Головна мета Програми — забезпечити якомога ефективніше і з найменшими витратами вирішення невідкладних проблем охорони довкілля, з якими стикаються країни ЦСЄ.

Для досягнення цієї мети рекомендується робити наголос на впровадженні економічних механізмів екологічної політики, реалістичних екологічних стандартів та механізмів забезпечення їх дотримання, а також ретельно добирати й готувати інвестиційні проекти і формувати системи екологічного управління.

Провідна ідея, на якій грунтується Програма, полягає в тому, що економічні та структурні зміни в країнах ЦСЄ є необхідною умовою для більш ефективного використання природних ресурсів, стимулювання переходу до екологічно безпечних видів господарської діяльності й технологій та для одержання ресурсів, необхідних для фінансування
видатків на охорону навколишнього природного середовища.

Для розв'язання цього завдання потрібні найрізноманітніші програмні заходи і засоби; проте загальновизнано, що поетапне скорочення субсидій у галузі використання енергії, води та інших природних ресурсів є вирішальною передумовою для досягнення головних екологічних цілей. Водночас не можна недооцінювати значення соціальних, економічних і політичних бар'єрів, які перешкоджають ліквідації цих субсидій, особливо в країнах
із низьким доходом на душу населення.

Питанням першочергового значення також є збереження різноманіття видів флори та фауни і незмінених природних ландшафтів, які збереглися в цих країнах від часів колишньої тоталітарної системи.

Біологічне й ландшафтне різноманіття в країнах ЦСЄ в цілому збереглося краще, ніж у Західній Європі. Це пов'язано з надійним забезпеченням режимів природоохоронних територій, недостатністю інвестиційних ресурсів та політикою землекористування, що проводилася в умовах централізованого планування.

На сьогодні ця багата спадщина перебуває під загрозою безконтрольного використання і водночас створює додаткові можливості. Лісове господарство, мисливство, туризм, сільське господарство та деякі інші види діяльності, пов'язані з експлуатацією природних ресурсів, можуть приносити швидкий прибуток, але на шкоду біологічному й ландшафтному різноманіттю. Проте з урахуванням відносно низького рівня економічного
розвитку та через необхідність перебудови економіки країн, що перебувають на перехідному етапі, заходи щодо охорони навколишнього природного середовища в поєднанні з розвитком туризму на природних територіях та інших видів діяльності створюють можливості для поліпшення життя місцевого населення і водночас для охорони природних ресурсів відповідного району.

Витрати на збереження біологічного різноманіття в цілому нижчі порівняно з витратами на боротьбу з промисловим забрудненням. Щоправда, у цій сфері вже успішно здійснюється низка проектів, у тому числі й в Україні. Отже, існують можливості для інтеграції природоохоронних складників у процес економічного розвитку, особливо в таких секторах, як
сільське й лісове господарства та водогосподарська діяльність. У Програмі приділяється увага питанням становлення екологічного законодавства та інституцій у країнах ЦСЄ. На подальших конференціях "Довкілля для Європи" здійснювалась оцінка прогресу, досягнутого у виконанні Програми в регіоні ЦСЄ. На Софійській конференції міністрів (1995) було, зокрема, зазначено, що в усіх країнах ЦСЄ активно розробляється і приймається
екологічне законодавство. Воно, як правило, спирається на сучасні керівні принципи екологічної політики (наприклад, принцип "забруднювач платить"), вказує на нові інструменти забезпечення політики (наприклад, платежі за забруднення) і встановлює нові природоохоронні заклади (наприклад, екологічні фонди або органи з нагляду за дотриманням екологічного законодавства). Однак слід враховувати, що в цілому розробка екологічного законодавства та політики дедалі більше регламентуватиметься директивами Європейського союзу. Це особливо стосується країн, які в майбутньому мають шанси приєднатися до ЄС, а також, меншою мірою, інших країн ЦСЄ. Процес вступу деяких країн ЦСЄ до ОЕСР також впливає на розробку екологічної політики і законодавства в цих країнах. Хоч прийняття нового законодавства є важливою передумовою для вирішення основних екологічних проблем, у багатьох країнах ЦСЄ, як і раніше, існують серйозні вади в реалізації керівних принципів екологічної політики. Більшості країн ЦСЄ треба відмовитись від застарілих схем і прийняти реалістичні законодавчі норми. Ці заходи вкрай потрібні для забезпечення авторитету природоохоронних інституцій. Необхідно також створити
більш реалістичні схеми забезпечення дотримання законодавчих положень. У деяких країнах ЦСЄ процес зближення зі стандартами, прийнятими в західноєвропейських державах, може тривати 10—20 років.

Як одну з найважливіших етапів у процесі "Довкілля для Європи" слід, безперечно, відзначити конференцію міністрів, що відбулась у датському місті Оргус у червні 1998 р. За неповні три роки, що минули після конференції в Софії, сталося чимало змін: були прийняті нові члени до ЄС; ухвалено Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, у якому ЄС є одним із ключових учасників; різко посилились настрої щодо згортання програм ядерної енергетики в Європі; з'явилися нові докази необхідності термінових заходів, спрямованих на забезпечення біологічної безпеки.

Значення регіону Європи для глобального природоохоронного процесу підвищилось, що вимагало внесення належних коректив до екологічної політики. Проте аналіз даних щодо екологічного стану довкілля країн Європи показав, що, хоч і відбулося скорочення деяких видів шкідливого екологічного впливу на довкілля, проте в цілому його якість суттєво не поліпшилась. Пріоритетними залишаються такі сектори і напрями:

· транспорт (рекомендується ширше застосовувати економічні інструменти екологічної політики);

· сільське господарство (рекомендується заохочувати фермерів до застосування екологічно "дружніх" технологій);

· енергетика (однією з головних проблем все ще залишаються субсидії);

· менеджмент та екологічний контроль хімічних речовин;

· водні ресурси (особливо щодо забруднення їх важкими металами та хімікатами);

· ґрунти, деградація яких триває;

· збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.

На конференції був зроблений помітний крок у питанні розвитку міжнародного екологічного законодавства. Підписано Протокол щодо стійких органічних забруднювачів та Протокол щодо важких металів до Женевської конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (1979), Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та про доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля,
Декларацію з питань етильованого бензину (країни зобов'язалися припинити споживання цього бензину до 1 січня 2005 р.) і Декларацію щодо політики в галузі енергоефективності (остання, зокрема, закликає до скорочення необгрунтованого субсидування енергетичної галузі).

Певного прогресу в природоохоронній сфері досягнуто передусім у країнах — членах ЄС та асоційованих членах. Ситуація в країнах, що не охоплені підготовкою до вступу в ЄС, гірша. Почасти з цієї причини, а також із необхідності й прагнення таких країн "підтягуватися" до європейських екологічних стандартів було погоджено фокус уваги зсувати далі на Схід, тобто активізувати співробітництво з країнами колишнього СРСР, надати їм більш системну технічну допомогу. Необхідно також розпочати широкомасштабну розробку й впровадження інвестиційних природоохоронних проектів, фінансування яких забезпечуватиметься не тільки з внутрішніх ресурсів країн, а й міжнародними фундаціями та країнами-донорами.

Майбутнє європейського екологічного співробітництва учасникам конференції вбачається таким:

оскільки, як показала перевірка часом, стратегічні напрями Екологічної програми для Європи визначені правильно, то і надалі триватиме реалізація довгострокових програм і заходів, відповідних національних екологічних планів дій;

увага дорадчих органів Екологічної програми для Європи та відповідних міжурядових організацій, що діють у регіонах, зсуватиметься дедалі більше на країни СНД, а також інші країни, що не є асоційованими членами ЄС.

Екологічна політика може бути реалізована як через виконання спеціально розроблених екологічних планів дій або програм, так і через інтегрування екологічних вимог та пріоритетів у секторальні стратегії, програми розвитку або плани дій, конкретні проекти. Екологічні плани дій розробляються і виконуються на різних рівнях: глобальному, регіональному, національному, територіальному, локальному та для окремих об'єктів. Плани дій можуть також розроблятися і виконуватися в окремих секторах економіки, окремими компаніями тощо. Залежно від рівня, для якого розроблено план, змінюються його структура, ступінь деталізації, механізми виконання, інтерпретація керівних принципів та ін. Наприклад, хоч Порядок денний на XXI ст. інколи і називають програмою дій, цей документ насправді являє собою скоріше узгоджений набір політичних цілей та стратегій і засобів досягнення їх. Практична ж реалізація стратегій та добір необхідних інструментів, з одного боку, — справа уряду країн. З іншого боку, екологічна програма для, скажімо, конкретної області або міста повинна містити чітко визначені цілі, терміни та індикатори виконання, у ній мають бути вказані інструменти й механізми здійснення моніторингу та контролю виконання, названі відповідальні особи, зроблене технічне й економічне обґрунтування тощо.

На сучасному етапі розвитку природоохоронної діяльності надзвичайно важливого значення набули екологічні плани дій, що розробляються і реалізуються на національному рівні. Порівняно з таким всеосяжним документом, як Порядок денний на XXI століття, національні екологічні плани дій (НЕПД) більш специфічні й деталізовані, мають короткостроковий характер. Проте концептуально вони спрямовані на однакові екологічні цілі, які мають бути досягнуті за допомогою інструментів і механізмів, адекватних національним