Таблиця 13.2. Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найбільш

населених країнах світу

Країна | 1968 р. | 1987 р. | 2025 р.

Населення, млн осіб | Щорічне зростання населення, % | Приріст ВНП за

рік, % | Населення, млн осіб | Населення, млн осіб

Китай | 730 | 1,5 | 0,3 | 1060 | 1490

Індія | 524 | 2,5 | 1,8 | 803 | 1445

СPCP | 238 | 1,3 | 5,8 | 283—

США | 201 | 1,4 | 3,4 | 243 | 300

Індонезія | 113 | 2,4 | 0,8 | 172 | 256

Японія | 101 | 1,0 | 9,9 | 122 | 129

Бразилія | 88 | 3,0 | 1,6 | 147 | 246

Нігерія | 63 | 2,4 | -0,3 | 109 | 301

ФРН | 60 | 1,0 | 3,4 | 62—

Як зазначалося, "внесок" різних країн і континентів у загальну картину зростання чисельності народонаселення не однаковий. За абсолютною чисельністю найбільший приріст характерний для великих азіатських країн (Китай, Індія, Індонезія); найбільша швидкість зростання спостерігалася в Африці та Латинській Америці. У деяких африканських країнах відносний приріст досягав 4 % щороку. У більшості розвинутих країн і регіонів (Західна Європа, Північна Америка) ситуація демографічного вибуху спостерігалася набагато раніше, ще в XIX ст. Для багатьох з них на сьогодні властивий розвиток демографічного переходу до стабілізації чисельності населення.

Демографічний перехід — послідовна зміна типів відтворення населення, що призводить до стабілізації чисельності. Він схожий з тією фазою динаміки чисельності популяції, коли вона наближається до рівня місткості середовища*180. Під час демографічного переходу в зміні відтворення населення розрізняють чотири фази:

*180: {Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. – М.: ЮНИТИ, 2002. – С. 217.}

1) відповідає ситуації, коли показники і смертності, і народжуваності швидко зменшуються, але падіння коефіцієнта смертності випереджає падіння коефіцієнта народжуваності, тому приріст населення продовжує збільшуватися, досягаючи найбільшого значення. Така ситуація склалася в багатьох країнах, що розвиваються; у розвинутих країнах перша фаза спостерігалася ще до середини XX ст.;

2) смертність досягає мінімуму і більше не знижується, але народжуваність продовжує зменшуватися, унаслідок чого приріст населення уповільнюється;

3) для цієї фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, зумовлене тим, що населення старіє, та одночасне сповільнене падіння народжуваності. Наприкінці третьої фази коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим, ніж цей рівень, оскільки вікова структура населення ще не стабілізувалася;

4) коефіцієнт смертності збільшується та наближається до коефіцієнта народжуваності, і процес демографічної стабілізації закінчується. Це відповідає такому рівневі відтворення населення, за якого на кожну тисячу людей щороку народжуватиметься та вмиратиме 12 осіб. Тобто у складі цієї популяції буде 23 % дітей та юнаків до 18 років, 49 % осіб працездатного віку (18—60 років) і 28 % осіб віком від 60 до 84 років.

Як відомо, вплив Homo sapiens на природне середовище не обмежується лише біотичними впливами. Суспільство використовує у виробництві та споживає таку кількість речовин та енергії, яка в десятки і сотні разів перевищує біологічні потреби людини. Тобто основною причиною сучасної екологічної кризи є кількісна експансія людського суспільства — непомірний рівень і швидке нарощування сукупного антропогенного навантаження на природу.

Соціальні наслідки великої чисельності населення є насамперед проявом закону "на всіх не вистачить". Протягом усієї історії людства економічна і соціальна нерівність не зменшилася, а стала навіть контрастнішою, оскільки цивілізація постійно збільшувала розрив між максимальними можливостями отримання благ та їх реальною доступністю для багатьох людей. Ступінь нерівності життєвих шансів у людей така, якої ніколи не буває в природі в межах одного стабільного виду тварин.

На сьогодні чисельність економічно активного населення (тобто осіб, котрі безпосередньо беруть участь у виробництві та розподілі матеріальних благ) становить не більше 55 % працездатного населення планети. Тобто кожна особа, яка працює, забезпечує себе і ще п'ять осіб, але це відбувається за відносно низької середньої продуктивності праці. У міру її підвищення частина трудових ресурсів переміщується у сферу обслуговування, але загальний рівень зайнятості все-таки помітно зменшується.

Отже, в минулому для людства були характерні високі показники коефіцієнтів народжуваності та смертності (в основному дитячої). Швидке зростання чисельності народонаселення — "демографічний вибух" — почався у зв'язку зі зниженням показника дитячої смертності під час збереження попереднього рівня народжуваності. Нещасні випадки та стихійні лиха не контролюють чисельність населення. Наприклад, у США щорічні втрати від автокатастроф (майже 50 тис.) надолужуються протягом 10 днів. Коли в Індії припливною хвилею змило весь рисовий район, загинуло близько 500 тис. осіб, але природні темпи приросту населення компенсували ці втрати за 30 днів. Навіть регулярна загибель у світі щороку З—6 млн осіб від голоду та неповноцінного харчування є неістотною з демографічного погляду, якщо порівняти ії з глобальним приростом населення, яке становить майже 100 млн осіб, і тому ці втрати компенсуються приблизно за два тижні.

Екологи оцінюють місткість планети у 1—1,5млрд осіб (з огляду на можливості енерго- та водоспоживання тощо). Отже, без регулювання чисельності населення Землі неможливо забезпечити права людей на якісне життя. Тому найближче майбутнє людства — це внутрішня "екологізація" суспільства: технології ресурсозберігання, економія енергії, матеріалів тощо. Людина має регулювати власний популяційний розвиток без страху за себе і своїх нащадків

Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні та причини виникнення демографічної кризи

Населення України, як і будь-якої іншої країни, має свої особливості:

1) воно, з одного боку, через господарську діяльність впливає на стан природного середовища, з іншого — населення зазнає впливу екоситуації, що склалася (у тому числі за його участю). Найбільш безпосередньо населення впливає на природне середовище в населених пунктах — місцях його виробничої та соціальної діяльності;

2) населення — це суспільний організм, що складається з сукупності людей, об'єднаних у межах територій на основі суспільного виробництва та споживання. Унаслідок цих процесів населення тісно взаємодіє з навколишнім середовищем; з економікою населення пов'язане шляхом трудових ресурсів та їх використання, а з природою — за допомогою природокористування, природних умов життя і діяльності людей;

3) населення — центральний компонент географічної системи, стосовно якого може оцінюватися екологічна якість навколишнього середовища. Основним його показником є густота населення, тобто кількість жителів на 1 км2. Для екологічної оцінки потрібні також показники демографічного тиску (навантаження), що створюється усім населенням, яке проживає на певній території (рис. 13.5).

Демографічне навантаження — відношення густоти населення у певному адміністративному районі до загальної густоти населення України. Ці та інші показники використовуються з метою визначення техногенного навантаження на природне середовище. Вплив населення спостерігається за його густоти понад 200 осіб на 1 км2.

Рис. 13.5 Природний рух і густота населення України

Дуже висока і надзвичайно висока концентрація населення в центрі промислових регіонів України, особливо в Донбасі вона становить понад 400 осіб на 1 км2. У його структурі значно переважає міське населення. Сільського населення більше в західних областях України.

Серед основних причин демографічного спаду 90-х років XX ст. в Україні вирізняють такі:—

періодичність, що випливає з попередніх демографічних спадів;—

негативний вплив Чорнобильської аварії на фізичний та моральний стан громадян і суспільства загалом;—

міграція в інші країни та відтік інтелектуального і трудового потенціалів;—

економічний спад, що зумовив зменшення життєвого рівня населення.

Демографи стверджують, що протягом останніх 100 років українське суспільство пережило як мінімум три демографічні кризи. Перша з них сформувалася внаслідок зниження показника народжуваності у зв'язку з Першою світовою війною (це стосується чоловіків та жінок 1917—1918 pp. народження). Друга "порожнина" в демографічній структурі утворилася у 1931—1934 pp., вона є результатом голодомору. Дія цієї кризи була тривалою, і вже через 4 роки знову почалося збільшення чисельності населення. Третю демографічну кризу (1942— 1945 pp.) вчені пояснюють впливом Другої світової війни, наслідки якої відчувалися наприкінці 60-х років XX ст. Усі демографічні кризи в минулому відображаються і продовжуватимуть впливати на статевовікову піраміду протягом XXI і XXII ст.

Щодо Чорнобильської катастрофи, то вона негативно вплинула на здоров'я величезної кількості громадян України, зокрема, декількох мільйонів молодих солдат, рятувальників та громадян, яких тимчасово або назавжди переселяли з ураженої зони.

На сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 71 рік (66 років — чоловіки, 75 — жінки). За цим показником Україна займає 52-ге місце серед країн світу. Показник загальної смертності збільшився в усіх областях,