Екологічна оцінка господарських рішень

План

1. Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики

2. Принципи екологічної оцінки

3. Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток

4. Ухвалення рішення за підсумками екологічної оцінки

5. Виконавці

6. Врахування результатів екологічної оцінки при прийнятті рішень

7. Розгляд альтернатив

8. Література

Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики

Системи екологічної оцінки (ЕО) намічуваної діяльності сьогодні використовуються практично у всіх країнах світу й у багатьох міжнародних організаціях, як »превентивний», випереджуючий інструмент екологічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправити їх на стадії її здійснення. Таким чином, екологічна оцінка зосереджена на всебічному аналізі можливого виливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом’якшення екологічного збитку. Такий підхід стає особливо актуальним у міру поширення уявлень про сталий розвиток, оскільки він дозволяє враховувати, разом з економічними, екологічні фактори вже на стадії формулювання цілей, планування і прийняття рішень про здійснення тієї чи іншої діяльності. У країнах СНД основними складовими системи екологічної оцінки є екологічна експертиза, яка організується державними природоохоронними органами, і оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), яка проводиться замовниками документації, що підлягає експертизі. Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, — це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття або коригування планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регулювання і пов’язану з ним формальну процедуру.

Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систематичного аналізу й оцінки екологічних наслідків намічуваної діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і екологічна експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки.

Отже, екологічна оцінка (ЕО) може здійснюватися на рівні окремих проектів і на рівні »стратегічних» документів (планів розвитку територій чи галузей господарства, програм, політик, стратегій та ін.) і буде називатися, відповідно, екологічною оцінкою проектів (ЕОП) і стратегічною екологічною оцінкою (СЕО) (див. мал. 1).

Вплив на навколишнє середовище - будь-яка зміна в навколишньому середовищі, що цілком чи частково може бути результатом намічуваної господарської й іншої діяльності. Системи екологічної оцінки спочатку на проектному, а потім і на стратегічному рівнях, міцно увійшли в законодавства більш як сотні країн і ряду міжнародних організацій. Нормативні акти вводилися паралельно з аналізом досвіду і розвитком уявлень про основні принципи ЕО.

Відповідно визначенню:*

екологічна оцінка розглядається як процес, а не просто як дані чи документи, що виходять у результаті цього процесу;*

екологічна оцінка розглядається як процес систематичний, тобто відповідний визначеним правилам;*

екологічна оцінка не обмежується етапом планування, але охоплює й етап здійснення намічуваної діяльності.

Процес екологічної оцінки включає:*

аналіз (прогноз) потенційних впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище і і оцінку їхньої значимості;*

консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взаємоприйнятних рішень;*

використання результатів прогнозу впливів і консультацій у процесі прийняття рішень, що відносяться до намічуваної діяльності.

Екологічна оцінка виявляється найбільш ефективною в тому випадку, якщо її матеріали використовуються не тільки при ухваленні рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності в цілому, але і при прийнятті різних рішень у ході планування і проектування. Тому консультації, а також використання результатів ЕО при прийнятті рішень варто розглядати не як послідовні етапи, а як необхідні компоненти процесу ЕО.

Принципи екологічної оцінки

Процедури екологічної оцінки в різних країнах розрізняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться ЕО, хто проводить її, у яких рішеннях і в якому вигляді враховуються її результати. Так, екологічна оцінка може проводитися для усіх видів діяльності, чи наприклад, тільки для значних проектів, здійснюваних за рішенням уряду, чи для видів діяльності, відібраних за визначеними правилами. Основну роль у проведенні екологічної оцінки може відігравати ініціатор діяльності чи природоохоронні органи. Результати її можуть по-різному використовуватися в системі прийняття рішень. Ступінь обов’язковості врахування результатів екологічної оцінки в прийнятті рішень теж розрізняється в різних країнах.

Незважаючи на ці відмінності, ефективні системи екологічної оцінки, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивності, комплексності і демократичності.

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка проводиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяльності, а також, що її результати використовуються при підготовці і прийнятті рішень. Аналіз наслідків уже прийнятого рішення екологічною оцінкою по суті не є. Це справедливо незалежно від того, є такий аналіз »обґрунтуванням» рішення, орієнтованим на виправдання його екологічної прийнятності, чи являє собою об’єктивне і незалежне дослідження.

Для ефективних систем екологічної оцінки характерно розширене розуміння превентивності — екологічна оцінка повинна проводитися не тільки до ухвалення рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності (наприклад, видачі відповідного дозволу), але і до прийняття найважливіших проектних рішень. Зрештою, послідовна реалізація принципу превентивності призводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки (СЕО), предметом якої є рішення більш високого рівня, що передують плануванню конкретних проектів.

Одним з важливих інструментів реалізації принципу превентивності є аналіз альтернатив. Розгляд і порівняння декількох альтернатив досягнення цілей намічуваної діяльності і варіантів її здійснення забезпечує свободу прийняття рішень у залежності від результатів екологічної оцінки.

Принцип комплексності мас на увазі загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов’язаних з ними змін у всіх природних середовищах, а також у соціальному середовищі. Цей принцип ґрунтується на уявленні про те, що розподіл навколишнього середовища на »компоненти» (повітря, вода, ґрунт) є спрощенням реальної ситуації. Насправді ми маємо справу з єдиною природною системою, нерозривно зв’язаною із суспільством. Завдання екологічної оцінки полягає не тільки в тім, щоб простежити, наскільки дотримуються »стандартів і норм» для окремих компонентів природного середовища, але й у тім, щоб зрозуміти, як природно-соціальна система в цілому відреагує на вплив намічуваної діяльності.

На процедурному рівні відображення принципу комплексності - це розгляд різних впливів намічуваної діяльності в рамках єдиної процедури, а також представлення інформації про них у єдиному документі.

Принцип комплексності може бути поширений до розгляду і врахування при прийнятті рішень екологічних і соціально-економічних наслідків намічуваної діяльності в комплексі.

Зрештою, принцип демократичності відбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного дослідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень. Передбачений вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище торкається інтересів потенційно необмеженого кола осіб й організацій. Більшість з них не володіють якими-небудь формальними повноваженнями у відношенні цієї діяльності. Інструментом захисту інтересів цих сторін (у тій мірі, у якій вони відбиті в »інтересах суспільства в цілому») можуть слугувати різного роду системи дозволів і ліцензування, норми проектування. Однак принцип демократичності має на увазі визнання за цими сторонами права на особисту участь у процесі прийняття рішень. Таким чином, зацікавлені сторони повинні мати можливість брати участь у процесі ЕО, і їхня думка повинна враховуватися разом з висновками експертів при формулюванні висновків і використанні результатів процесу ЕО.

Ще один важливий наслідок принципу демократичності полягає в тому, що для забезпечення можливості участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводитися відповідно до визначених правил, що відомі і зрозумілі всім її учасникам. Таким чином, необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки. У рамках цієї процедури учасники процесу повинні мати визначені права й обов’язки.

»Демократичні» процедури ЕО звичайно протиставляються »технократичним», у яких рішення приймаються закритим шляхом. У таких системах передбачається, що проблема впливу намічуваної діяльності на навколишнє середовище носить переважно науково-технічний характер, і при її розгляді значима тільки думка експертів-професіоналів, а також компетентних осіб, котрі приймають рішення.

Відсутність демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до того, що на практиці рішення в таких системах приймаються на основі неформальних переговорів і угод за участю окремих, найбільш впливових зацікавлених сторін. У результаті нерідко страждає об’єктивність екологічної оцінки.

Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток

У деяких країнах (наприклад, у Словаччині і Великій Британії) введення екологічної оцінки зіштовхувалося з протидією проектувальників і містобудівників, які думали, що вони і без усякої ЕО адекватно врахують екологічні фактори при розробці територіальних планів і проектів. В інших державах (наприклад, у Німеччині) екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів у ході ліцензування окремих аспектів намічуваної діяльності (наприклад, повітряних викидів), а отже, ніякі додаткові процедури не потрібні.

Системи екологічного ліцензування намічуваної діяльності часто здійснювалися на відомчій основі й у такий спосіб не відповідали принципу комплексності аналізу екологічних впливів, на якому заснована ЕО. Окрім того, більшість систем ліцензування значною мірою покладається на технічні стандарти, які, по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі