Серце дитини за період росту збільшується у 8-10 разів, і для стимуляції цього процесу дуже корисні помірні фізичні навантаження, інакше поверхня серця може обрости жиром, а міокард (м'язи серці) стає в'ялим, крихтким, не здатним до сильних скорочень. Це, в свою чергу, погіршує забезпечення тканин, особливо периферійних органів, киснем. Регулярні заняття фізичними вправами і рухливими іграми укріплюють не тільки скелетні м'язи людини, а і серцевий м'яз. Серцевий м'яз натренованої людини з кожним скороченням посилає в кров'яні судини (артерії) значно більше крові, ніж у осіб, які фізично мало треновані. В проміжку між сильними скороченнями натреноване серце довше відпочиває і завдяки цьому зменшується частота серцевих скорочень. Тобто серце починає працювати більш економно, менше втомлюється, стає витривалішим. Натреноване серце добре вправляється з довготривалою тяжкою працею, і, навпаки, серце людини, яка мало тренована і веде малорухливий спосіб життя, гірше справляється із своєю насосною функцією і, як результат, недостатньо забезпечує периферичні органи, особливо тканини кінцівок, кров'ю. Людина, яка з дитячих років вела малорухливий спосіб життя, має завжди послаблену серцево-судинну систему і тому важко переносить фізичні навантаження.

Вплив рухливих ігор на функцію дихання також вельми благодійний, особливо якщо заняття фізичною культурою проводяться на свіжому повітрі. Організм при фізичних навантаженнях потребує підвищеної кількості кисню, дитина починає дихати частіше та більш глибоко, що сприяє збільшенню розмірів грудної клітини і легень, а також підвищує силу дихальних м'язів (міжреберних, діафрагми). При цьому слід дотримуватись правильного (найбільш ефективного) стереотипу дихання, який полягає в тому, що тривалість вдиху повинна бути менше тривалості видиху. Діти, та і дорослі люди, які ведуть малорухомий образ життя, майже ніколи не дихають на повні груди, повітря встигає заповнювати лише середню частину легень і зразу ж видихається. Верхівки легень при цьому працюють недостатньо і можуть виникати застійні явища, найгіршими наслідками чого (при певних умовах) можуть стати не тільки об'ємно-функціональні недоліки, а і різноманітні легеневі захворювання: запалення легень, хронічні бронхіти, плеврити, туберкульоз.

Рухливі ігри також позитивно впливають і на функцію травлення та обміну речовин: активізуються процеси всмоктування та застосуванням організмом продуктів перетравлення білків, жирів та вуглеводів, зменшуються запаси жирових відкладень, більш інтенсивно проходить обмін мінеральних речовин в кістках, міжклітинній рідині.

Рухливі ігри добре діють і на нервову систему. За рахунок підсиленого кровообігу нервові клітини одержують більше споживчих речовин, кисню, краще розвиваються і енергійніше працюють. Здібність нервової системи точно керувати роботою певних груп м'язів, що обумовлює координацією (узгодженням) рухів, найбільш досконало розвивається саме рухливими іграми і фізичними вправами. Людина, яка добре володіє координацією рухів, швидше засвоює нові складні елементи фізичної роботи, виконує їх спритніше, ніж фізично непідготовлена людина.

Систематичні заняття рухливими іграми виробляють у дітей почуття ритму, тобто вміння виконувати ряд рухів в один проміжок часу, а також розвивають витримку, яка необхідна в як у спорті так і у будь-якій трудовій діяльності.

Позитивний вплив має активний рухливий режим на стійкість розумової працездатності школярів протягом навчального року. Правильно підібраний об'єм рухової активності та відпочинку, що відповідають можливостям дитячого організму, допомагають зберігати високу розумову працездатність до кінця уроків у школі, до кінця всього дня, тижня, чверті і навчального року. До того ж відомо, що раціональне чергування розумового і фізичного навантаження для організму найменш втомливе, а найкращим видом відпочинку після напруженої розумової праці є фізична активність. Тому саме прогулянки, рухливі ігри (з невеликим навантаженням на організм) після закінчення уроків є найкращим засобом відновлення розумової працездатності.

Вірно поставлене фізичне виховання дітей повинно стати основою подальшого здорового образу життя, успіхів у будь-якій області суспільної діяльності. Важливо прагнути, щоб заняття фізичною культурою і спортом, як засоби укріплення здоров'я, залишались потребою на все життя, стали своєрідним стереотипом поведінки.

Вплив рухливих Ігор на характер і поведінку дітей

Рухливі ігри і вправи не тільки укріплюють здоров'я і розвивають організм дитини, але і є засобом виховання характеру, впливають на всю поведінку дітей.

Під час ігор дитина вчиться підкорювати свої інтереси інтересам колективу, спільними зусиллями досягати поставленої мети. Завдяки іграм діти стають більш дисциплінованими, гуртовими, вчаться вірно оцінювати свої сили, почувати себе частиною спільного колективу, команди.

В дошкільному віці (3-5 років), а також у молодшому шкільному віці (6-8 років) ігри мають особливо велике виховне значення. Ігри дітей цього віку часто мають наслідувальний характер, тому важливо, щоб зразки для подражань були позитивними. Граючись, діти часто зображають події чи дії, які привертають їхню увагу, прагнуть походити на героїв, яким вони симпатизують. Тому слід піклуватись, щоб ці герої цього заслуговували.

Слід пам'ятати, що для дитини зміст, вкладений в гру, має особливо велике значення, так як граючись, дитина завжди глибоко переживає ті дії, які вона виконує. Для кожної дитини гра несе перш за все задоволення потреб у русі, вона є фізичною вправою і способом оцінки своїх сил в порівнянні з силою товаришів. В грі діти привчаються поважати правила, встановлені колективом, то б то привчаються жити суспільним життям.

До підбору ігор потрібно підходити дуже відповідально. Свого часу ще Н. К. Крупська писала, що є ігри, які виробляють жорстокість, погано діють на нервову систему, і є ігри, які мають велике виховне значення, укріплюють волю, виховують почуття справедливості, вміння допомогти в біді.

Найбільше виховне значення мають командні ігри. Кожна команда прагне перемогти. Щоб виграти, учасники команди повинні діяти згуртованим колективом, кожен гравець повинен жертвувати своїми інтересами заради спільної цілі, володіти завзятістю, витримкою, узгоджувати свої дії з діями товаришів, допомагати їм у важких ігрових ситуаціях.

Правильно організовані ігри мають також велике освітнє значення, вони знайомлять дітей з оточуючою дійсністю, з взаємовідносинами між людьми, розширюють кругозір дітей, тобто вчать вдивлятися в життя.

Дітям 9-10 років більше підходять ігри з невизначеним, змінюючим складом команди, однак і в цій ігрі потрібно вводити правила, які потребують від дітей взаємної допомоги і підтримки. Наприклад, в гру можна ввести правило, за яким кожен спійманий повинен стояти на місці, поки хто-небудь з товаришів не виручить його.

В спільних іграх укріплюється дружба дітей, розкриваються шляхи до пізнання характеру, інтересів і здібностей кожної дитини.

Починаючи з 11-12 років доцільно впроваджувати колективні ігри з визначеним складом: волейбол, футбол, хокей.

Методика розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку

Однією з важливих задач фізичного виховання дітей 6-10 років є навчання їх правильній техніці рухів.

Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.

Рух — це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла або окремих його частин.

Амплітуда (розмах) рухів є одним із головних елементів структури будь-якої вправи.

Загально-розвиваючі вправи з широкою амплітудою сприяють розтягуванню м'язів, розвитку гнучкості, рухливості в суглобах. Для збільшення амплітуди найбільш ефективні ривки назад з положення руки верх, присіди, нахили, руки та опір, додаткова допомога партнера (наприклад, одночасне прогинання з випадом вперед із положення стоячи спиною один до одного, взявшись руками, витягнутими вгору), помірні обтяження махових рухів.

Напрямок руху. Змінюючи напрямок руху можна вибірково подіяти на м'язи, суглоби і зв'язки.

Загально-розвиваючі вправи, які сприяють оволодінню точним напрямком руху, потрібно проводити не тільки в основних але і в проміжних площинах. Рекомендується включати в урок вправи з прапорцями і гімнастичними палками, які підкреслюють дійсний напрямок руху і положення рук.

Швидкість руху. Максимальна швидкість руху потрібна не завжди. В деяких діях (рухові процеси, художня і спортивна гімнастика, ігри) найбільш доцільна оптимальна швидкість. На уроках фізичної культури треба вчити молодь самостійно регулювати швидкість своїх рухів. З цією метою вчитель пропонує учням виконувати вправи то швидко, то повільно: на початку руху — повільно, у кінці — швидко, і навпаки. Особливо значимо вміти регулювати швидкість при ходьбі та бігові, руху на лижах. Це дозволяє правильно розподілити сили і досягти високих результатів. Вміння регулювати швидкість руху виробляється і за допомогою таких завдань, як подолання дистанції за певний час.

Не менш важливо розвивати в учнів швидкість рухової реакції. Вміння швидко підключитися до руху, дії — це суттєвий показник мобільності нервово — м'язової системи. Для того, щоб виробити швидкість реакції, рекомендується вводити в заняття елементи несподіваності! наприклад, на який-небудь сигнал швидко виконати обумовлений рух), рухливі ігри, естафети (особливо такі, де стартувати треба з положення сидячи чи лежачі, використовуючи стройові команди).

Темп. Частота однакових рухів (наприклад, кількості кроків за хвилину) представляє собою частковий вираз швидкості в циклічних рухах— бігу, ходьбі, плаванні і т. д. Залежно від амплітуди вправи можуть виконуватися повільно — на 4 рахунки (кружляння тулуба) чи швидко—2 рухи на один рахунок (рухи руками та пальцями). Необхідно стежити за тим, щоб учні закінчили рух відповідно