Отже, підсумуємо. До водних ресурсів у широкому розумінні належать води річок, озер, водосховищ, каналів, морів і океанів, підземні та ґрунтові води, води гірських і полярних льодовиків, атмосферні. Також до складу цього поняття входять і власне водні об'єкти, тобто річки, озера, моря тощо, які використовуються для судноплавства, гідроенергетики, рибного господарства, рекреації без вилучення з них води. Теоретично водні ресурси невичерпні, оскільки вони відновлюються в процесі кругообігу. Однак споживання води в Україні збільшується такими темпами, що проблема чистої води і дефіциту водних ресурсів є однією з найактуальніших.

Забруднювальні речовини можуть проникати у водне середовище водним, підземним та еоловим шляхами. Серед основних джерел забруднення водних об'єктів України переважають промислові підприємства (особливо нафтовидобувної та нафтопереробної промисловостей); відходи водного транспорту; промислові та господарсько-побутові стічні води; сільськогосподарське виробництво. Найстійкіші забруднювачі морських вод — нафта і нафтопродукти.

За обсягами водокористування в Україні лідирує промисловість (45 % загального водоспоживання). Майже 83 % усієї спожитої води в промисловості використовується в енергетиці, чорній металургії і хімічній промисловості, які є найбільш водомісткими галузями. У сільському господарстві споживається до 40 %, а на комунальні потреби — близько 10 % загального водоспоживання. Майже половина забраної води скидається в річки і водойми у вигляді стічних і дренажних вод.

Головне джерело водопостачання для суспільства — це річковий стік, що розподіляється територією держави дуже нерівномірно. Річкова мережа України складається з тимчасових водотоків, які мають течію лише під час сніготанення і дощів; маленьких струмків та річок; великих рік, таких як Дніпро і Дністер. Основним постачальником води для України є Дніпро, інші річки, що забезпечують потреби у воді, — Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін.

У зв'язку з будівництвом на Дніпрі каскаду водосховищ загальною площею 6950 км2 і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3порушилася екологічна рівновага і докорінно змінилися умови водообміну. Порівняно з природними умовами він уповільнився в 14—30 разів. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано) сприяло перетворенню водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному стані перебувають річки нижнього Дніпра, де щорічно ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та погіршується біорізноманіття. У результаті спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, а також зруйновано майже 1,5 тис. км берегів.

Окрім того, причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, є великомасштабні меліорації, будівництво великих промислових комплексів у басейнах річок, величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення, колосальні обсяги забруднень та ін.

Створені в Україні штучні водойми (водосховища, ставки) також впливають на природу не тільки прилеглих, а й віддалених регіонів. Наприклад, затоплюються і підтоплюються величезні площі сільськогосподарських земель і лісів, а ширина зони підтоплення може досягати десятків кілометрів. Коливання рівня води, вітер та берегові течії зумовлюють розмивання й обрушення берегів, тобто відбувається переформування берегів (абразія) і дна водосховищ. Створення водосховищ спричинює потребу переселення значної кількості людей та перенесення об'єктів господарювання, що пов'язано з великими витратами матеріальних ресурсів. Водосховища також помітно змінюють місцевий метеорологічний режим. Під час заповнення водосховищ, яке іноді триває кілька років, зменшується чисельність багатьох видів тварин.

Гігієнічна класифікація водних об'єктів України за ступенем забруднення передбачає оцінювання якості води за органолептичними, токсикологічними, загальносанітарними і бактеріологічними показниками. Органолептичні показники визначаються за запахом, смаком, кольором, мутністю, завислими речовинами, рН, лужністю, загальною жорсткістю, загальною мінералізацією, сухим залишком, вмістом магнію, марганцю, заліза, хлоридів, сульфатів, нафтопродуктів тощо.

Відповідно до ступеня забрудненості якісне оцінювання води у водних об'єктах України має такі показники: допустима, або чиста вода, яка може використовуватися без обмеження; помірна, або умовно чиста вода; вода підвищеної забрудненості, що потребує санітарного очищення; вода високої забрудненості, яка повністю непридатна для всіх видів водокористування; вода дуже високої забрудненості, навіть короткотривалий контакт з якою може спричинити несприятливі наслідки для здоров'я населення.

Найбільш надійними джерелами доброякісної питної води в Україні є підземні води, тобто ті води, що розміщені у ґрунтах і гірських породах верхньої частини земної кори (до глибини 12—16 км) і заповнюють при цьому різноманітні пустоти. Загалом стан підземних вод України кращий, ніж поверхневого стоку, хоча іноді спостерігається забруднення їх стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. На якість і запаси підземних вод у деяких промислових районах (Донбас, Кривбас) негативно впливає розвиток гірничодобувної промисловості. Наприклад, у зв'язку з багаторічним відкачуванням води з шахт і кар'єрів рівень підземних вод значно зменшився, а з деяких водоносних горизонтів вода взагалі зникла.

До Азово-Чорноморського басейну, який є південним кордоном України, потрапляє велика кількість побутових і промислових стічних вод, нафтопродуктів та залишків добрив і пестицидів. Найуразливішими щодо антропогенного навантаження є прибережні частини Чорного та Азовського морів, особливо в зоні діяльності портів, поблизу гирлових ділянок річок, а також у межах впливу населених пунктів. Головні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського і Чорного морів пов'язані з хижацьким (часто незаконним) виловлюванням риби; будівництвом гребель і водосховищ на основних ріках (Дон, Кубань), що живлять моря; інтенсивним впровадженням у сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що зумовлює хімізацію, забруднення ґрунтів і вод, засолення; збільшенням забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловостей; спорудженням на узбережжі морів численних пансіонатів і баз відпочинку, що призводить до активного зростання побутових відходів та каналізаційних стоків.

Пріоритетними напрямами розв'язання основних проблем Азовського і Чорного морів є зменшення рівня забруднення морів й антропогенного навантаження на їх екосистеми; збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків; збалансоване використання і відтворення морських біологічних ресурсів; запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів; удосконалення системи моніторингу водних об'єктів та ін.

Водні відносини в Україні регулюються за сучасним водним законодавством. Його дія поширюється на всі види водних об'єктів, що існують на території України, її водний фонд, тобто на всі поверхневі, підземні води та джерела, внутрішні морські води. Згідно з водним законодавством забезпечується здійснення широкого комплексу заходів щодо охорони вод від забруднення, вичерпання, засмічення, запобігання шкідливій дії вод та ліквідації їх наслідків

Рекомендована література

1. Вишневський B.І., Косовець О.О. Гідрологічні характеристики річок України. — К.: Ніка-Центр, 2003. — 324 с.

2. Водний кодекс України (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-111) // ВВР.— 2001.— №2—3.

3. Гидрология, гидрометрия и регулирование стока / Г.В. Железняков, Т .А. Неговская, Е.Е. Овчаров; Под ред. Г.В. Железнякова. — М.: Колос, 1984. — 432 с.

4. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005.

5. Емельянова В.П., Данилова ГЛ., Родзилер ИД. К вопросу оценочного картографирования в гидрохимии // Гидрохимические материалы. Содержание химических веществ в природных водах и вопросы выноса их реками. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. — С. 118—133.

6. Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р. № 2333-ІП // ВВР. — 2001. — №28. — Ст. 135.

7. Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10 січня 2002 р. № 2918-ІП // ВВР. — 2002. — № 16.

8. Київ-2003 через Оргус. Досвід цифрового виміру довкілля України у часі та просторі. — К.; ІАФ "ЕКСОР", 2003. — 48 с.

9. Левківський С.С, Падун MM. Раціональне використання й охорона водних ресурсів: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 280 с.

10. Маринич ОМ., Шищенко П.Т. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2005. — 511 с.

11. Методические указания по рассмотрению проектов предельно допустимых сбросов веществ, поступающих в водные объекты со сточными водами. — М.: МЗ СССР, 1983. — 15 с.

12. Паламарчук ММ., Закорчевна Н.В. Водний фонд України: Довідковий посіб. — К.: Ніка-Центр, 2001. — 392 с.

13. Постанова Верховної Ради України "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" від 27 лютого 1997 p. № 123/97-ВР.

14. Постанова Верховної Ради України "Про концепцію розвитку водного господарства України" від 14 січня 2000 р. № 1390-XTV // ВВР. — 2000. — № 8.

15. Справочник по водным