*100: {Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. — 2001. — №2-3—Ст. 95.}

В Україні діє і продовжує реалізовуватися Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена 27 лютого 1997 р. Основна її мета полягає у відновленні й забезпеченні сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Складність структури і масштаби завдань програми зумовлюють тривалий період її реалізації — до 2010 р.

Також в Україні реалізується Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001—2010 рр.), затверджена 22 березня 2001р. У Програмі визначено такі пріоритетні напрями розв'язання основних проблем екологічного стану Азовського й Чорного морів:—

зменшення рівня забруднення морів та антропогенного навантаження на їх екосистеми;—

зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із забрудненням морських вод і прибережної смуги;—

збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків;—

збалансоване використання та відтворення морських біологічних ресурсів і розвиток аквакультурних видів діяльності, особливо цінних промислових видів риб з метою забезпечення належного державного контролю;—

запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів;—

створення системи інтегрованого управління природокористуванням у межах водоохоронної зони морів, прибережній смузі морів, територіальних морських водах України;—

удосконалення системи моніторингу для оцінювання впливу природних і антропогенних факторів на довкілля;—

залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення;—

удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової баз з метою впровадження державної політики у сфері збереження довкілля Азовського й Чорного морів, узгодження її з вимогами чинних міжнародних договорів України.

Окрім цього, ухвалено низку законів і постанов. Наприклад, у 2000 р. Верховна Рада України затвердила Постанову "Про концепцію розвитку водного господарства України", метою якої є визначення стратегічних цілей і головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних складових навколишнього природного середовища.

Прийнято закони України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10січня 2002 р., "Про меліорацію земель" від 14 січня 2000 р., "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. та ін. Діє Загальнодержавна програма розвитку водного господарства, затверджена 17 січня 2002 р.

Очевидно, що проблеми охорони Світового океану набули глобального значення для всіх держав світу у зв'язку з тим, що морське середовище не розділене природними кордонами. Тобто через систему течій, поверхневий стік, взаємозв'язок з атмосферою шкідливі речовини поширюються на величезні площі, простягаючись на дуже значні відстані від конкретного джерела забруднення. Саме тому міжнародне співробітництво у цій галузі має виключне значення для всього світового співтовариства. Отже, охорона та раціональне використання ресурсів природних вод потребують тісного міжнародного співробітництва, що ґрунтується на нормативній базі. Принципами міжнародного права, за якими регулюється охорона водного середовища, є: охорона екологічної рівноваги, що визначає певні права й обов'язки держав; неприпустимість забруднення вод відкритого моря в результаті будь-якого виду діяльності; обов'язкове дотримання міжнародних стандартів усіма без винятку державами.

Масове застосування гербіцидів та дефоліантів призводить до отруєння суміжного морського середовища — так званого марециду. До нього належать такі дії мирного часу, як: випробування ядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів та отруйних речовин, скидання небезпечних промислових відходів*101. Ці дії заборонені міжнародним правом. Найважливішу роль у координації міжнародної діяльності з охорони водних ресурсів планети відіграє Програма ООН з навколишнього середовища. До міжнародних документів, що вже використовуються в міжнародному праві та практиці, належать:

*101: {Хільчевський В.К., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. – К.: ВПЦ "Київ. ун-т", 2001. – С. 211.}—

Конвенція з морського права, підписана 159 країнами світу, яку ще називають Хартією морів. Вона закріплює правовий режим Світового океану в цілому. У результаті 35 % Світового океану перестали бути джерелами міждержавних конфліктів. Конвенція визначила акваторії, що мають національну юрисдикцію, і ці держави відповідають перед міжнародною спільнотою за їх охорону. Майже 45 % Океану визнано загальним надбанням людства, тому будь-яке видобування на цих територіях має здійснюватися під контролем Міжнародного органу з морської справи;—

Конвенція із запобігання забрудненню Світового океану скидами відходів та інших матеріалів, чинна з 30 серпня 1975 р. За нею скиди регламентуються так: а) заборона скидів надзвичайно небезпечних речовин, включаючи радіоактивні; б) скидання низки речовин лише за попереднім спеціальним дозволом; в) скидання менш небезпечних речовин із дозволу національних органів влади.—

Угода про заборону комерційного видобування китів (1985 p.). Здійснюється також програма співробітництва стосовно регіональних морів, за нею няні працюють 130 держав.

На 27 сесії Генеральної асамблеї ООН було прийнято програму досліджень навколишнього середовища, яку очолює Рада управляючих (ЮНЕП). ЮНЕСКО вже багато років здійснює програму досліджень за темою "Людина і біосфера" в тісному зв'язку з міжнародними науковими союзами та міжурядовими організаціями. Міжурядова океанологічна комісія (МОК) займається питаннями наукових досліджень Світового океану. Вона реалізує довгострокову програму океанологічних досліджень, моніторинг океану та інші заходи. Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) розробляє та впроваджує в життя міжнародні правила з попередження забруднення морів і океанів нафтою та інтими шкідливими й токсичними речовинами.

Першою міжнародною угодою, згідно з якою встановили певні зобов'язання держав у галузі попередження забруднення Світового океану, була Лондонська конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954 р. (із поправками 1962 р.). За цією Конвенцією не дозволяли зливання нафти з суден, встановили заборонені зони, зобов'язали кожну державу, котра підписала конвенцію, застосувати необхідні заходи з метою обладнання окремих портів пристроями для приймання нафтових залишків. У 1969 р. сесія ІМКО внесла нові поправки до конвенції, відповідно до яких було відмінено всі заборонені для зливання нафти зони, а замість них забороненою зоною оголосили весь Світовий океан.

У 1972 р. у Лондоні на міжурядовій конференції представники 80 держав розробили Конвенцію з попередження забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів. Цей документ набув чинності з 1975 р., у ньому міститься так званий "чорний" перелік речовин, заборонених до скидання: хлорорганічні сполуки, ртуть і кадмій та їх сполуки, нафта і нафтопродукти, речовини для ведення хімічної та біологічної війни. У1963 р. було підписано Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Велике значення для попередження радіоактивного забруднення Світового океану має Договір про заборону розміщення на дні океанів і морів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Недопустимим є випробування ядерної зброї на островах, оскільки це зумовлює шкідливий вплив на екологічний стан Світового океану. Наприклад, після вибухів атомних бомб на атолі Бікіні радіоактивність води на поверхні океану в районі випробувань збільшилася в мільйони разів. Навіть через чотири місяці після вибуху вона залишалася у Зрази більшою, ніж природна, на відстані 6500 миль*102.

*102: {Хільчевський ВJC., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 2001. — С. 214.}

У 90-х роках XX ст. підписали низку угод щодо спільного користування та охорони акваторій морів прилеглими країнами. Наприклад, у 1992 р. Україна приєдналася до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарест, 1994).

Таким чином, міжнародно-правовий режим використання морського середовища включає:—

регулювання рибальства та інших морських промислів встановлюється з метою раціонального промислу, що не порушує відтворення біомаси океану;—

міжнародно-правовий режим дна і надр — дно та надра океану за межами шельфу можна використовувати виключно в мирних цілях усім державам без будь-якої дискримінації;—

міжнародно-правовий режим наукових досліджень, що має на меті забезпечити сприятливі умови для проведення багатосторонніх досліджень океану, а також атмосфери і космосу з морських акваторій;—

міжнародно-правовий режим акваторій океану полягає в правовій регламентації внутрішніх морських вод кожної держави, котра має вихід до моря, територіальних вод і вод відкритого моря;—

правовий режим повітряного простору над відповідними акваторіями тісно пов'язаний із правовим режимом океану;—

міжнародно-правовий режим торговельного судноплавства;—

міжнародно-правовий режим військового мореплавства*103.

*103: {Там само. – С. 215-220. }

У Проекті декларації міністрів,