Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи Україниacquis communautaire з урахуванням критеріїв, які висуває Європейський Союз (ЄС) до держав, що мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС — пріоритетна складова процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, у свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Acquis communautaire (acquis) правова система Європейського Союзу, до якої належать акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського Співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки й Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Адаптація законодавства — процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність до acquis communautaire. З метою гармонізації природоохоронного законодавства України з європейським прийнято низку нових законодавчих актів:—

Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 p. № 1864-IV;—

Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 p. № 1862-IV;—

Закон України "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату" від 4 лютого 2004 р. № 1430-ІУтощо.

24 червня 2004 p. був прийнятий Закон України "Про екологічний аудит", за яким визначаються основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту; він спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Положення цього закону поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності.

Екологічний аудит здійснюється у процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також виконання господарської та іншої діяльності.

15 березня 1999 р. Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Згідно з угодою Україна бере на себе зобов'язання підтримувати рівень викидів парникових газів до 2008—2012 pp. на рівні 1990 р. (так само як і Росія та Нова Зеландія), в той час як Швейцарія, більшість країн Центральної і Східної Європи та Європейський Союз мають зменшити викиди на 8, США — на 7, Канада, Угорщина, Японія та Польща — на 6 %. 4 лютого 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату".

Отже, до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні належать такі:—

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській ЛЕС;—

поліпшення екологічного стану басейнів річок України та якості питної води;—

стабілізація та покращення екологічного становища в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;—

будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;—

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного становища;—

формування збалансованої системи природокористування, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві" сільському господарстві та на транспорті. 

Економічні механізми природоохоронної діяльності

На сьогодні в Україні розроблено і впроваджено основні елементи економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Найважливішими з них є:—

збір за забруднення навколишнього природного середовища;—

система зборів за спеціальне використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних);—

відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.

Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Нині в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних із проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, котра в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища і використання природних ресурсів.

Держава в особі її повноважних органів зацікавлена в тому, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього є рентні платежі за природні ресурси, мета яких — зрівняти економічні умови видобутку і керувати ними. На сьогодні це правило є важливою складовою господарювання України.

Донедавна існувало безліч підходів до економічного оцінювання природних ресурсів, але потребу його визначення визнали не одразу. Тривалий час широко обговорювалася концепція безкоштовності природних благ. її автори стверджували, що оскільки природні блага не є об'єктами купівлі-продажу, то методологічно неправильно їх оцінювати; введення оцінювання природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва та ін.

Тому розроблялися родовища з високим вмістом корисних копалин у руді" цілинні землі вважалися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а неосяжні простори тайги — для розширення лісорозробок. Витрати, потрібні на освоєння нових земель, залучення в господарський обіг нових родовищ, були незначні. Ці обставини певною мірою підтверджували концепцію безкоштовності природних благ. Однак вичерпання найзручніших родовищ, розробка яких дає змогу одержувати дешеву сировину, різке подорожчання, залучення в сільськогосподарський обіг додаткової посівної площі — все це свідчить про помилковість уявлень про природні ресурси як "дармові блага" природи.

Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть спричинили різке падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися украй низькою, а часто взагалі не відповідає інтересам країни. Тому такий інструмент, як платежі за природні ресурси, має не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, а й істотно поповнити бюджети різних рівнів. Отже, платежі за користування природними ресурсами — найважливіший компонент економічного механізму природокористування. За допомогою чинного законодавства сформовано правову основу для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного платежу або фіксованих платежів.

Загальна оцінка впливу природно-ресурсного потенціалу країни на формування дохідної частини бюджету випливає з того, що Україна має значний природно-ресурсний потенціал.

За оцінками українських економістів, національне багатство країни в розрахунку на душу населення становить 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу припадає 160тис. дол. США (40%), що в 10 разів більше відповідного сукупного показника США й Канади. Водночас доходи держави від використання цієї частини національного багатства недостатні. Недоотриманий рентний дохід держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється у 40—46 млрд. дол. США.

Уперше плату за природні ресурси ввели у 1988 р., коли Держкомприроди установив порядок визначення і внесення плати. Потім цей порядок був затверджений постановою уряду України від 9 січня 1991 р. для усіх підприємств незалежно від підпорядкованості й форм власності. У 1991 р. розробили Загальні принципи платного природокористування в умовах переходу України до ринку, а також проекти нормативно-правових актів про введення платного природокористування на території України. Пізніше плата за використання природних ресурсів була закріплена в ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":—

до платності природокористування належить плата за природні ресурси, забруднення навколишнього природного середовища та за інші види впливу;—

плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс й інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується: 1)за право користування природними ресурсами в межах установлених лімітів; 2) за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; 3) на відтворення й охорону природних ресурсів;—

плата за забруднення навколишнього природного середовища й інші види впливу стягується за: 1) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів та інші види забруднення в межах установлених лімітів; 2) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів й інші види забруднення понад установлені ліміти.

Нині у чинному Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" не міститься окремої статті, присвяченої врегулюванню плати за природокористування, але це не означає, що з сучасних правовідносин виключена платність природокористування. Слід зазначити, що специфічною особливістю природно-ресурсного потенціалу України є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність елементів, що його складають. Водночас для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка задіяність у господарському використанні, а з іншого — складність і високий рівень витрат на їх освоєння.

Ефективне регулювання природокористування може здійснюватися у процесі одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і право користування природними об'єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону. Платежі за право користування природними ресурсами мають регулювати розподіл території між видами природокористування, які конкурують. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних та інших нестатків певної території. Рівень цих платежів має корелювати з ринковими цінами на