З віком змінюється кількість та склад сечі (табл. 16 та 17). У дітей утворюється відносно більше сечі (на 1 кг маси тіла), ніж у дорослих і більш часто відбуваються акти сечовипускання, що пов'язане з більш інтенсивними процесами обміну речовин. У місячної дитини за добу утворюється до 380 мл сечі; у віці 1 року — 750 мл; у 4-5 років — до 1 л; у 10 років — до1,5 л; у 14-15 років до 2 л; у дорослих — до 1,5 л. У грудних дітей сеча різко кисла, а з віком стає слабо кислою. Кислотність сечі збільшується при білковій їжі і навпаки.

Таблиця 16

Середній об'єм одного сечовиділення, виділення сечі за добу, мл, та відносна густина сечі в залежності від віку (і. Н. Усох, 1994)

Вік | Об'єм однієї

порції сечі | Добозий

об'єм сечі | Відносна

густина сечі

1 день | - | До 6О | 1,008-1,018

До 6 місяиів | 30 | 300-500 | 1,002- 1.004

Від 6 місяців

до 1 р. | 60 | 750 | 1,006-1,010

3-5 років | 90 | 1000 | 1,010-1,020

7-8 років | 150 | 1200 | 1,008-1,022

10-12 років | 250 | 1500 | 1,011-1,025

13-16 років | 300 | 2000 | 1,012-1,022

17 років і

більше | 260 | 1500 | 1,009-1,023

Таблиця 17

Виділення сечовини з сечею у дітей (Г. Ліпперт. 1980)

Вік | Вміст

ммоль/добу | г/добу

1 тиждень | 2,5-3,3 | 0,15-0,2

1 місяць | 10-17 | 0.6-1

6-12 місяців | 33-67 | 2-4

1 -2 роки | 67-133 | 4-8

4-8 років | 133-200 | 8-12

8-16 років | 200-333 | 12-20

Виведення сечі регулюється рефлекторно. Потрапляючи в сечовий міхур, сеча викликає в ньому підвищений тиск, що подразнює механічні рецептори стінок міхура. Збудження рецепторів передається у центр сечовипускання, який розташований у крижовому відділі спинного мозку. Звідси імпульси по еферентним шляхам передаються до м'язів сечового міхура, він напружується, мимовільний внутрішній сфінктер відкривається і сеча виводиться назовні. Саме такі процеси сечовиділення відбуваються у немовлят.

Починаючі з 0,5-1,5 років, у дітей формується умовно рефлекторний акт затримки сечовиділення не тільки в день, але і в ночі. Це забезпечується роботою другого сфінктера, що свідомо керується і який розташований у місці проходження сечівника скрізь промежину і утвореного посмугованими кільцевими м'язами. Робота цього сфінктера регулюється свідомо від вищого центру сечовиділення, який знаходиться у корі-головного мозку. В акті сечовиділення приймають участь також м'язи живота (при напруженні м'язів швидкість сечовиділення зростає).

У дівчат (жінок) довжина сечовивідного каналу (сечівника) становить 3.5-5 см і він має тільки два, вказаних вище, сфінктери: мимовільний (на рівні сечового міхура) і довільний, на рівні промежини.

У хлопців (чоловіків) сечівник у 3 рази більш довгий і має третій сфінктер, який діє безумовно-рефлекторно на рівні підміхурової залози.

У деяких дітей у віці 5-10 років, а іноді і до початку періоду статевого дозрівання, спостерігається мимовільне неутримання сечі в ночі, під час сну. Це явище найчастіше пов'язане з функціональними порушеннями у психоневрологічному статусі дітей і має назву енурез. З віком функціональний енурез звично проходить, але усі діти з такими відхиленнями потребують обстежень лікарів (уролога, невропатолога). Енурезу сприяють психічні травми, перевтомлення (особливо від фізичних навантажень) порушення сну, гостра їжа, надлишок вживаємої води, особливо перед сном. В зимові періоди, у зв'язку з можливим переохолодженням організму, частота енурезів може зростати.

Діти, які страждають на енурез, потребують пильної уваги дорослих і, перш за все, психологічного захисту. Явища енурезу не повинні обговорюватись прилюдно. Дітям, що страждають на енурез" треба суворо дотримуватись режиму праці і відпочинку. їм рекомендується дієта без гострої та солоної їжі, з меншою кількістю рідини, особливо ввечері. У другій половині дня для таких дітей протипоказані великі фізичні навантаження, в тому числі гра у футбол, баскетбол, волейбол та ін. Серед ночі таких дітей доцільно пробуджувати для випорожнення сечового міхура.

Видільна функція шкіри пов'язана, перш за все, з роботою потових та сальних залоз, а у жінок ще і молочних залоз у післяпологовий період.

Шкіра (рис. 34) вкриває всю поверхню тіла і має загальну площу у дорослих людей 1,5-2 м2. З м'язами шкіра сполучена підшкірною тканиною, а навколо природних отворів (рота, носа, статевих органів і так далі) плавно переходить у слизову оболонку.

Поверхневий шар шкіри — епідерміс складається з багатошарового епітелію, який роговіє і постійно злущується. Повна зміна клітин епідермісу відбувається за кожні 10-30 діб життя. Під епідермісом розташований шар власне шкіри (дерми), що утворена сполучною тканиною, товщина якої 1-2,5 мм і має два прошарки: сосочковий та сітчастий.

У сосочковому прошарку шкіри знаходиться велика кількість венозних кровоносних судин, в яких міститься до 10% усієї крові організму, що необхідно для обігріву тіла.. На рівні цього прошарку знаходяться кінцеві нервові закінчення чутливих, рухових, судинно рухових та секреторних нервів і розташовані, як вказувалось у підрозділі 4.2,

холодові (ковбочки Краузе) та теплові {тільця Руффіні) температурні рецептори, а також рецептори дотику (у формі Мейснерових тілець, Меркелєвих дисків або нервових закінчень на корені волосків шкіри), рецептори сприйняття тиску (тільця Паччинї) і спеціалізовані рецептори болю (переважно оголені кінцеві закінчення чутливих нервів). Чуття болю можуть давати і всі інші рецептори шкіри при надмірній дії специфічних подразників.

Сітчастий прошарок шкіри складається із щільної сполучної тканини, збагаченої колагеновими волокнами. У товщі сітчастого прошарку знаходяться корені волосків, тільця потових та сальних залоз, яких нема лише на сосках молочних залоз. Специфічні залози сітчастого прошарку шкіри є в зовнішньому слуховому проході вух, що виділяють вушне мастило (сірку). Навколо статевих органів розташовані "пахучі" залози. Молочні залози є видозміною потових залоз і мають по 15-20 альвеолярних дольок, розділених жировою та сполучною тканиною. Клітини альвеолярних дольок молочних залоз здатні виробляти секрет молоко.

Додатковими утвореннями шкіри є нігті та волосся. Нігті розташовані з зовнішньої сторони кінцевих фаланг всіх пальців і представляють собою тоненькі прозорі пластинки, що розвиваються з епідермісу, позбавлені кровоносних судин і нервів та ороговіли. Тіло нігтя закінчується вільним краєм, а протилежна, найбільш тонка сторона, має назву кореня і глибоко вростає у складку шкіри. Між коренем та тілом розташована більш світла частина нігтя півколової форми де знаходиться точка росту. У людини нігті ростуть із швидкістю до 4 мм за місяць в продовж всього життя. На пальцях нігті закріплюються шкіряними валиками, пошкодження яких часто буває місцем проникнення інфекції. Гігієна нігтів потребує їх періодичного обрізання, так як під нігтями може накопичуватись грязь то збудники хвороб. Волосся є ниткоподібним утворенням, що вкриває май же все тіло, крім долонь, підошов, сосків грудей, губ та певних частин статевих органів. Всі волоски поділяються на три типи: довгі (волосся голови, бороди, вусів, статевих органів та лобка), короткі (волосся брів, війок, носових та слухових проходів) і тонкі волосся тулуба, кінцівок та лиця). Кожний волосок росте під кутом до шкіри і має корінь (у формі волосяного мішечка у товщі шкіри, у якому виділяють волосяну цибулину та сосочок) і вільну частину волоска — стержень. В порожнину волосяного мішечка кожною волоска відкривається сальна залоза, що щедро вмощує його та прилеглу шкіру жиром. До кожного волоска приєднується також випрямний м'яз та закінчення чутливих нервів. Стержень волосків має мозкову (м'я-кітну) та коркову частини, що вкриті