становище і УСДП» один з лідерів партії М. Парфанович підкреслив, що в змаганнях капіталістичного Заходу і соціалістичного Сходу останнє слово за пролетаріатом, а тому УСДП «мусить стати на шлях чисто класових інтересів і всі питання розв'язувати тільки з цієї точки зору» [20, арк. 13]. На основі виступу М. Парфановича з'їзд прийняв «резолюцію в справі сучасного політичного становища», у якій УСДП проголосила, що «визволення пролетаріату як із соціальної, так і національної неволі є немислимим в рамках капіталістичного устрою і ... об'єднання всіх українських земель в одну соціалістичну радянську республіку в союзі з існуючими вже соціалістичними радянськими республіками може наступити тільки після побіди пролетаріату над буржуазією» [18, арк. 51].
Аналіз практичної діяльності й ідеологічних засад УСДП, партійної преси дозволяє зробити висновок, що УСДП фактично перетворилася в легальну прибудову КПСГ (з жовтня 1923 p. - Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка використовувала її легальні можливості для поширення комуністичних ідей.
Перехід УСДП в ліворадикальний табір викликав занепокоєння окупаційної влади. Переконавшись, що поодинокі репресії не дають бажаних результатів, а розширення впливу УСДП може стати небезпечним для держави, Міністерство внутрішніх справ Польщі 19 грудня 1923 р. постановило «ліквідувати УСДП на території всієї держави у зв'язку з виразно комуністичним напрямом діяльності як самої партії, так й організацій і товариств, які перебувають під її впливом» [22, арк. 6]. Ліворадикальне крило УСДП після розгрому партії увійшло до нелегальної КПЗУ.
Національне визволення УСДП пов'язувала із здійсненням соціалістичної революції, класовим інтернаціоналізмом та возз'єднанням західно - українських земель з Радянською Україною в складі Союзу РСР, тобто вона виступила за пріоритет інтернаціонального і соціального, що відповідало ідеям КПЗУ, Комінтерну. Перехід більшості УСДП на комуністичну платформу з властивою їй вульгаризацією класового підходу і догматичними тенденціями завдав шкоди єдності національно-демократичних сил у боротьбі проти окупації Західної України.
Аналізуючи заходи щодо відбудові УСДП, треба визнати, що українська соціал-демократія в той час не мала помітного впливу на суспільно- політичне життя. Відомий радикал І. Макух вважав, що «не комуністичний провід УСДП... залишався цілком нечинним аж до 1928 р. ... » [6, c. 363], На думку громадсько-політичного діяча і письменника А. Крушельницького, лідери УСДП діяли «цілий ряд літ без низових членів...» [21, c. 105]. Газета «Діло» слушно робила висновок, що підготовка УСГ «Вперід» «до віднови українського соціялістичного руху була дуже слаба...» [3, 1928, 27 вересня].
Відновлювальний з' їзд УСДП відбувся у Львові 8-9 грудня 1928 р. у формі засідання Українського соціалістичного конгресу. Відкриваючи його М. Ганкевич підкреслив: «Нашою метою є укрїнський соціялізм і незалежнісь українського робітничого руху, . з'єдинена Українська соціялістична республіка в сім'ї вільних соціялістичних республік інших народів» [19, арк. 1, 2].
У доповіді «Проект програми і організаційного статуту» В. Темницький різко засудив політику більшовиків, вважаючи, що шляхом насилля «не можна насадити нового ладу», «на Радянщині до справжнього соціялізму дуже далеко. Там тільки капіталістичний лад у своїх початках». Підкреслювалося, що комуністи вели до розбиття робітничого руху в Галичині, «не створили нової масової партії, тільки розбили нашу». І все ж, вбачаючи в УСРР основу для будівництва української державності, він виступив «проти усякої інтервенції на Радянську Україну з якого-небудь боку».
У доповіді засуджено діяльність «українських міщанських партій». Оскільки робітник був «рівночасно пролетарем і українцем», ідея створення одноцілого національного Фронту ставила українське робітництво «на службу капіталістично- клєрикальній реакції». На засіданні з' їзду 9 грудня 1928 р. у дискусії з політичного питання, В. Темницький ствердив, що на радянській Україні через насилля, «револьверами» повалений капіталізм і «заведено ними новий лад. А це належало завести, як казав Маркс, еволюційно». Водночас УСДП не повинна «поборювати, але критикою справити соціалістичне будівництво на Україні» [19, арк. 10]. «Обстоюючи принцип самостійної, соціялітичної, соборної української республики, не погоджуючися з централістичними зусиллями і диктатом Москви, - підкреслювала резолюція, - український пролетаріят мусить стояти в обороні радянської України, вважаючи, що її упадок погрожує поворотом до влади чорної реакції, яка не побоїться вернути до давних царських метод супроти українського народу» [15]. В. Темницький пояснював, що нація мала «ріжні суспільні кляси» і йшла «невпинно клясова боротьба». У зв'язку з цим він визнав неможливим існування «понадклясової всенаціональної солідарности» [1, 1931, травень].
Загалом, УСДП виступала за створення Української соціалістичної держави. Ставлення до радянської України УСДП ґрунтувала на платформі грудневого з' їзду 1928 р. Лінію партії в цьому питанні чітко визначив В. Темницький. З одного боку, він визнав, що «український пролетаріят з жахом і болем глядить на те все, що в сектантськім засліпленню твориться по тім боці Збруча», і політика більшовиків не мала «нічого спільного з соціялізмом, але є його ярким запереченням та профанацією». З другого боку, підкреслювалося, що робітництво повинно засудити капіталістичний лад, який готував «інтервенційний похід проти Радянського Союзу в інтересі міжнароднього капіталізму...» [14]. Наприкінці 1920-х рр. УСДП не подолала радянофільських настроїв.
У 1930-х рр. УСДП під впливом політичного процесу в Радянській Україні змінює свою позицію. Крах політики українізації, масові репресії, примусова колективізація та штучний голодомор в УРСР остаточно розвіюють радянофільські ілюзії українських соціал-демократів. VII партійний конгрес УСДП 4 березня 1934 р. у