Окреме місце займає така особливість, як нормативне закріплення в Україні пріоритетності вирішення екологічних завдань перед економічними та іншими. Екологічні, економічні, соціальні та інші завдання взаємопов'язані та взаємозалежні у зв'язку з об'єктивними законами природи, економічними законами, законами розвитку суспільства тощо. Важливо враховувати потребу розв'язання не лише поточних, а й перспективних проблем. У підсумку вирішення питання зводиться до того, яким інтересам віддати перевагу — екологічним, економічним, соціальним. Ця пріоритетність не повинна безпосередньо протиставлятися іншим соціально-життєвим явищам, однак вона має надаватися екологічним проблемам.

Сучасний стан нормативно-законодавчої бази України в галузі охорони природного середовища і використання природних ресурсів

В Основному законі України — Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., визначено майже всі головні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Наприклад, у ст . 50 Конституції передбачається, що "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди". Також у цій самій статті кожному гарантується "право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення", і така інформація "ніким, не може бути засекречена". На жаль, донині все це є декларативним стосовно сучасного екологічного стану України, але дуже важливим з правового погляду.

У ст. 16 Конституції України визначаються такі обов'язки держави: "забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу".

Застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища в Україні передбачається здійснювати у таких напрямах:—

складання та затвердження екологічних нормативів природокористування (щодо надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);—

складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарських структур.

За роки незалежності в Україні практично створено нове природоохоронне законодавство, тобто прийнято й затверджено такі основні закони та нормативно-законодавчі акти:—

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p.;—

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264 -XII;—

Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16 червня 1992 p. № 2456-ХІІ;—

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 p. № 2707-ХІІ;—

Закон України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 p. № 46/95-ВР;—

Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. N" 40/95-ВР;—

Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від ЗО червня 1995 p. № 256/95-ВР;—

Закон України "Про відходи" від 5березня 1998р. № 187/98-ВР;—

Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV;—

Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 p. № 1908-ІІІ;—

Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015роки" від 21 вересня 2000 p. № 1989-ІІІ;—

Закон України "Про мисливське господарство та полювання" від 2 лютого 2000 p. № 1478-XIV;—

Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ;—

Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2000 p. № 2245-ІІІ;—

Закон України "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами" від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ;—

Закон України "Про тваринний світ" від 13 лютого 2001 р. № 2894-ІІІ;—

Закон України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р. №3055-ІІІ;—

Закон України "Про питну воду і питне водопостачання" від 10 січня 2002 p. № 2918-Ш;—

Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-ХІІ;—

Водний кодекс України від 6 червня 1995 p. № 213/95-ВР;—

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ;—

Кодекс України "Про надра" від 27 липня 1994 р. № 133/94-ВР.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і Державний комітет природних ресурсів України формують, забезпечують та реалізують державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Ці органи здійснюють нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання та відтворення. Ще зовсім недавно цю функцію виконувало Міністерство екології й природних ресурсів, яке згідно з Указом Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів" від 15 вересня 2003 р. (зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 6 березня 2004 р.) було реорганізоване у дві державні установи:—

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності;—

Державний комітет природних ресурсів України — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Основними завданнями Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Державного комітету природних ресурсів України е:—

проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного навколишнього середовища для існування живої та неживої природи;—

забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу внаслідок забруднення навколишнього середовища;—

досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи,захист екологічних інтересів України.

Контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства здійснюють також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади: Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп), Державний комітет земельних ресурсів (Держкомзем), Державний комітет України з водного господарства (Держводгосп), Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики та ін. їх головні завдання полягають у:—

підвищенні ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;—

постійному вдосконаленні законодавчо-нормативної бази;—

поширенні сучасних методів і технологій ведення моніторингу;—

поліпшенні методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності;—

контролі за використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;—

контролі за використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу;—

контролі за використанням та охороною атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, в тому числі боротьбою з браконьєрством;—

контролі за використанням й охороною територій та об'єктів природно-заповідного фонду;—

контролі за поводженням із небезпечними речовинами, в тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами, за дотриманням норм радіаційної безпеки;—

контролі за додержанням норм екологічної безпеки під час переміщення через державний кордон транспортних засобів та вантажів.

Україна прийняла філософію принципу "Сплачує той, хто забруднює", згідно з яким субсидування скасовується, а підприємства мають сплачувати екологічні платежі залежно від обсягів забруднювальних речовин, які їх утворюють. Основне джерело екологічного права Європейського Союзу — директиви, яких у цій сфері прийнято дуже багато, вони стосуються широкого кола питань. Директиви є зручним способом урегулювання проблем за допомогою права Співтовариства у державах-членах, але держава сама вибирає способи імплементації певних положень у внутрішнє законодавство.

Стратегічні напрями формування екологічної політики пропонуються Програмами дій з навколишнього середовища. За час проведення Європейським Співтовариством екологічної політики було прийнято шість таких програм. Першу прийняли у 1972 р., а у 2002 р. — шосту програму дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища терміном на 10 років. Вона стосується регулювання еколого-правової політики в таких сферах: зміна клімату; природа і біологічне різноманіття; навколишнє середовище, здоров'я та якість життя; природні ресурси і відходи. Ця програма ґрунтується, зокрема, на принципі "забруднювач платить", принципі попередження і превентивних дій, а також принципі усунення джерел забруднення.

Ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з ратифікацією Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Розроблено низку законодавчих і нормативних актів з метою реалізації в Україні вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Запроваджено ліцензування експорту й імпорту озоноруйнуючих речовин. Відпрацьовуються механізми законодавчо-нормативного регулювання взаємодії природоохоронних органів з іншими уповноваженими у цій галузі органами виконавчої влади, включаючи правоохоронні органи. Набув чинності й виконується Закон України "Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки".

Відповідно до європейських вимог національна екологічна політика має постійно вдосконалюватися і розвиватися. Те, що було прийнято у 90-х роках минулого століття, нині потребує актуалізації з урахуванням нових глобальних, європейських і національних реалій, рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі. Проблема полягає у бракові постійно діючого національного законодавчого механізму актуалізації стратегічних рішень з екологізації розвитку держави, інтеграції цілей екологічної політики з цілями соціально-економічної, інноваційної та інших політик розвитку.

18 березня 2004 р. набув чинності Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". У цій Програмі