:50000 (для окремих територій), що є основою для інтеграції ГІС у системи екологічного управління. Проблема впровадження ГІС в Україні не є технічною, хоча проблемно орієнтовані аспекти потребують розвитку; вона полягає в здатності організацій максимізувати потенціал ГІС через управління та планування. Швидке і безпроблемне впровадження ГІС-технологій гальмується внаслідок необхідності суттєвих законодавчих, організаційних, кадрових та операційних змін.

8.9 Регіональні інформаційні системи

Суб'єктами державного управління на регіональному рівні є державні управління екології та природних ресурсів областей, міст Києва та Севастополя. Хоча в екологічному законодавстві України відсутнє поняття "регіональна інформаційна система", так само як і "регіональна система екологічного управління", спираючись на існуючу ієрархію системного екологічного управління, логічно стверджувати, що регіональні інформаційні системи (РІС) повинні створювати такий інформаційний простір, який потрібен для забезпечення функціонування державних управлінь екології та природних ресурсів і їх органів на підпорядкованих їм територіях.

Основою для визначення методології, організації, функцій та діяльності регіональної інформаційної системи є перелік завдань з екологічного управління, наведений у Положенні про Державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Повноцінне виконання цих завдань можливе за умов створення розвиненої регіональної інформаційної системи, яка являє собою комплекс, що складається з регіональної моніторингової системи, регіональної кадастрової системи, регіональної ГІС, інших інформаційних систем та регіональної інформаційної інфраструктури, об'єднаних в одне ціле і взаємопов'язаних з іншими структурними елементами екологічного управління.

Розвиток регіональних інформаційних систем передбачається в Основних напрямах державної екологічної політики України. При цьому слід підкреслити особливу роль регіональних інформаційних систем на етапі переходу України до збалансованого розвитку і гармонізації співіснування суспільства і природи.

Значення РІС випливає з Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наприклад, описово-аналітична частина регіональної стратегії розвитку має містити дані про:*

географічне розташування, оточення регіону;*

ландшафтні особливості рельєфу, характеристику грунтів та гідрологію;*

природно-ресурсний потенціал;*

кліматичні умови (температурний режим, опади, вологість повітря, вітри тощо);*

екологічну ситуацію на території регіону.

У процесі підготовки описово-аналітичних матеріалів рекомендується використовувати картографічні, іл юс граційні та інші матеріали, до яких належать комплекс географо-економічних карт та схем, кадастрові карти всіх видів, спеціальні схеми та креслення тощо.

Одним із найважливіших елементів, що має пріоритетне значення для розробки регіональної стратеги розвитку, є проведення комплексної оцінки при роди о-ресурсного потенціалу, який характеризується станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих та рекреаційних ресурсів, станом природного середовища, рівнем природно-техногенної безпеки. Ці оцінки подаються в розділі "Перелік та характеристика внутрішніх (ендогенних) чинників розвитку регіону" зазначених вище Методичних рекомендацій і забезпечуються регіональною інформаційною системою.

Розглянемо основні оцінки природно-ресурсного потенціалу. Оцінка земельних ресурсів здійснюється на основі визначення рівня та ефективності використання земельних ресурсів за даними земельного кадастру; рівня господарського використання, розподілу земельного фонду; рівня забудови земель, частки земель екологічної мережі; якісного стану і рівня біопродуктивносгі земельних угідь та ефективності їх використання.

Оцінка водних ресурсів проводиться шляхом визначення їх обсягів, якісного стану, можливостей збільшення, ступеня та ефективності використання.

Лісові ресурси оцінюються за площею, породним складом, віковою структурою, категоріями захищеності, продуктивністю та використанням лісового фонду.

Мінерально-сировинні ресурси (у тому числі так звані "техногенні родовища") оцінюються за структурою, запасами та можливостями приросту, обсягами та умовами видобутку.

Оцінка оздоровчих та рекреаційних ресурсів проводиться шляхом визначення їх придатності для лікування і відпочинку (кліматичні умови, естетична цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо).

Стан навколишнього природного середовища характеризується рівнями забруднення водного і повітряного басейнів, грунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх видовою структурою, акустичного дискомфорту, електричних і магнітних полів, випромінювання та опромінювання, потужністю, структурою і перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідники, національні природні парки, біосфери і заповідники, заказники, екологічні коридори тощо).

Рівень природно-техногенної безпеки характеризується переліком, структурою, розміщенням потенційно небезпечних об'єктів та інших джерел виникнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параметрами зон уражень (площа території, кількість населених пунктів та чисельність населення) і наслідками надзвичайних ситуацій, станом об'єктів, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів.

Таким чином, регіональні інформаційні системи, крім виконання поточних завдань з інформаційного забезпечення екологічного управління, стають інформаційним базисом регіональних стратегій розвитку і гармонізації співіснування людини і природи.

Нині в Україні розвиваються також спеціалізовані інформаційні системи: інформаційні системи заповідних територій, депресивних територій, потенційно небезпечних об'єктів, басейнові інформаційні системи та ін. Діючи в межах регіонів, іноді на міжрегіональному й міждержавному рівнях, ці системи потребують належного структурного та організаційного оформлення. Питання їх взаємодії з регіональними інформаційними системами потребує насамперед свого законодавчого розв'язання. Крім того, потребують розв'язання питання обміну інформацією, що стосується міжрегіональних проблем (у тому числі й міждержавного характеру): транскордонне перенесення забруднень, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру.

У цілому в Україні вирішення проблеми формування регіональних інформаційних систем потребує застосування серйозного системного підходу до комплексу методологічних, організаційних, правових та фінансових питань у сфері інформаційних систем екологічного управління.

Висновки

1. Системи екологічного управління є багатофункціональними системами і мають відповідні інформаційні системи, які, з одного боку, є підсистемами загальних інформаційних систем управління з об'єктами "неприродного управління" (виробничими, господарськими, соціальними тощо), але з іншого боку — це системи, що функціонують в екологічному інформаційному просторі з природними об'єктами управління або екологічної діяльності.

2. Надзвичайна унікальність і складність екологічного управління потребує застосування особливих інформаційних методологій: природно-кадастрових, еколого-господарських балансів територій, екологічного моніторингу, екологічного картографування, географічних інформаційних систем (ГІС-методологій), регіональних інформаційних систем.

3. Системо-утворювальною базою даних інформаційної системи та інформаційних методологій в екологічне законодавство.

4. Міжнародні вимоги до інформації як засобу прийняття рішень пов'язані з необхідністю зменшення міжсекторального і міжнародного інформаційних розривів та розширення обсягу наявної інформації І доступу до неї.

5. Державні кадастри (земельний, водний, лісовий, надровий, тваринного світу, рослинного світу, природних територій курортів, парникових газів, клімату, територій та об'єктів природно-заповідного фонду) забезпечують облікові дані, що надаються державними й регіональними інформаційними системами.

6. У стратегії збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі особливу інформативну роль відіграють еколого-господарські баланси територій у визначенні господарської (несучої) ємності природних об'єктів, територій для досягнення еколого-економічноі збалансованості.

7. Оновлення і поповнення бази даних еколого-інформаційно системи здійснюється за допомогою екологічного моніторингу об'єктів управління засобами спостереження за їх станом, відображення динаміки змін, що відбувається з ними, та прогнозу розвитку ситуацій. Екомоніторинг відіграє роль своєрідного систематичного зворотного зв'язку в управлінні екологічними ситуаціями.

8. Державна система екологічного моніторингу обслуговує як державну, так інші (корпоративну, громадську, місцеву) системи екологічного управління. Тому доступ до моніторингової інформації має бути забезпечений усім верствам населення.

9. Накопичення просторової інформації про зміни природних територіальних і ландшафтних систем під