Система екологічних платежів (з 1998 р. — зборів) в Україні виконує дві основні функції*32:

*32: {Мельник Л.Г. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — С. 204.}—

збір і накопичення необхідних фінансових засобів з метою реалізації заходів екологічної спрямованості;—

формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів та послуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі таких головних елементів:—

ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів ресурсів;—

нормативи використання природних ресурсів;—

порядок зборів;—

ставки зборів за використання природних ресурсів;—

система розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

На рис. 2.1 подано головні джерела надходжень державного сектору від платежів за забруднення довкілля та порядок здійснення видатків на цілі охорони навколишнього середовища. Величина стрілок, що показують обіг коштів, відповідно ілюструє й обсяг коштів. Як видно з рисунка, платежі за використання природних ресурсів дають набагато більше надходжень, ніж платежі за забруднення довкілля (вода, повітря та відходи). Державні витрати на екологічні програми загальнонаціонального рівня здійснюються здебільшого Міністерством екології та природних ресурсів України; місцеві управління екології не мають самостійності, тому можуть використовувати кошти на охорону довкілля тільки з місцевих цільових екологічних фондів.

До системи платежів (зборів) за порушення природного середовища належать такі основні елементи*33:

*33: {Там само. – С. 218.}—

порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів;—

ставки платежів, за якими встановлюється певна відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище та величиною вилучення коштів;—

допустимі межі порушення середовища (як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3—3,5 рази);—

порядок розподілу зібраних коштів.

В Україні діють системи зборів за такі види порушення природного середовища: забруднення атмосфери (в тому числі стаціонарними і пересувними джерелами забруднення); забруднення водних об'єктів; розміщення відходів; забруднення довкілля унаслідок аварій; завдання збитку рослинам і тваринам.

Рис. 2.1. Структура фінансування витрат на охорону навколишнього середовища*34

*34: {Україна: прогрес на шляху до сталого розвитку. — К.: НІЧ ЛАВ А, 2002. —С. 167.}

Отже, можна зробити такі висновки.

Україна володіє певним природно-ресурсним потенціалом. Окрім того, на території України розташована значна кількість об'єктів загальносвітового і загальнонаціонального надбання, що мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне й оздоровче значення. Майбутнє України залежить від ефективного використання природно-ресурсного потенціалу. Таким чином, в умовах переходу до стійкого розвитку пріоритет має надаватися невичерпному природокористуванню, охороні та відтворенню природних ресурсів. Тому ресурсні платежі повинні бути економічно значущими, мати істотну частку в загальній структурі податків. Три групи податкових платежів мають становити систему оподаткування у сфері природокористування: 1) податки за право користування природними ресурсами; 2) платежі на відтворення й охорону природних ресурсів; 3) платежі за понадлімітне та нераціональне використання природних ресурсів. Податкова система повинна забезпечувати вилучення економічної ренти на користь усього суспільства.

Нині екологічна культура, крім світоглядних і технологічних зрушень, є й могутнім чинником формування процвітаючих суспільств, які розвиваються. Це характерно для багатьох країн, зокрема Японії або Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційні та екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство, або Сінгапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "наглядом" закону. У такому разі спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це також є аргументом стосовно того, потрібна чи непотрібна екологічна культура. Отже, сучасна екологічна ситуація у зв'язку з переходом до діяльності екокультурно наснаженої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного й усіх загалом.

Рекомендована література

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. — К.: Вентурі, 1996. — 198 с.

2. Андрусевич Н. Огляд екологічного права Європейського Союзу // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: ТзОВ "ЮМІ", 2003. — № 21. — С. 18—25.

3. Данилишин Б.М., Дорогунцов CJ., Міщенко B.C. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К., 1999. —715 с.

4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — 8 жовтня. — № 41.

5. Конституція України: Закон від 26 червня 1996 р. № 254к/96ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — 23 липня. — .№ ЗО.

6. Костицький В.К. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації. — К.: Право України, 1999. — 236 с.

7. Мельник ЛХ. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — 346 с.

8. Мусієнко М.М., Серебряков В.В. Екологія і охорона природи: Словник-довідник. — К.: Знання, 2002. — 550 с.

9. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К„ 2003. — 128 с.

10. Огляд 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи" // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: БФ "Екоправо-Львів", 2003, — №2. — С, — 5—8.

11. Окружающая среда для Европы: 5-я Внеевропейская конференция министров охраны окружающей среды // Проект декларації — К., 2003. — 20 с.

12. Україна: прогрес на шляху до сталого розвитку. — К.: ШЧЛАВА, 2002. — 224 с.