Сутність поняття ресурсозбереження

Ресурсозбереження припускає комплексний підхід, органічне сполучення технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів. Цс складова загального поняття »екологізація виробництва».

Екологізація виробництва включає: стимулювання ресурсозбереження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідхідне виробництво, переробку відходів, а також процес випуску І використання товарної продукції,

В літературі, поряд із поняттям »екологізація виробництва», часто зустрічається термін »екологізація технологій».

Екологізація технологій означає впровадження у виробництво і повсякденне життя людей таких виробничих процесів, які при максимальному одержанні високоякісного продукту можуть забезпечити збереження екологічної рівноваги в природному середовищі і це будуть сприяти її забрудненню.

За Н.Ф, Реймерсом »екологізація технологій (виробництва) - це система заходів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничих процесів на природне середовище, здійснюваних за рахунок маловідхідних технологій».

За І.І. Дедю »екологізація технологій» - розробка і впровадження у виробництво, комунальне господарство і побут людей таких технологій, які при максимальному одержанні високоякісної продукції забезпечували б збереження екологічної рівноваги в природі, кругообіг речовин і енергії, не допускаючи забруднення навколишнього середовища.

Екологізація включає: ощадливу витрату сировини, комплексне використання природних ресурсів, створення нових технологій, що забезпечують маловідхідне виробництво, замкнуті цикли водообігу, утилізацію відходів. Отже,основними моментами екологізації є:*

ресурсозбереження;*

маловідхідне виробництво;*

технології використання й утилізації відходів;*

нові джерела енергії і палива

Ресурсозбереження - система засобів, спрямованих па виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витратою речовини й енергії на всіх стадіях технологічного процесу.

До складу виробничих ресурсів входять виробничі фонди (накопичені основні й оборотні кошти виробництва), науковий потенціал, трудові (у тому числі інтелектуальні) і природні ресурси, залучені в господарський обіг.

Загальною ознакою виробничих ресурсів є їхня потенційна можливість участі у виробництві, де вони трансформуються в продукцію (конкретні споживчі цінності), а також відносна їхня обмеженість при даному рівні і темпах економічного розвитку.

Взаємозв’язок виробленої продукції з чинниками виробництва виражається в показниках ефективності використання ресурсів - ресурсомісткості продукції або ресурсовіддачі.

Ресурсоміткість розраховується як співвідношення між спожитими ресурсами і виробленою продукцією в речовинній формі або у вигляді робіт і послуг.

Наприклад, водомісткість виробництва 1 кг сталі складає ЗО кг, чавуна - 5 кг, целюлози - 0,5 т; бавовни -10 т води.

При визначенні ресурсомісткості слід також враховувати: територіальну (земельну) ємкість, повітромісткість, енергоємність, трудомісткість, ступінь забруднення навколишнього середовища, розміри порушення екосистеми.

Ресурсовіддача характеризує вихід фізичного обсягу продукції на одиницю використовуваних для виробництва ресурсів (інтегральний ресурс) або їх окремих складових.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у виробництво конкретного або інтегрального ресурсу, чи питомими капіталовкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження припускає зниження витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Його варто розглядати як умову, процес, результат і показник поліпшення використання засобів виробництва і трудових ресурсів на всіх етапах виробничо-господарської діяльності об’єднань і підприємств, а також економічного і соціального розвитку регіонів і народного господарства в цілому.

Як показник, ресурсозбереження являє собою зниження ресурсомісткості виробництва або збільшення виходу кінцевої продукції з необхідних для її випуску ресурсів.

Ресурсозбереження - багатоаспектна проблема. її вирішення означає збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів, зниження її собівартості, зростання прибутку, більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці, зменшення капіталовкладень у видобувні галузі, поліпшення екологічної ситуації.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни побіжними продуктами або відходами виробництва. Ресурсозбереження сприяє не тільки підвищенню ефективності суспільного виробництва, але й запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Чинна методика формування цін на використовувані вторинні ресурси й відходи виробництва ґрунтується на тому, що вони не містять у собі витрат суспільно-необхідної праці і не мають вартості при утворенні. Цс призводить до заниження ціни і втрати зацікавленості в збиранні, переробці і реалізації вторинних ресурсів. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають вартість, оскільки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

Для всіх ланок виробництва характерні 2 основних напрямки підвищення його ефективності:*

зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб на основі підвищення фон до-, елекгро- і енергооснащеності праці, що призводить до економії живої праці:*

ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

В цілому по народному господарству обсяг маїеріальних витрат кожні 15 років зростає в 2 - 2,5 рази; за експертними оцінками до 2010 року обсяги споживання сировини і матеріалів у З -4 рази перевищать усю попередню історію індустріального розвитку.

Зниження сировинних витрат на одиницю продукції и 2 З, а по деяких видах ресурсів - у б разів дешевше, ніж збільшення видобутку ресурсів.

В даний час на кожного жителя Землі щорічно видобувається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7% переходить у кінцевий продукт; інша ж маса перетворюється па відходи. До них можна віднести задишки сировини, яку не можна використати, пусті породи, ш. іаки, пил. До підходів також відносять устаткування, що вибуває, і матеріали; відходи особистого споживання (харчові продукти, взуття, одяг, макулатуру).

Відходи виробництва або вторинні ресурси одне з основних джерел ресурсозбереження. Заходи щодо ресурсозбереження включають збирання, переробку вторинних ресурсів і економію первинної сировини.

Економічний ефект від використання вторинних ресурсів можна описати формулою:

де:

11 - ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини; N - загальна кількість продукції, виробленої з вторинної сировини;

К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, який дорівнює 0,15.

За період існування людства постійно відбувалося розширення сфери його діяльності і ступеня впливу на навколишнє середовище. З кожним новим соціально-економічним етапом зростали потреби, і для їх задоволення була потрібна усе більша кількість енергії.

У розрахунку на 1 людину в кам’яному віці витрачалося 4 тис. ккал енергії на добу; у феодальному суспільстві ця цифра потроїлася, а в добу розквіту капіталістичних відносин склала 70 тис. ккал. В даний час у розвинутих країнах на одного жителя на добу витрачається 230 - 250 тис ккал енергії, що в 60 разів більше, ніж у кам’яному віці.

З початку XX сторіччя кількість енергії, що витрачається в розвинених країнах на сільськогосподарське виробництво, зросла в 8 - 10 разів, а в промисловості - 10-12 разів.

Природно, що при цьому утворюється більше відходів. У розвинених країнах в розрахунку на 1 жителя утворюється 400-600 кг промислових відходів, а з урахуванням найбільш матеріалоємних галузей (відходи підприємств, ТЕС, збагачувальних фабрик), цей показник складає 4 -6 тонн.

Побутових відходів на кожного жителя планети припадає від 150 до 600 кг на рік. Кількість відходів, що викидається в навколишнє середовище, подвоюється кожні 8-10 років.

В США на 1 га території припадає щорічно 18 т відходів і 13 т біологічної маси. У цілому США »створює» половину світового обсягу забруднень, а кількість відходів на душу населення складає 50 кг на день.

У Рурському і Донецькому вугільних басейнах забруднення двоокисом сірки в розрахунку на одиницю території перевищує норму в 1400 разів. В той же час як у Донбасі утилізується тільки 15 - 20% метану - одного з найцінніших видів сировини і палива. Інша кількість спалюється в смолоскипах, збільшуючи в атмосфері вміст окислів сірки і споживаючи при цьому кисень.

Тому з екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання.

Видобування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджувати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для наступних поколінь. А головне, що при цьому зменшується забруднення навколишнього середовища.

Наприклад, при переплавленні 1 т металобрухту з відходів у порівнянні з виплавкою сталі з руди, скорочується забруднення атмосфери на 80%, води - на 70%, а обсяги відходів зменшуються на 97%.

Виробництво металу з брухту дешевше в 25 разів, а витрати на транспортування сировини скорочуються в 5-6 разів. При цьому скорочується період виготовлення металу і зменшується витрата електроенергії; має місце природоохоронний ефект.

Залучення в повторний господарський обіг раніше виробленої готової продукції (металевий брухт устаткування, брухт пластмас, склобій, макулатура) називається реутилізацією.

Реутилізація - повторне використання - одержання нової продукції з раніше використаної шляхом відповідної її переробки з метою одержання продукту того ж або близького складу.

В Японії на початку 80-х років реутилізації піддавалося більше 60 % відходів нафтопродуктів, 40% автомобільних покришок. Питома вага вторинних матеріалів у загальному споживанні чорних металів, свинцю, картону і паперу складає 35-44%, пластмас - 15%.

У США вторинні матеріали складають половину споживаних чорних металів і свинцю, більше як 40% міді і нікелю, 30% олова і титану, 24 - 28% алюмінію, цинку і паперу, біля 15 % магнію.

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п’ята тонна