У зв'язку з неоднозначністю терміна "екологія" висловлюються побоювання щодо повної девальвації сенсу екології як біологічної науки. Але такі побоювання не мають підстави, оскільки не назва науки визначає її зміст, а предмет дослідження.

При функціонуванні промислових підприємств інженерно-технічним працівникам доводиться мати справу не з екологією, а з охороною навколишнього середовища. Охорона навколишнього природного середовища — система заходів, скерованих на підтримку взаємодії людини та навколишнього природного середовища, що забезпечують збереження та відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, попередження безпосереднього або опосередкованого впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров'я людини.

Державна політика в галузі охорони природи полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людину середовища. Цей підхід до охорони навколишнього середовища підкріплено системою законодавчих актів та нормативно-технічних документів у галузі охорони природи.

Завдання екології

Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних та створених людиною систем. Жива природа, що оточує нас, — це не безладне, випадкове поєднання живих істот. Вона є стійкою організованою системою органічного світу, що склалася в процесі його еволюції. Центральне місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяції і механізмів її регулювання. Тут виявляється значимість участі популяційних (конкуренція за їжу) та біоценотичних (хижаків, паразитів, збудників захворювань) механізмів. Тому серед основних завдань екології можна виділити такі:—

дослідження особливостей організації життя, в тому числі в зв'язку з антропогенним, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;—

створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів;—

прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;—

збереження середовища існування людини.

Під екологічною системою розуміють сукупність елементів, утворених живими організмами та середовищем їх існування, пов'язаних між собою обміном речовин та енергією. При дослідженні регулювання чисельності ссавців велике значення надається аналізові взаємопов'язаних фізіологічних, гормональних та залежних від поведінки механізмів. У динаміці чисельності популяцій найглибше вивчається роль практично важливих видів: шкідників сільського та лісового господарства, носіїв та переносників збудників захворювань, об'єктів рибного та мисливського промислів.

Взаємовідносини людини з видами, популяціями, спільнотами в наш час є екологічно незбалансованими. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв через шкідників, значних збитків завдають живі організми сировині, матеріалам, техніці, будівлям та спорудам, пам'ятникам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що поглиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей.

Збалансованість взаємовідносин людини з видами, популяціями та спільнотами може бути досягнута за рахунок комплексних зусиль з боку людини шляхом екологічної регламентації господарської діяльності, цілеспрямованого, екологічно виправданого впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання зростаючих поколінь.

Завдяки цьому може бути розв'язано багато проблем господарської діяльності суспільства: інтенсифікація виробництв ряду галузей;—

збереження та заощадження сировини;—

охорона історичних та архітектурних пам'яток;—

збільшення часу експлуатації промислових та житлових комплексів;—

збільшення тривалості життя та зниження захворюваності людей в умовах урбанізованого середовища;—

вдосконалення механізмів взаємодії суспільства та природи.

Література

1. Основи екології та соціоекології: Навч. посіб. для підприємств зв'язку / За ред. М.М. Назарука. — Львів: За вільну Україну, 1997. — 210 с.

2. Назару к М.М. Соціоекологія: Словник-довідник. — Львів: ВНТЛ, 1098. — 172 с.

3. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. — Львів: Поллі, 1997, — 256 с.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підруч. для студентів природ, фак. вищих навч. закладів. — 2-ге вид., зі змінами. — К.: Либідь, 1995" — 368 с.

5. Гук М. та ін. Державна екологічна інспекція України. Державна інспекція охорони природного середовища Польщі. Контроль і моніторинг природного середовища в Україні та Польщі. — Варшава, 1994. — 99 с

6. Кормилицын В.И., Цицкшивили М.С., Яламов ЮМ. Основы экологии: Учеб. пособие. — М.: МПУ, 1997. — 68 с: ил.

7. Луконенко В.Г., Несоленое Г.Ф. Определение антропогенного воздействия производственного процесса на воздушную среду: Учеб. пособие. — Самара: Самарский гос. аэрокосм, ун-т, 1994. — 44 с

8. Горелов А.А. Экология: Учеб. пособие. — М.: Центр, 1998. — 240 с: ил.

9. Справочник по охране окружающей среды / В.Г. Са-хаев, Б.В. Щербицкий. — К.: Будівельник, 1986. — 152 с.

10. Белов СВ., Барбинов Ф.А., Козья ков А.Ф. Охрана окружающей среды: Учеб. пособие для техн. спец. вузов / Под ред. СВ. Белова. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Высш. шк., 1991. — 319 с: ил.

11. Иванов Б.А. Инженерная экология. — Л.: Изд-во Ле-нингр. ун-та, 1989. — 152 с: ил.