Проблеми економії і раціонального використання природних і матеріальних ресурсів

У хімічній промисловості зниження витрат ресурсів на одиницю валової продукції досягається в результаті прогресивних структурних зрушень у виробництві, зниження матеріаломісткості окремих виробництв, завдяки удосконаленню технологічних процесів і устаткування, використанню прогресивних видів сировини, зниженню відходів, використанню вторинних ресурсів.

У собівартості продукції хімічної промисловості питома вага матеріальних витрат складає 74%.

Зниження витрат матеріальних ресурсів може бути досягнуте за рахунок:

1) впровадження нових прогресивних технологічних процесів, що дозволяють зменшити або виключити витрати деяких видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів;

2) удосконалення технологічних процесів і поліпшення організації виробництва з метою зменшення відходів і втрат, за рахунок застосування ефективних каталізаторів, заміни періодичних засобів виробництва безупинними;

3) знижений норм витрати сировини і матеріалів, особливо деяких дефіцитних видів сировини у виробництві хімічних волокон, хіміко-фотографічній промисловості;

4) економії матеріальних ресурсів за рахунок вихідної сировини і матеріалів, використання вторинних ресурсів.

Відходи хімічного виробництва широко застосовуються не тільки в галузі, де вони утворилися, але й в інших галузях, замінюючи при цьому дефіцитну сировину і матеріали. Наприклад, значну частину залізного купоросу, крейди, залишків содового виробництва й інших відходів хімічна промисловість передає будівельним організаціям, сільському господарству, меліорації.

Застосування 1 т пластмасових труб замість сталевих або чавунних дозволяє заощаджувати в середньому 5-6 т чорних металів, при цьому економія капітальних вкладень з урахуванням витрат на сировину, складає 1 тис грн., трудових витрят-270чол/ гол, енергетичних витрат –в сфері виробництва труб - 3тис. т.у.п.

Заощадити прокат чорних металів можна при широкому використанні в промисловості і будівництві металопластиків. Нанесення полімерних покриттів на прокат чорних металів створює захист від корозії, замінює нержавіючу сталь, кольорові метали і дорогі сплави.

Полімерні покриття не тільки захищають метал від корозії, але і надають нові цінні властивості, що збільшує термін служби виробів.

У будівництві. Капітальне будівництво використовує в якості предметів праці величезні обсяги сировини, матеріалів, палива й енергії.

Матеріалоємність в інвестиційній сфері характеризується питомим розміром використовуваних предметів праці (сировини, матеріалів, конструкцій, деталей, палива, енергії, устаткування) на натуральну одиницю суспільної споживчої вартості споруди (об’єкта будівництва як кінцевої продукції інвестиційного процесу).

З усієї маси вартості, перенесеної з предметів праці на валовий суспільний продукт, у масштабі народного господарства для капітального будівництва використовується приблизно 16% (у поточних нінах) у вигляді цементу, бетону, нерудних матеріалів, лісу, металопрокату, устаткування.

Резервом зниження матеріалоємності виробництва є застосування полегшених і більш тривких конструкцій деталей замість залізобетону і прокату чорних металів. Це дозволить знизити матеріалоємність одиниці будівельних робіт на 25-30%.

Сучасна технологія монолітного домобудівництва, впровадження нових видів опалубки й інших конструкцій багаторазового застосування дозволяє заощадити значну частину металу і бетону. У бетонних і залізобетонних конструкціях розширюється застосування легких наповнювачів, армування скловолокном, пропиленом, азбестоцементними волокнами.

Одна тонна пластмасових труб заміняє 5 т металевих, при цьому термін служби труби збільшується в 4 рази, тобто замінює 20 тонн металу.

У лісопромисловому комплексі на кожний щільний м3 деревини припадає гілок і кори: у ялини - 50-70 кг, у сосни -80-100 кг, у берези - 90-100 кг. При переробці лісосічних відходів можна одержати від 40 до 55% деревної зелені, 25-35% технологічних трісок, які можна використати в якості палива.

Деревна зелень служить цінною сировиною для одержання біологічно активних речовин: піхтової олії, вітамінного борошна, хвойного лікувального екстракту, хлорофіліну натрію, ефірних мастил і інших препаратів для сільського господарства, парфумерії і медицини.

Тирса, стружка і кора є цінною сировиною для хімічної промисловості. З них одержують деревне вугілля, каніфоль, живицю.

У підвищенні ефективності виробництва галузей, що входять до складу лісового комплексу, велике значення має збалансованість і пропорційність їхнього розвитку. Недооцінка цього чинника може призводити до надвиробництва або непотрібного накопичення матеріальних ресурсів в одному місці і штучного створення дефіциту їх в іншому.

У лісопильній промисловості економія може досягатися за рахунок застосування більш досконалих методів розпилу деревини, виробництва клеяних пиломатеріалів.

У фанерному виробництві - за рахунок зниження діаметра »олівця», підвищення якості пшону. Можна одержувати і малоформатну фанеру.

Виробництво ДВП і ДСП використовує деревні відходи лісосік, лісопиляння і деревообробки. Можна також робити плити ізоляційні, оздоблювальні, біостійкі, вогнетривкі, із термоеластичними плівками.

У меблевій промисловості економія досягається за рахунок створення більш економічних конструкцій меблів, збільшення їх міцності і довговічності; використання відходів за рахунок пресування, склеювання.

У целюлозно-паперовій промисловості повинні використовуватися усі види деревини, у тому числі низькоякісні, маломірні, відходи лісопиляння і деревообробки, макулатура.

У гідролізній промисловості економія може бути досягнута за рахунок удосконалення технології переробки деревної сировини, розширення виробництва кормового білка, фурфурола, вищих спиртів, підвищення ефективності технологічної переробки лигніну з метою одержання активованого вугілля для металургійної промисловості, фенолформальдегідних смол і пластмас на їхній основі; використання лигніну як замінника частини волокнистих матеріалів у ДСП і ДВП; одержання лигнінної муки як наповнювача при виробництві гуми.

Лигнін, що є відходом сульфіту целюлозного виробництва, поряд із цукрами, виділяється із сульфітних лугів у вигляді твердих і рідких концентратів сульфітно-дріжджової бражки. Ця сировина може використовуватися при виробництві синтетичних дубителів, ваніліну, картону, лінолеуму, для підвищення якості цементу, при виготовленні ливарних форм, дорожніх покриттів, у керамічному виробництві, для поліпшення якості синтетичного каучуку.

З технічної зелені - хвої і листя - виробляють хлорофіл-каротинову пасту. Вона є вітаміном і лікувальним препаратом, використовується як стимулятор росту на птахофабриках.

Листя і хвоя служать цінною добавкою, що розширює і покращує кормову базу тваринництва, приносячи значний економічний ефект.

Кору використовують для вироби пі ива дубильних екстрактів, ДВП, як компосту в сільському господарстві, а також паливо. Ступінь її використання складає лише 50%. Інша частина йде у відвали і забруднює навколишнє середовн іде фенольними стоками.

Використання при виробництві паперу або картону макулатури в Україні знаходиться на рівні 30% від загального рівня виробництва. Крім зниження рівня забруднення навколишнього середовища, заощаджується вода (25 - 40%) і знижується забруднення атмосфери (80%).

Розроблені технології переробки деревних відходів у синтетичне пальне. У Бразилії виділяють спеціальні деревні плантації для вирощування сировини, що переробляється в енергетичні ресурси.

Економія паливно-енергетичних ресурсів. Економія природних ресурсів включає заходи для підвищення ефективності всіх етапів забезпечення енергоресурсами народного господарства: видобутку, транспортування і використання енергії.

Істотне підвищення ступеня видобутку нафти, газу, вугілля й інших видів палива дає більший ефект, ніж економія під час кінцевої енергії. Так, втрати енергії видобутку складають 59% загальних втрат, при збагаченні і перетворенні - 13%, при транспортуванні, розподілі і збереженні - 10%, втрати кінцевого використання - 27%.

В даний час видобувається не більш ніж ЗО - 35% геологічних запасів розвіданих родовищ нафти. Тому кожний відсоток приросту нафтовидобутку пластів означає одержання додатково декількох мільйонів тонн нафти на рік.

Підвищення віддачі нафтових пластів призводить до подовження термінів експлуатації родовищ. Таким чином, при незмінних обсягах видобутку нафти, скорочується обсяг видобування на нових родовищах. І в такий спосіб зменшується забруднення навколишнього середовища відходами буріння, нафтою, використаною водою.

Підвищення віддачі нафтових шарів досягається різноманітними методами:*

методом заводнення;*

фізико-хімічним;*

термічним.

Застосовують також поверхнево-активні речовини, що закачують разом із водою. При цьому ступінь добору нафти складає 40% (а без них - 30%).

За допомогою паротеплового впливу на шари можна домогтися нафтовіддачі і більш ніж 40%. Але при цьому різко зростають витрати. Жодний із методів не досягає 100% добору нафти, max - 70%.

Кожний відсоток економії паливно-енергетичних ресурсів у 2 - 3 рази перевищує економію від росту продуктивності праці.

У світі для виробництва 1 кВт/год палива на сучасних установках витрачається 240 грамів умовного палива, в Україні -371 грам.

Збільшуються питомі капітальні вкладення при нарощуванні темпів видобутку корисних копалин. Якщо в 1980 р. при використанні більш продуктивних родовищ нафти (фонтанний засіб видобутку) створення нових потужностей для видобутку 1 т нафти обходилося в 45 руб., то зараз це 250 грн.

Питома вага капітальних вкладень у ТЕК зростає: у 1980 р. це 10% від вкладень у народне господарство, у 2000 р. - 15%.

Капітальні вкладення в ТЕК і металургію складають 52% від усіх вкладень у народне господарство України (табл. 17.3.1).

Таблиця 17,3.1. Глибина переробки нафтової сировини (%)

Країни | 1970 | 1980 | 1989

СРСР | 61 | 56 | 62

Велика Британія | 54 | 68 | 86

США | 93 | 87 | 92

Ф РН | 69 | 78 | 90

Основними споживачами палива є промисловість (75%) і комунальне господарство (14 - 16%).

Витрата палива на ї тис. грн у промисловості в 3 рази вища, ніж на транспорті. Найбільшу кількість тепла використовує чорна металургія і електроенергетика. Ці ж галузі є і найбільш пали вомісткими.

У чорній металургії витрачається приблизно половина палива, яке споживає металургійна промисловість. А в доменному виробництві, де при виплавці чавуну в основному використовується дорогий кокс, витрати складають близько 80% від загальних витрат