Кількісний аналіз чисельно визначає розмір окремих ризиків і ризику всього проекту в цілому. Для цього використовується теорія ймовірності і математичної статистики.

Для того щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати всі імовірні наслідки будь-якої дії і його можливі наслідки.

Можливість розвитку того чи іншого сценарію можна визначити:*

об’єктивним методом: розраховується частота, з якою відбуваються ті чи інші події;*

суб’єктивним методом: шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює пропозицію щодо визначених результатів і можливостей їхнього прояву.

Відповідно до цього ризик оцінюють за такими критеріями:*

очікуване значення результату;*

розкид результатів.

Очікуване значення результату розраховується як середньозважене всіх можливих результатів. При цьому імовірність використовується як частота чи вага відповідного значення:

Крім того, екологічна безпека об’єкта складається не тільки з імовірності аварій, значимості факторів впливу, але й залежить від того, які реципієнти потрапляють в зону впливу аварії.

Цей фактор визначається місцем розташування об’єкта, кліматичними умовами, доаварійним станом навколишнього середовища.

У цьому випадку екологічну небезпеку аварійної ситуації в регіоні варто визначити як функцію:

Розрізняють 3 складові ЕР:

1) оцінка стану здоров’я людини і можливого числа жертв;

2) оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;

3) оцінка впливу забруднених речовин на людину і навколишнє середовище;

Крім оцінки ризику, необхідно організувати і управління ним, що припускає прийняття цілого комплексу рішень:*

політичних;*

соціальних;*

технічних;*

економічних*

спрямованих на зниження ризику до прийнятного рівня. На основі аналізу природних небезпек і уразливості

середовища, виконаного разом із проектувальниками, економістами і соціологами, оцінюють ризик і складають карти ризику.

Управління ЕР - процедура прийняття рішень, у якій враховується оцінка ЕР, а також технологічної й економічної можливості його попередження.

Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв’язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідна:*

наявність інформаційної системи, що дозволяє оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об’єктів можливого ураження, зокрема, статистичних матеріалів з екологічної епідеміології;*

звітність про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідної оцінки, пов’язаної з нею ризиком;*

експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;*

розробка техніко-економічної стратегії збільшення безпеки і визначення оптимальної структури витрат для управління величиною ризику і її зниження до прийнятного рівня із соціальної, економічної й екологічної точок зору;*

складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, при якому припиняється ріст числа екологічних уражень;*

вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні ЕР.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС)

ОВНС є інструментом попередження можливого негативного впливу на НС на стадії планування діяльності.

ОВНС викликає необхідність оцінки всіх можливих екологічних наслідків і впливів на всі складові НС.

Здійснення ефективної ОВНС потребує залучення науки, експертів, консалтингових фірм і сприяє підвищенню рівня проектних розробок.

Процес ОВНС припускає консультації з громадськістю й іншими зацікавленими сторонами, що створює умови для інформування широких верств населення і прийняття участі в екологічних рішеннях.

З 1985 року ОВНС стала обов’язковою в країнах ЄС. ОВНС використовується не тільки стосовно виробничої діяльності, але і для нових речовин, матеріалів, що можуть використовуватися у виробництві і бути екологічно небезпечними. Вона враховує наслідки транспортування, збереження, утилізації тощо.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) - процедура врахування екологічних вимог законодавства при підготовці і прийнятті рішень про соціально-економічний розвиток суспільства.

ОВНС, зокрема, встановлює необхідність розгляду альтернатив намічуваної діяльності, а також організації суспільних слухань чи інших форм участі громадськості. Процедура ОВНС проводиться найчастіше для проектів, здійснюваних великими компаніями, що піклуються про свій міжнародний імідж, для великих проектів за участю іноземного капіталу, а також для проектів, які фінансуються міжнародними організаціями -ЄБРР, Всесвітнім банком і т.п.

Оцінка впливу намічуваної господарської й іншої діяльності на навколишнє середовище (далі - оцінка впливу на навколишнє середовище чи оцінка впливу) - це процес, що сприяє прийняттю екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію намічуваної господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування суспільної думки, розробки заходів для зменшення і запобігання впливам. Важливе місце в системі екологічної оцінки займає поняття екологічного обгрунтування. Обґрунтування екологічне - сукупність доводів (доказів) і наукових прогнозів, що дозволяють оцінити екологічну небезпеку намічуваної господарської й іншої діяльності для екосистем (природних територіальних комплексів) і людини.

Екологічне обґрунтування планованої господарської й іншої діяльності в передпроектній і проектній документації здійснюється з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. Розробки заходів для запобігання негативному впливу конкретних об’єктів господарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними документами з охорони навколишнього природного середовища, а також збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, пов’язаних з реалізацією намічуваної діяльності. У складі матеріалів, що враховуються, у передпроектній і проектній документації повинні бути наведені: характеристика природних умов у місці розміщення об’єкта, інформація про історико-культурну спадщину, прогноз очікуваних змін у навколишньому середовищі.

Література

1. Маршев В., Телешова И. Об управлении в государственном и частном секторах. //Проблемы теории и практики управления - 1999. - №5. - с. 46 -50

2. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. -Сумы: Изд. »Универсальная книга», 2001. - 350 с.

3. Методические рекомендации по заполнению и ведению экологического паспорта промышленного предприятия/ ГОСТ 17.0.0.04-90, М., 1990.- 28с.

4. Михеев О.Е. Богатства второго круга: вторичные ресурсы в экономике. - М.: Экономика, 1989. - 176с.

5. Мозгальова В.М. Аналіз економіко-екологічних показників господарчої діяльності в Одеській області // Вісник інституту внутрішніх справ. - 1998, №2, с.111 - 115.

6. Моисеев Н.Н. Логика динамических систем и развитие природы и общества // Вопросы философии, №4, 1999, с. 3 -11.

7. Моткии ГЛ. Основы экологического страхования. - М.: Наука, 1996

8. Моткин ГЛ. Экологическое страхование в рыночной экономике. // Экономика и математические методы, том 32, 1996.

9. Мотузко Ф.Я. Основы экологии. Защита биосферы от излучения. -М.: МИРЕА, 1995.-60с.

10. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні 1998 році. - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, 1998. - 161с.

11. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСТР): Пер с англ. / Под ред. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета. - М.Прогресс, 1989. -376 с.

12. Небел Б. Наука об окружающей среде: Как устроен мир. В 2-х частях .-М.:Мир, 1993. -Т.1.-424 с. Т.2. - 424 с.