Але, як показує досвід, такий підхід виявляється недостатнім. Якщо проект уже розроблений без врахування екологічних факторів, то ніяка експертиза не може зробити його екологічно безпечним. Так, у рамках того ж приклада, експертиза, у кращому випадку, могла повернути проект »на доробку», що нерідко носила косметичний характер, чи взагалі його »заборонити», таким чином, принципово протиставляючи економічний розвиток і охорону навколишнього середовища.

Сучасні уявлення про процес екологічної оцінки проектів полягають в тому, що він повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту і проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати екологічної оцінки проекту використовуються не тільки для »обґрунтування» уже прийнятих проектних рішень і навіть не тільки для розробки спеціальних природоохоронних заходів, а для прийняття ключових рішень на вибір технології і місця розміщення об’єкта.

Однак навіть у тому випадку, якщо екологічна оцінка проводиться відповідно до викладених вище принципів, можна констатувати, що вона починається недостатньо рано. Так, рішення про здійснення будь-якого великого проекту, наприклад будівництва електростанції, як правило, приймається в рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку. Наслідком принципу превентивності є те, що оцінка діяльності повинна здійснюватися до фактичного прийняття (а не до формального затвердження) відповідного рішення, отже, предметом екологічної оцінки повинний бути план чи програма. Така оцінка називається стратегічною екологічною оцінкою (СЕО). У ході такої оцінки, зокрема, можуть бути розглянуті альтернативні варіанти досягнення поставлених цілей (наприклад, вибір типу джерела енергії, проекти, спрямовані на енергозбереження), у тому числі варіанти здійснення конкретних проектів для досягнення цих цілей. Зрозуміло, альтернативи можуть (і повинні) бути розглянуті й у ході ЕО проектного рівня, однак ухвалення рішення про відмову від реалізації проекту чи принципові зміни типу об’єкта на цьому етапі можуть бути пов’язані з великими труднощами.

Однак роль СЕО не обмежується забезпеченням своєчасного розгляду альтернатив і пов’язаного з ними впливу па навколишнє середовище. Здійснення конкретного проекту може тією чи іншою мірою визначати напрямок розвитку території. Наприклад, спорудження великої електростанції може значною мірою визначити розвиток енергомістких виробництв і, з іншого боку, істотно обмежити можливості розвитку туризму, рекреаційного використання території. Зрозуміло, такі напрямки повинні визначатися не стихійно, в результаті здійснення ряду окремих проектів, а усвідомлено, на підставі пріоритетів, встановлених систематичним чином. Стратегічна екологічна оцінка може відіграти важливу роль у цьому процесі, забезпечуючи врахування екологічних факторів при виявлені пріоритетів розвитку.

Таким чином, СЕО не тільки усуває деякі обмеження екологічної оцінки проектів, але і є ключовим елементом сталого розвитку.

Екологічна оцінка проектів і післяпроектний аналіз. Щоб бути ефективним, механізм ЕО повинен враховувати цю особливість проектного циклу. Для ефективного розвитку екологічної оцінки необхідна організація »зворотного зв’язку», що дає можливість оцінити відповідність чи невідповідність зроблених пророкувань реальному впливу на навколишнє середовище і, за необхідності, здійснити заходи щодо коригування діяльності.

Ця мета досягається шляхом розробки за результатами ЕО планів екологічного менеджменту і програм післяпроектного аналізу.

Плани екологічного менеджменту потенційно є сполучною ланкою в інтеграції ЕО і таких сучасних інструментів добровільної екологічної діяльності, як системи екологічного менеджменту (СЕМ).

Література

1. Маршев В., Телешова И. Об управлении в государственном и частном секторах. //Проблемы теории и практики управления - 1999. - №5. - с. 46 -50

2. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. -Сумы: Изд. »Универсальная книга», 2001. - 350 с.

3. Методические рекомендации по заполнению и ведению экологического паспорта промышленного предприятия/ ГОСТ 17.0.0.04-90, М., 1990.- 28с.

4. Михеев О.Е. Богатства второго круга: вторичные ресурсы в экономике. - М.: Экономика, 1989. - 176с.

5. Мозгальова В.М. Аналіз економіко-екологічних показників господарчої діяльності в Одеській області // Вісник інституту внутрішніх справ. - 1998, 2, с.111 - 115.

6. Моисеев Н.Н. Логика динамических систем и развитие природы и общества // Вопросы философии, №4, 1999, с. 3 -11.

7. Моткии ГЛ. Основы экологического страхования. - М.: Наука, 1996

8. Моткин ГЛ. Экологическое страхование в рыночной экономике. // Экономика и математические методы, том 32, 1996.

9. Мотузко Ф.Я. Основы экологии. Защита биосферы от излучения. -М.: МИРЕА, 1995.-60с.

10. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні 1998 році. - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, 1998. - 161с.

11. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСТР): Пер с англ. / Под ред. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета. - М.Прогресс, 1989. -376 с.

12. Небел Б. Наука об окружающей среде: Как устроен мир. В 2-х частях .-М.:Мир, 1993. -Т.1.-424 с. Т.2. - 424 с.