Стосовно водного середовища джерелом забруднення є джерело, що вносить у водні об'єкти забруднювальні речовини, мікроорганізми або тепло. Забруднювальною речовиною називається речовина, дія якої спричинює порушення норми якості води. У водне середовище забруднювальні речовини можуть проникати водним, підземним та еоловим шляхами. Серед основних джерел забруднення переважають такі:—

промислові підприємства (особливо нафтовидобувної та нафтопереробної промисловостей);—

відходи водного транспорту;—

промислові та господарсько-побутові стічні води;—

сільськогосподарське виробництво*81.

*81: {Хільчевський В.К., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. — К.: ВПЦ "Київ. унт", 2001. — С. 192.}

Найстійкішими забруднювачами океанічних і морських вод є нафта і нафтопродукти. Щороку у водне середовище потрапляє від 6 до 10 млн т нафти. Відомо, що 1 т нафти під час розтікання утворює на поверхні пляму площею 12 км2. В океан кожного року потрапляє така кількість нафтових вуглеводнів, яка становить 0,25 % світового видобутку нафти за рік. Найбільші втрати нафти пов'язані з її транспортуванням із районів видобутку. Значними також є втрати у процесі буріння та скидання нафти в резервуари, а також винесення в океан материкових вод, які містять нафтопродукти у відходах промисловості та судноплавства.

Найголовніші екологічні наслідки нафтового забруднення вод Світового океану полягають у:—

порушенні обміну в системі "океан — атмосфера";—

загибелі, насамперед, ікри, мальків, молодих риб;—

появі нежиттєздатних особин;—

накопиченні канцерогенів по ланцюгах живлення, отруєнні людини;—

порушенні процесу фотосинтезу, що зумовлює зниження первинної біопродукції в середньому на 10 %;—

зміні структури сукупностей організмів, зменшенні біорізноманіття.

Вирізняють хімічне, фізичне, біологічне і теплове забруднення водного середовища. Хімічне забруднення води відбувається внаслідок потрапляння у водойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) та органічної (нафта і нафтопродукти, органічні сполуки, миючі засоби, пестициди та ін.) природи. Більшість із них отруйні для мешканців водойм; ці домішки поглинаються живими організмами і накопичуються в них. Кількість хімічних забруднювачів води постійно збільшується. Наприклад, наприкінці XX ст. було зафіксовано вже понад 960 їх різновидів. Дія забруднювачів, як правило, виявляється у наступних поколіннях організмів і полягає у появі шкідливих мутацій та генетичних порушень.

Фізичне забруднення води пов'язане зі зміною її фізичних властивостей — прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивних речовин і температури. Тверді частки різко знижують прозорість води, перешкоджають процесам фотосинтезу водних рослин, погіршують смакові якості води тощо. Особливу небезпеку для всього живого становлять радіоактивні речовини. До фізичних показників якості води належать: температура, запах, смак, каламутність, забарвлення, електропровідність.

За допомогою біологічних показників визначають наявність водних організмів, які перебувають на поверхні води (планктон), у її товщі (нектон) або розселяються на підводних частинах схилів, дні водойм і поверхні підводних предметів (бентос). Звичайно, що вимоги до якості води відрізняються залежно від характеру цільового призначення джерел водопостачання.

Важкі метали (ртуть, свинець, кадмій, цинк, мідь та ін.) належать до поширених і токсичних забруднювальних речовин, їх застосовують у різних промислових виробництвах, тому в промислових стічних водах, незважаючи на очисні заходи, містяться сполуки важких металів. Певна кількість цих сполук потрапляє в океан з атмосфери. Наприклад, майже половина річного виробництва ртуті різними шляхами потрапляє в океан (9—10 тис. т), із них близько 3 тис. т — через атмосферу. Хлоровані вуглеводні та фосфорорганічні сполуки становлять велику групу штучно створених речовин, що застосовуються у промисловості й сільському господарстві з метою боротьби із шкідниками рослин і тварин. Детергенти — синтетичні поверхнево-активні речовини — входять до складу різноманітних засобів для миття, широко використовуються у промисловості та побуті та є обов'язковою складовою стічних вод, які потрапляють у водне середовище*82. Майже всі забруднювальні речовини токсичні, вони можуть концентруватися в організмах із підвищенням трофічного рівня в морських екосистемах.

*82: {Хільчевський В.К., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. — К.: ВПЦ "Київ. ун-ти, 2001. — С. 196.}

Життєдіяльність організмів має величезний вплив на фізико-хімічні властивості вод океанів та морів. Організми сприяють вилученню з морської води великої кількості вуглекислого кальцію та кремнію для побудови власних скелетів. У результаті ці речовини, що потрапляють у морську воду з річковим стоком, перебувають у стійкій рівновазі. Також біологічні процеси відіграють величезну роль в очищенні морської води разом із фізико-хімічними процесами її самоочищення. Особливе значення це має під час органічного забруднення вод. Наприклад, деякі мікроорганізми повністю руйнують нафту до С02 і Н20, а двостулкові молюски у процесі живлення профільтровують за добу майже 70 л води*83.

*83: {Там само. – С. 182. }

Сучасний стан і головні проблеми водних ресурсів України

Водокористування — це використання вод (водних об'єктів) з метою задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та ін. Стічна вода — вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльностей (окрім шахтної, кар'єрної та дренажної вод), а також відведена із забудованої території, де вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів*84. Галузі господарства, які застосовують воду, безпосередньо не використовуючи її як продукт, називаються водокористувачами, а галузі, котрі споживають воду як продукт, — водоспоживачами*85. Наприклад, водокористувачами є гідроенергетика, транспорт, рибне господарство; водоспоживачами — водопостачання, зрошення.

*84: {Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. — 2001. — №2—Ст.1.}

*85: {Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4 т., 7 кн. – К.: Генеза, 2004. – Т. 2, кн. 3-4. – С. 228. }

За обсягами водокористування в Україні лідирує промисловість, на яку припадає 45 % загального водоспоживання. Майже 83 % усієї забраної води в промисловості використовують енергетика, чорна металургія та хімічна промисловість, що є найводомісткішими галузями. Промислові технологічні процеси потребують великої кількості прісної води. Наприклад, на виробництво 1 т сталі застосовується до 120 м3, чавуну — 230, паперу — 800, каучуку — 3500, синтетичного волокна — майже 5 тис. м3 води. У сільському господарстві споживається до 40 %, а на комунальні потреби спрямовується близько 10 % загального водоспоживання. Середньодобове споживання води в Україні становить 270 л на особу. Майже половина забраної води скидається в річки й водойми у вигляді стічних і дренажних вод.

Основним джерелом водопостачання для населення є річковий стік. Перше місце за цим показником займає Бразилія а гігантською повноводною річкою Амазонкою. Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд м3, а в посушливі роки зменшується до 48,8 млрд м3. Він розподіляється територією держави дуже нерівномірно: майже 70 % стоку припадає на північний захід країни, де мешкає близько 40 % населення. А на Донецько-Придніпровський і Південний економічні райони, в яких проживає майже 60 % населення та зосереджено найводомісткіші галузі господарства, потрапляє в середньому лише 30 % річкового стоку. У зв'язку з цим у багатьох районах півдня України спостерігається гострий дефіцит води, для ліквідації якого доводиться перекидати воду каналами, будувати водосховища тощо.

Річкова мережа України складається з: 1) тимчасових водотоків, що мають течію лише під час сніготанення і дощів; 2) маленьких струмків і річок; 3) великих рік, таких як Дніпро і Дністер. Річки України належать до басейнів Чорного й Азовського морів і частково (майже 4 %) — до басейну Балтійського моря (рис. 7.1). Найбільше річок розміщено у басейні Дніпра — 27, Дунаю — 26,3, Дністра — 23,7 %, Південного Бугу — 9,3 %*86. Середня густота річкової мережі України становить 0,34 км/км2. Найбільша густота річкової мережі притаманна Карпатам, де вона сягає 2,0 км/км2. Також цей показник е досить значним у Кримських горах, насамперед, на Південному березі Криму. Найменша густота річкової мережі — у Херсонській області, де є значні безстічні території.

*86: {Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай, 1987. – С. 127.}

Водозбірний басейн — частина земної поверхні й товщі ґрунтів, з яких відбувається стік води у водотік або водойму. Залежно від водозбірної площі басейну річки України поділяються на такі*87:

*87: {Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. — 2001. — №2-3—Ст.1.}—

великі — це річки, розташовані у кількох географічних зонах, що мають площу водозбору понад 50 тис. км2;—

середні — річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. км2;—

малі річки з площею водозбору до 2 тис. км2.

Головним постачальником води для України є Дніпро. Інші річки, що забезпечують потреби у воді, — Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. (табл. 7.1). Стан води й повноводдя цих водних артерій залежать головним