у 11-12 років, а зап'ястка у 12-13 років з чим пов'язано, наприклад, закріплення остаточного почерку письма. Не сформована кість руки дітей швидко втомлюється (наприклад, при тривалому фізичному навантаженні, або письмі). Разом з цим помірні та доступні фізичні рухи сприяють розвитку і навіть, до пори, затримують процеси окостеніння. Наприклад, гра на музичних інструментах затримує окостеніння кісток флангів пальців і вони триваліше ростуть у довжину — виростають так звані "пальці піаніста".
Скелет голови у людини має назву черепа і об'єднує два відділи: мозковий і лицевий. Череп складається близько із 23 кісток, які у дитини з'єднуються хрящами, окрім нижньої щелепи, яка має суглоб. Основними кістками мозкового відділу черепа є непарні лобна, клиноподібна, ґратчаста та потилична кістки, а також парні тім'яні і скроневі кістки. У лицьовому відділі черепа парними кістками є сльозові, носові, виличні (скулові), верхнє щелепні та піднебінні, а не парними — нижня щелепа та під'язикова кістка. Найбільш швидко кістки черепа ростуть у перший рік життя; з цього ж періоду хрящові з'єднання кісток поступово починають замінюватись на кісткову тканину — йде зростання кісток шляхом утворення швів. З віком у дитини значно змінюються пропорції частин черепу: у новонародженої дитини мозковий відділ у 6 разів більше лицьового, тоді як у дорослої людини всього у 2-2,5 рази. Зростання кісток черепу звершується у 20-25 років.
Пропорційність розвитку окремих частин скелету оцінюють по показнику співвідношення висоти голови і зросту людини. Для новонародженого вона приблизно становить 1:4; у 2 роки - 1:5; у 6-9 років — 1:6; у дорослих — 1:7.
М'язова система людини складається із трьох типів м'язів: м'язів скелету, м'язів серця і гладеньких м'язів внутрішніх органів і судин. Активною частиною опорно — рухового апарату є скелетні м'язи, загальна кількість яких у організмі близько 600.
Загальна схема розташування скелетних м'язів в організмі людини приведена на рис. 28. По формі м'язи бувають широкі (наприклад, поверхневі м'язи тулуба, живота), короткі (між хребцями хребта), довгі (м'язи кінцівок, спини); колові (м'язи навколо роту, очей, навколо отворів — сфінктери і т. д.). По функції розрізняють м'язи — згиначі, розгиначі; приводячи або відводячи; повертаючи у середину або зовні.
Структурною одиницею м'язів є міофібріл, який представляє собою соклєтіє (об'єднання) декількох десятків клітин, вкритих загальною оболонкою. Активними елементами, що забезпечують скорочувальну функцію м'язів є міофіламенти (протофібріли) у вигляді білків актину (довгі і тонкі волоконця) та міозину (короткі і у два рази більш товсті, ніж актин, волоконця). В гладеньких м'язах міофіламенти розташовані невпорядковано і переважно по периферії внутрішньої поверхні міофібріл. У скелетних м'язах актин і міозин суворо впорядковані спеціальним каркасом і займають всю внутрішню порожнину міофібрілів. Місця, де волоконця актину частково входять Між волоконцями міозину у мікроскоп виглядають темними смужками, а інші частки — світлими, тому такі міофібріли називаються поперечно-посмугованими. При скороченні м'яза волокна актину, використовуючи енергію аденозінтрифосфорної кислоти (АТФ) просуваються вдовж волоконець міозину, що і обумовлює механізм м'язового скорочення. Міозин при цьому виконує роль ферменту аденозінтрифосфатази, що сприяє розщепленню АТФ і видаленню квантів енергії. Завдяки своєї будови, гладенькі м'язи скорочуються відносно повільно (від декількох секунд до 2-5 хвилин). Посмуговані м'язи здатні скорочуватись дуже швидко (за долі секунди).
Сформований скелетний м'яз складається із пучків у десятки тисяч міофібріл, вкритих загальною оболонкою, що називається фасцією. Місця, де розташовані безпосередньо м'язові волокна, мають назву черевця м'яза. По краям черевця звично виростають сухожилкові відростки для прикріплення до кісток або до інших м'язів. Той відросток, з якого м'яз починається, називається головкою, а протилежний — хвостом м'яза. Виходячи з цього м'язи бувають 1 -о, 2-х, 3-х і 4-х голові. Хвости де яких м'язів можуть зростатися, утворюючи широкі сухожилкові ланки — апоневрозы.
Всі м'язи в організмі людини, в залежності від розміщення, поділяються на мімічні та жувальні м'язи лиця, м'язи голови, шиї, спини, грудної клітини, живота та м'язи верхніх і нижніх кінцівок.
У процесі розвитку дитини окремі м'язи і м'язові групи ростуть нерівномірно: спочатку (у віці до одного року) прискорено розвиваються жувальні м'язи лиця, м'язи живота та спини; у віці 1-5 років найбільш інтенсивно розвиваються м'язи грудної клітини, спини і кінцівок. У підлітковий період прискорено ростуть зв'язки кісток та сухожилки, а м'язи стають довгими і тонкими, так як не встигають виростати в слід за ростом довжини тіла. Після 15-17 років м'язи поступово набувають форм і розмірів, що властиві дорослим. При фізичних тренуваннях розвиток м'язів може тривати до 25-32 років, а самі м'язи можуть набувати значних розмірів.
Найважливішою якістю м'язів є їх сила, яка залежить від кількості м'язових волокон (міофібріл) на одиницю площі поперечини м'яза. Встановлено, що 1 см2 поперечини м'язу здатен розвивати зусилля до 3 0 кг. М'язи можуть виконувати статичну або динамічну роботу. При статичному навантаженні певні м'язи тривалий час знаходяться у скороченому (напруженому) стані, наприклад, при вправах на кільцях, або при підніманні та утриманні штанги. Статичне навантаження потребує одночасного скорочення багатьох м'язів тіла і тому викликає швидке стомлення. При динамічній роботі окремі м'язи скорочуються за чергою; акти скорочення швидко змінюються на розслаблення і тому стомлення настає значно повільніше.
Навантаження на м'язи є необхідною умовою їх розвитку і існування. Без роботи м'язи зазнають атрофії (зменшення, відмирання) і втрачають працездатність. Протилежний ефект дають фізичні тренування, завдяки яким сила, витривалість та працездатність можуть значно збільшуватись.
Всі м'язи людини, навіть під час спокою і сну, частково напружені, тобто знаходяться у певному тонусі, що необхідно для підтримки роботи внутрішніх органів, для збереження форм та просторової пози тіла. Тонус м'язів забезпечується безперервними нервовими імпульсами від рухових нейронів стволового відділу головного мозку (розміщені у червоних ядрах середнього мозку). Підтримка постійного тонусу скелетних м'язів має велике значення для здійснення координації рухів та забезпечення постійної готовності м'язів до активності.
У дитини першого року життя м'язи становлять всього 16% маси тіла, в 3-5 років — 23,3 %, в 7-8 років — 27 % маси тіла; в 14-15 років — 33 %; в 17-18 років — 44 % загальної маси тіла. Зростання маси м'язів відбувається як за рахунок збільшення їх довжини, так і за рахунок товщини волокон та збільшення кількості м'язових міофібріл. У дітей до 3-4 років діаметр більшості скелетних м'язів збільшується відносно новонародженого в середньому у 2-2,5 рази; в 7 років — у 15-20 разів, в 20 років — у 50-70 разів. Взагалі, м'язи людини можуть рости до 30-35 років.
М'язова сила у дітей до 3 років невелика, і тільки з 4-5 років починає поступово зростати. В 7-11 років показники м'язової сили дітей ще залишаються відносно низькими і тому силові, а особливо статичні, навантаження приводять до швидкого стомлення. В цьому віці діти більш здатні виконувати короткотривалі динамічні вправи на швидкість і силу.
Однак молодших школярів слід поступово привчати до підтримки статичних поз, що особливо важливо для утворення та збереження правильної постави тіла.
Найбільш інтенсивно м'язова сила як у хлопців так і у дівчат наростає в підлітковому віці, а починаючі з 13-14 років проявляються чіткі статеві особливості розвитку м'язової сили: у хлопців вона стає значно більшою, ніж у дівчат. Останнє слід враховувати при організації занять фізкультурою з дівчатами — підлітками, обмежуючі інтенсивність та важкість їх навантажень.
Наростання сили у більшості м'язів продовжується до 25-26 років, а у згиначів — розгиначів кінцівок — до 29-30 років.
Нерівномірність розвитку сили різних груп м'язів необхідно враховувати при організації фізичного виховання та при залучанні дітей до суспільно — корисної праці.
Важливим функціональним показником стану нервово-м'язової системи вважається швидкість рухів (одноактних, або низки тих, що повторюються). Швидкість одноактних рухів особливо інтенсивно зростає у молодших школярів і в 13-14 років наближається до рівня дорослих. З 16-17 років темп зростання цього показника уповільнюється, але швидкість рухів продовжує поступово зростати, сягаючі максимуму у 25-30 років. Слід зазначити, що підвищення швидкості рухових актів з віком дитини пов'язане із зростанням швидкості проведення нервових імпульсів по нервам, а також із збільшенням швидкості передачі збуджень в нервово — м'язових синапсах. Такий ефект обумовлений, відповідно, процесами мієлінізації нервових волокон (аксонів) та збільшенням кількості синапсів і дозріванням останніх.
З віком у дітей наростає також швидкість рухів, що повторюються. Найбільш інтенсивно ця якість розвивається у молодших школярів. В період з 7 до 9 років середній щорічний приріст швидкості рухів складає 0,3-0,6 рухів за секунду (с). У період 10-11 років темпи приросту швидкості складних рухів уповільнюються (0,1-0,2 рухів за с) і знову зростають (приріст до 0,3-0,4 рухів за с) в 12-13 років. Максимальна частота рухів (до 6-8 рухів