Україна — поліетнічна країна, в котрій проживає понад 130 національностей і народностей, більшість з яких становлять українці (77,8 %), їхня частка переважає в усіх регіонах, окрім Автономної Республіки Крим (24,3%). Росіяни після українців є найчисленнішою групою (17,3 %). Частка інших національностей порівняно невелика. За 1989—2001 pp . збільшилася частка українців, кримських татар, румунів, вірменів, азербайджанців, грузинів; частка інших національностей зменшилась. Підвищився освітній рівень населення. Наприклад, кількість осіб, котрі мають вищу освіту, збільшилася на 34,9 %, причому в розрахунку на 1000 осіб у містах цей показник підвищився на 30,7 %, а в селах — на 68,8 %.

На високоурбанізованих територіях сформувалася складна екоситуація, а саме: забруднене атмосферне повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, концентрація промислових підприємств на обмеженій території, велика густота населення, міграційні процеси, збільшується кількість приміського населення, яке зазнає впливу урбанізованих територій. Природний і механічний рухи населення (міграції) впливають на формування соціально-економічних та екологічних умов території, адже структура та кількість груп мігрантів змінюють співвідношення міського і сільського населення в межах окремих територій, впливають на професійний склад. З іншого боку, мігранти змінюють сприйнятливість населення до тих чи інших хвороб, що пов'язано з процесами адаптації організму людини.

Зазначені демографічні особливості впливають на дві складові приросту населення таким чином: народжуваності — убік її зменшення та смертності — у протилежному напрямі, тобто її зростання. Для міського населення від'ємний показник приросту вперше зареєстровано у 1992 p., а сільське населення України цю критичну межу подолало на 10 років раніше, тобто сільські жителі першими зазнали екологічної кризи (рис. 13.6). На це також вплинули складні соціально-економічні умови, що спричинили відтік сільського населення в міста.

Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 25 років, значні резерви зменшення рівня смертності в до працездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання тривалої економічної кризи, успіхи в медицині щодо лікування багатьох захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності рівня смертності: прискорене зниження — смертності немовлят (до 7,5—8 %) і дітей раннього віку; дуже помірне — жінок 16—60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат зменшиться до 7—8 %) і населення старше 60 років. Найбільші зміни (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що ймовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16—21 % (табл. 13.3). Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.

Таблиця 13.3. Прогноз основних параметрів режиму смертності населення України

до 2026 р.

Варіант | Рік

2001 | 2006 | 2011 | 2016 | 2021 | 2026

Коефіцієнт смертності немовлят, %

Оптимістичний | 9,2 | 8,8 | 8,4 | 8,0 | 7,7 | 7,4

Песимістичний | 9,2 | 9,0 | 8,6 | 8,4 | 8,1 | 7,9

Очікувана тривалість життя при народженні у чоловіків, роки

Оптимістичний | 62,8 | 64,7 | 66,7 | 68,7 | 70,8 | 72,6

Песимістичний | 62,8 | 64,2 | 65,7 | 67,2 | 68,6 | 69,9

Очікувана тривалість життя при народженні у жінок, роки

Оптимістичний | 74,0 | 75,0 | 76,1 | 77,1 | 78,1 | 79,0

Песимістичний | 74,0 | 74,6 | 75,3 | 75,9 | 76,6 | 77,1

Імовірність дожити від 16 до 60 років у чоловіків, %

Оптимістичний | 63,3 | 65,6 | 72,1 | 76,1 | 80,4 | 83,9

Песимістичний | 63,3 | 66,5 | 67,0 | 72,9 | 76,0 | 78,6

Імовірність дожити від 16 до 60 років у жінок, %

Оптимістичний | 86,6 | 88,1 | 89,4 | 90,4 | 91,5 | 92,4

Песимістичний | 86,6 | 87,7 | 88,5 | 89,2 | 89,9 | 90,5

За умови бездіяльності держави у сфері економічного забезпечення відтворення населення, браку належного розвитку систем охорони здоров'я, освіти, культури поширюватимуться, особливо серед молоді, наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, венеричні та інші інфекційні захворювання. Смертність протягом певного періоду коливатиметься у межах сучасного рівня. За таких умов до 2026 р. Україна неістотно перевищить ті показники тривалості життя населення, яких вже було досягнуто у середині 80-х років.

Слід зазначити, що невисокі показники народжуваності за останні 10—15 років (у деяких випадках дещо нижчі, ніж в Україні) спостерігаються у більшості західноєвропейських країн, але приріст населення у них зберігається за рахунок відносно невисокої смертності. В Україні вона майже в 1,5 рази більша, до того ж немає тенденції до її зниження. Наприклад, у 1965 р. у перерахунку на кожну тисячу населення померло 7,8 осіб; 1970 — 8,8; 1975 — 10,0; 1980 — 11,4; 1985 — 12,1; 1989 — 11,6; 1993 — 14,2; 1995 — 15,4; 1996 — 15,2; 1997 р. — 14,9 осіб. Якщо чисельність населення України в 1993 р. становило майже 52,3 млн осіб, то у 1998 і 2000 р. — відповідно 50,5 і 49,4 млн, тобто цей показник помітно зменшився. На початок 2006 р. чисельність населення України становила 46,9 млн осіб. Такий процес можна вважати складовою загальної сучасної тенденції депопуляції в Європі.

Людський розвиток. Концепція людського розвитку — логічне продовження еволюції двох найпоширеніших доктрин. Сутність першої доктрини полягає в наявності "основних потреб", що забезпечує держава, яка надає громадянам усе необхідне для існування (харчування, освіта, охорона здоров'я тощо). Друга — це доктрина економічного розвитку; головна увага приділяється економічному розвиткові як засобу розширення можливостей отримання вищих доходів.

У людському розвитку ці дві концепції поєднуються та доповнюються важливими компонентами. У центрі людського розвитку перебуває людина, її потреби та розвиток. За концепцією визначається задоволення не тільки її фізичних, а й духовних потреб. Розвиток — це постійне розширення можливостей для задоволення потреб. Але ще важливішою категорією концепції є поняття "вибір". Тобто існування широких можливостей застосування власних здібностей під час вільного вибирання напряму їх реалізації з максимальним заохоченням з боку держави є основною ідеєю людського розвитку, що охоплює всі аспекти співіснування та співпрацю людини й держави.

Концепція людського розвитку була опублікована в 1990 р. у першому звіті Програми розвитку ООН (ПРООН) про людський розвиток; у ній цей термін визначається як розширення вибору для людини. Розширення вибору — процес безмежний, що змінюватиметься з часом. Але на будь-якому етапі розвитку потрібно вибирати: як вести здоровий спосіб життя, як довго жити, здобувати знання та мати доступ до ресурсів. Згідно з цією концепцією фахівцями ПРООН побудовано індекс людського розвитку, що дає змогу визначити місце країни у світі за рівнем людського розвитку та окремими його складовими.

В основу розробки регіонального показника людського розвитку, окрім загальної концепції, покладено концепцію людського розвитку України. В українському звіті ПРООН про людський розвиток за 1995 р. розроблено стратегію людського розвитку, яка має чотири основні аспекти; можливість, справедливість, зайнятість, навколишнє середовище.

Із прийняттям стратегії людського розвитку в Україні та її опублікуванням у першій національній доповіді про людський розвиток у 1995 р. відбулися певні зміни в соціально-економічному житті країни. На жаль, можна констатувати, що жоден із чотирьох аспектів стратегії не був повністю реалізований, їх реалізацію оцінюють за допомогою аналізу економічних показників, що характеризують певний елемент стратегії та їх зміни в часі. Реалізацію аспектів людського розвитку та їх регіональну диференціацію в Україні доцільно оцінювати за такими основними блоками:—

демографічний розвиток;—

розвиток ринку праці;—

матеріальний добробут;—

умови життя;—

охорона здоров'я;—

рівень освіти населення;—

соціальне середовище;—

фінансування людського розвитку;—

екологічна ситуація.

Збільшення складових Індексу людського розвитку порівняно з методикою ПРООН зумовлене потребою врахування варіації за такими компонентами людського розвитку, що мають значення саме для окремих регіонів України.

Бідність населення. На сьогодні переважна більшість науковців визначає бідність як неможливість підтримувати спосіб життя, найпоширеніший у конкретному суспільстві в певний час. Вивчення сутності бідності як складного соціально-економічного явища потребує комплексного оцінювання із застосуванням системи різних методів та підходів. При цьому використання показників доходів нині є недоречним, оскільки вони не відображають реальний рівень добробуту населення. Наприклад, дані обстеження умов життя населення у 1999— 2000 рр., за матеріалами Державного комітету статистики України, свідчать про перевищення витрат над доходами в середньому в 1,5 рази. Отже, хоча витрати опосередковано характеризують фактичне споживання, вони точніше визначають реальний рівень добробуту і можуть використовуватися як доходи.

Регіональний аналіз свідчить про значну диференціацію в рівнях бідності по областях у зв'язку з браком прямого зв'язку між значенням