Щоб досягти визначених цілей, потрібно передбачити:*

врахування стратегій більш чистого виробництва і мінімізації небезпечних відходів на всіх стадіях планування, а також встановлення конкретних цілей;*

заохочення використання нормативних і ринкових механізмів;*

встановлення проміжного завдання стабілізації обсягу утворюваних небезпечних відходів;*

розробку довгострокових програм і політики, у тому числі, за необхідності, завдань скорочення обсягу небезпечних відходів, що утворюються на одиницю готової продукції;*

забезпечення якісного поліпшення потоків відходів переважно шляхом вжиття заходів, спрямованих на зменшення їх небезпечних властивостей;*

сприяння розробці ефективної, з позиції витрат, політики і підходів щодо запобігання утворенню небезпечних відходів і управлінню ними, з врахуванням рівня розвитку.

Також слід здійснити такі інноваційні заходи:*

встановити або змінити існуючі стандарти чи закупівельні специфікації, з тим щоб уникнути дискримінації щодо рециркульованих матеріалів;*

економічно або нормативно стимулювати нововведення для переходу на більш чисті методи виробництва, заохочувати до впровадження капіталовкладень у технології запобігання утворенню відходів і стимулювати капіталовкладення для зведення відходів до мінімуму;*

активізувати діяльність у галузі наукових досліджень і конструкторських розробок із питань ефективних, з позиції витрат, альтернатив процесам і речовинам, які сьогодні призводять до утворення небезпечних відходів, що створюють особливі проблеми для екологічно безпечного вилучення або переробки (при цьому потрібно враховувати питання про коагулювання виробництва речовин, що створюють невиправданий або інший урегульований ризик, є стійкими отрутами і можуть накопичуватись у живих організмах);*

заохочувати промисловість обробляти, переробляти, утилізувати і знищувати відходи біля джерел їх утворення або якомога ближче до джерел, якщо уникнути утворення небезпечних відходів неможливо і коли це є економічно та екологічно дієвим засобом для промисловості;*

заохочувати впровадження більш чистих методів виробництва шляхом створення центрів підготовки кадрів і розповсюдження інформації в галузі екологічно безпечних технологій;*

передбачити в системах екологічного управління програми впровадження більш чистих методів виробництва, систематичні оцінки життєвого циклу продукції

Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління)

Наявність нераціональних структур виробництва і споживання призводить до того, що обсяг і види екологічно стійких відходів збільшуються безпрецедентними темпами. Якщо така тенденція збережеться, обсяг відходів може істотно збільшитися, зокрема до 2025 р. зрости в чотири-п'ять разів. Найліпшим засобом, що дасть змогу повернути у зворотному напрямку тенденцію, яка спостерігається нині, є превентивний підхід до обробки й вилучення відходів, що забезпечує зміни в способі життя, а також у структурі виробництва і споживання.

Тому в системах управління екологічною безпекою слід виходити з порядку пріоритетності встановлених цілей і приділяти основну увагу таким чотирьом програмам:*

мінімізація відходів;*

максимізація екологічно безпечного повторного використання і рециркуляції відходів;*

сприяння екологічно безпечному вилученню та обробці відходів;*

розширення операцій, пов'язаних із відходами, у життєвому циклі продукції.

Пріоритет слід надати впровадженню програм щодо забезпечення мінімізації обсягу утворюваних відходів та спонукати неурядові організації і групи споживачів до участі в таких програмах. Ці програми повинні, за можливості, формуватися на основі здійснюваних або запланованих заходів і спрямовуватися на:*

створення і зміцнення національного потенціалу в галузі вивчення й розробки екологічно безпечних технологій, а також застосування заходів щодо зведення до мінімуму обсягу утворюваних відходів;*

формування стимулів для зміни нераціональних структур виробництва і споживання;*

розробку цільових планів дій із мінімізації утворення відходів як складових загальнонаціональних планів розвитку народного господарства;*

надання особливої уваги чинникам мінімізації відходів у постачальницькій діяльності.

Цілями у сфері управління максимізацією екологічно безпечного повторного використання і рециркуляції відходів є такі:*

забезпечення зміцнення й розширення корпоративних систем утилізації і вторинної переробки відходів;*

розробка програм утилізації і вторинної переробки всіх видів відходів, у тому числі паперу;*

забезпечення підготовки інформації, розробки методів і відповідних директивних документів, щоб сприяти створенню і впровадженню систем утилізації і вторинної переробки відходів.

Щоб досягти визначених цілей, потрібно:*

створити і зміцнити національний потенціал для утилізації повторного використання постійно зростаючого обсягу відходів;*

переглянути і реформувати національну політику в галузі відходів для створення стимулів для утилізації і повторного використання відходів;*

розробити і впровадити національні плани в галузі обробки та вилучення відходів, які б ґрунтувалися на концепції утилізації і повторного використання відходів та забезпечували її впровадження;*

змінити існуючі норми або вимоги до продукції, що виробляється, для зменшення обсягів сировинних матеріалів;*

розробити програми суспільної освіти та інформування в інтересах пропаганди використання продуктів рециркуляції.

Безпечне та екологічно обґрунтоване вилучення радіоактивних відходів (цільове управління)

Радіоактивні відходи утворюються під час ядерного паливного циклу, а також під час використання ядерних матеріалів (використання радіоактивних ізотопів у медицині, у наукових дослідженнях і в промисловості). Рівень радіаційної та експлуатаційної небезпеки, пов'язаної з радіоактивними відходами, коливається від дуже низької (у випадку короткоживучих малоактивних відходів) до дуже значної (у випадку високоактивних відходів). Щорічно в усьому світі внаслідок виробництва ядерної енергії утворюється приблизно 200 000 м3 малоактивних і проміжних радіоактивних відходів і 10 000 м3 високоактивних відходів. Обсяг цих відходів зростає у зв'язку з введенням в експлуатацію нових ядерних енергоблоків, демонтажем ядерних установок і розширенням використання радіоактивних ізотопів. Високоактивні відходи містять приблизно 99 % радіоактивних ізотопів і завдяки цьому становлять значну радіаційну небезпеку.

Мета безпечного та екологічно обгрунтованого управління вилученням радіоактивних відходів полягає в тому, щоб забезпечити безпечне поводження з радіоактивними відходами, їх транспортування, зберігання та вилучення для охорони здоров'я людини і навколишнього середовища на більш широкій основі інтерактивного комплексного підходу до безпечного поводження з радіоактивними відходами.

Щоб досягти мети, потрібно:*

сприяти проведенню політики і прийняттю практичних заходів щодо мінімізації утворення радіоактивних відходів та забезпечувати їх безпечні обробку, кондиціонування, перевезення і вилучення;*

надавати підтримку заходам, що пов'язані з розробкою і розповсюдженням норм або керівних принципів і кодексів стосовно радіоактивних відходів, у вигляді міжнародно визнаної основи для безпечного та екологічно обгрунтованого поводження з радіоактивними відходами та їх вилучення.

Розширення діяльності, пов'язаної з відходами

Загальна мета полягає в тому, щоб діяльність у галузі санітарно-профілактичного та екологічно безпечного збирання і вилучення відходів охоплювала все населення.

Щоб досягти мети, потрібно:*

створити механізми фінансування розвитку служб з обробки й вилучення відходів у районах, де такі служби відсутні, у тому числі відповідні методи щодо створення можливостей для отримання прибутків;*

застосовувати принцип "забруднювач платить" шляхом введення зборів за обробку і вилучення відходів у розмірах, що відображають витрати на надання таких послуг і забезпечують повну вартість їх екологічно безпечного вилучення;*

заохочувати залучення в офіційному порядку громад до процесу планування і впровадження діяльності з вилучення твердих відходів.

ВИСНОВКИ

1. В Україні досить розвинена законодавча база впровадження сучасних спеціальних механізмів гармонізації системи "природа—суспільство": система басейнового управління, управління формуванням екологічних мереж, екологічною безпекою. Тепер справа за центральними і місцевими органами влади щодо реалізації напрацьованих спеціальних механізмів гармонізації життєдіяльності згідно з чинним законодавством і відповідно до рішень Всесвітніх самітів у Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002).

2. Найрозвиненішим механізмом гармонізації співіснування суспільства і природи є система басейнового управління. Відповідна інфраструктура створена в басейні Дніпра (Дніпровське басейнове управління). За міжнародною допомогою відпрацьовано практичні методи збалансованого функціонування системи басейнового управління. Але повільне впровадження басейнового економічного механізму збалансованого водокористування стримує розвиток цієї системи.

4. У контексті збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності екологічна безпека набуває значення комплексної складової, яка системно поєднує національну безпеку і національну стратегію розвитку. Відповідно треба визначити принципи управління екологічною безпекою, виходячи з того, що будь-яка система управління має бути екологічно безпечною і містити функції управління екологічною безпекою адекватно до впливів на навколишнє середовище.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає особливість спеціальних механізмів гармонізації системи "природа—суспільство"?

2. На яких принципах формується система басейнового управління?

3. На яких принципах формується і функціонує система управління національною екологічною мережею?

4. На яких принципах функціонує система управління екологічною безпекою?

5. Наведіть приклади узгодженості й розбіжності національних систем басейнового управління та управління екологічною мережею з відповідними європейськими системами.

6. Назвіть міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління.

7. Чи відповідають національні пріоритети екологічної безпеки міжнародним?

8. Яка законодавча база функціонування національної системи екологічної безпеки?

9. Як розподілені функції системи управління екологічною безпекою?

Список рекомендованої літератури

1. Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. N8 188/98-ВР.

3. водний кодекс України, введений в дію постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 р. № 214/95-ВР.

4. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("А6Є№А-21"). — К.: інтелсфера, 2000.

5. Закон України від 17 січня 2002 р. № 2988-Ш "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства".

6. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра / За ред. В. Я. Шевчука. — к.: Вища шк., 1996.

7. Екологічне оздоровлення Дніпра (досвід українсько-канадської співпраці) / В. Я. Шевчук, О. О. Мазуркевич, В. М. Навроцький та ін. — К.: Геопринт, 2001.

8. Гармонія життєвих сил Дніпра (еколого-духовні нариси) / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: