У США виробництво сталі надушу населення зменшилося в 2 рази за 50 років і має тенденцію до подальшого зниження. Це пов’язано зі структурними зрушеннями, змінами в номенклатурі продукції. Так, у прокаті чорних металів різко зросла частка тонкого й особливо тонкого листа. Переважний розвиток одержали галузі і виробництва, орієнтовані на економію використання металу.

Таблиця 17.37. Металовідходи в металообробці (тис. т)

Види металів | 1990 | 1995 | 1998

Використання

чорних металів | 21304 | 5480 | 3516

кольорових | 678 | 76 | 41

Утворення відходів

чорних металів | 3485 | 705 | 450

кольорових | 126 | 15 | 7

Питома вага відходів у споживанні

чорних металів | 16 | 13 | 13

кольорових | 19 | 20 | 18

Питома вага стружки у відходах

чорних металів | 41 | 44 | 48

кольорових | 52 | 64 | 73

В цілому розвиток наукомістких виробництв, впровадження у виробництво складної техніки (ЕОМ, нові засоби зв’язку, лазери) потребують меншою мірою використання матеріалів і більшою мірою - кваліфікованої праці.

Підвищення якості і сортаменту чорних металів, витиснення пластмасами, керамікою, композитами й іншими замінниками кольорових металів, впровадження прогресивних технологій (ковальсько-пресове устаткування замість ріжучого, безупинне розливання сталі, порошкова металургія). Наприклад, заміна в автомобілебудуванні деталей із литого чавуну на штамповані забезпечують зменшення витрати металу на 30%.

Впровадження порошкової металургії/одержання виробів із металевих порошків дозволило знизити витрати при виробництві стрілецького озброєння й в авіабудуванні на 40%.

За останні ЗО років подвоїлося споживання пластмас у будівництві. В електроніці, оптиці, хімічній промисловості та інших галузях ширше використовується кераміка.

Величезна кількість міді заощаджується при впровадженні прин ці і ново нових засобів зв’язку за допомогою лазерів і на базі волоконної оптики.

Раціональне використання водних ресурсів. У давнину первісна людина використовувала менш ніж 20 л води на добу, у XIX сторіччі - 40-60 л, зараз у розвинених країнах - 200 - 300 л. Плюс стільки ж на промислові потреби й у 2 рази більше - на сільське господарство.

В даний час на кожного міського мешканця по стандарту потрібно 300 - 400 л води в день, із них усього 3,5- 5 л - для питних потреб.

Таблиця 17.3.8. Використання свіжої питної води в Україні (включаючи і морську), млн м3

Види використання | 1990 | 1990 | 2001 | 2001

Усього | 30201 | 100% | 12168 | 100%

У тому числі: - для виробництва | 16247 | 54 | 7033 | 58

-для

господарсько-питних потреб | 4647 | 15 | 3041 | 25

У розрахунку на душу населення в Україні в 1985 році використовувалося 583 м3, у тому числі питної 90 ма в 2001 році ця цифра склала відповідно: 251 м3 і 63 м’ Обсяг оборотного і повторного водокористування в 1985 році склав 59020 м1 (78%), а в 2001 р-4133м:і (85%).

Якщо шляхом економії води стане можливим скоротити її споживання на 10%, то в масштабі країни економія тільки поточних витрат може скласти 400 млн. гри/рік. При переведенні на технічне водопостачання тільки частини промисловості може вивільнитися до 10 -20 % питної води.

Слабко мінералізовану воду використовують для зрошення в США, Ізраїлі, Італії. В Іспанії ще на початку XVIII сторіччя ченці побудували зрошувальну систему з забором води з моря для поливу винограду, томатів, яблук, овочів і кукурудзи.

В Аксу (Форт-Шевченко) у 1850 р. був закладений фруктовий сад, зрошуваний водою Каспійського моря. А місцеві жителі відвіку застосовували морську воду для поливу баштанних культур.

Морська вода із ступенем мінералізації не більше 4-6 г/л може використовуватися для зрошення і містить у більшій кількості, ніж звичайна прісна вода, мікроелементів, органічних речовин, багата мікрофлорою, насичена киснем.

Морська вода може знайти застосування в декоративному садівництві, а також при вирощуваній лісосмуг із декоративних деревних і чагарникових насаджень на узбережжі морів. Найбільш перспективні для зрошення акація, тамариск, гранат, ельдарська сосна. З кормових культур можна вирощувати цукровий буряк, люцерну.

Морську воду також використовують для зрошення пасовищ, що збільшує їхню продуктивність на 60%. Морську воду можна використовувати для промивання засолених ґрунтів. При цьому солоність ґрунту зменшується в 3-4 рази, а кількість хлору - у 5 разів. Це дає можливість залучити до господарського обігу непридатні землі і збільшити валовий збір сільськогосподарських культур.

У промисловості морська вола може також широко використовуватися. В США морська вода складає 20% у загальному балансі водокористування (в У кр< ПНІ — 1 Лі ).УСША до 2010 року тільки в теплоенергетиці морське водопостачання повинно зрости до 60%. Частіше усього морська вода використовується в системах охолодження приморських ТЕС і АЕС у Японії, Франції, країнах Близького Сходу.

В Україні з загальної кількості споживаної води на промислові потреби витрачається 30-50%, хоча цей показник повинен складати 25%. У результаті середня витрата води на одного працюючого в 1,5-2 рази вище, ніж середньодобове споживання води населенням.

При цьому вода питної якості не завжди використовується раціонально. Основний обсяг її витрачається на допоміжні потреби: охолодження - 70%, мийку і промивання 15%, транспортування - 5% і лише 10% - у якості сировини для виготовлення продукції.

В Україні морське водопостачання подане підприємствами чорної металургії, теплоенергетики, машинобудування, нафтопереробки, хімічної і харчової промисловості в Одесі, Маріуполі, Севастополі, Керчі і Бердянську.

Частіше усього вона використовується для охолодження, гідрозакалки виробів, гідротранспортування відходів, промивання породи, протипожежних потреб.

Морська вода більш реактивна в порівнянні з прісної. Замість традиційних металевих труб варто застосовувати поліпропіленові або поліетиленові труби.

Висока корозійна стійкість цих трубу поєднанні з тривкістю, відсутністю тендітності, простота з’єднання, легкість (вага їх у 5-6 разів менша від металевих або керамічних), довговічність (середній термін служби - не менше 50 років), більш низька вартість укладки в порівнянні з металевими - сприяє їхньому широкому застосуванню для морського технічного водопостачання.

Використання опрісненої морської води. Вданий час у світі щодоби виробляється близько 10 млн м3 опрісненої води й існує тенденція подвоєння виробництва прісної води кожні 5 років.

До 2010 р. питома вага опрісненої води у світовому водокористуванні може скласти 7%.

Найбільшими споживачами опрісненої воли є Саудівська Аравія (30% світового виробництва), Кувейт, ОАЕ. Лівія, Іран.

Цілком за рахунок опріснення солоних вол існує Катар, Бахрейн, Аруба. На Мангишлаку в Туркменії(м. Аксу - колишній Шевченко) на базі АЕС працює один із найбільш потужних опріснювачів. Він дає опріснену, технічну і питну воду.

Є також опріснювачі в Баку, Красноводську, на Південно-Сахалінській ТЕЦ (сел. Шмідта). Опріснювачі діють на більшості морських суден.

Дотепер ця вода відрізнялася високою собівартістю, для її виробництва витрачалася значна кількість енергії (питома вага енерговитрат у структурі витрат складає 50-70%). Але в тих регіонах, де існує проблема прісного природного водопостачання, собівартість доставки води дорівнює собівартості опрісненої.

Під час подачі прісної води каналами або водопроводами витрачається в 12-14 разів більше металу, вилучається в 20 разів більше земельних ресурсів. Збиток завдається рибному господарству.

Існує ряд методів опріснення води:*

дистиляція;*

електроліз;*

іонний обмін;*

сонячне опріснення;*

природне виморожування

Пріоритет у даний момент належить термічним методам внаслідок найбільшої технічної опанованості. На таких установках зараз виробляється 70% світового обсягу опрісненої води.

Із збільшенням потужності опріснювача (з 4 до 100 тис. м3/ добу) собівартість зменшується в 4 рази, а витрати енергії - у З рази. Зростання продуктивності установки в 2-3 рази дає можливість знизити капіталовкладення на 15-20 %.

При роботі опріснювальних установок одержують також із морської води: сульфат натрію, бром, NaCl. Термін окупності капіталовкладень для одержання цих елементів при опрісненні складає 5-6 років.

Література

1. Системи управління навколишнім середовищем. 14000-97. - Київ: Держстандарт, 1997. - 14 с.

2. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты / Отв. ред. Л.Н. Карпов. - М.: Наука, 1990.- 154 с.

3. СтадницкиііГ.В.,РодионовА.И. Экология.- М.: Высшая школа, 1988. - 272с.

4. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України .- К.: Техніка, 2000. - 578 с.

5. Стольберг Ф.В. Экология юрода: Учебник для студентов. - К.: Либра, 2000. - 464с.

6. Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2001. - 256 с.

7. Федосеев В.Н. Предупреждение чрезвычайных ситуаций и ликвидация их последствий (управленческий аспект) // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №6. С.72-80.

8. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навч. посібник. - Суми: видави. "Універсальна книга", 2001.- 326 с.

9. Черп О.М., Винниченко В.И., Хотулева М.В., Молчанова Я.П., Дайман СЮ. Экологическая оценка и экологическая экспертиза. 3-е издание, переработанное и дополненное. Интернет((пЦр:/Аууу.5 .))

10. ЧескинМ. Внимание: шум! - Лениздат, 1978. 191 с.

11. Фатхутдинов Р. Менеджмент как инстру,мент достижения конкурентноспособности. // Проблемы теории ii практики управлення. - 1997. - № 5. - С. 18-27.

12. ХепсЛ.,