УДК 321.72 (497.2)

Мілова М.І., Одеська державна академія холоду

Проблема "сильної" держави у посткомуністичній трансформації

У статті розглядається одна з актуальних проблем посткомуністичної трансформації - роль держави у сучасних перетвореннях. Автор обґрунтовує необхідність "сильної" держави, здатної вирішити завдання, які стоять перед суспільством. Основну увагу приділено економічним і соціальним функціям держави і проблемі її взаємовідносин з громадянським суспільством.

The article deals with one of the most actual problems of the Post-Communist transformation of state and it's role in the nowadays changes. The author grounds the necessary of the "powerful" state, which is able to solve the society faced goals. Special attention is paid on economic and social functions of

Поняття "сильна" держава для багатьох як і раніше часто асоціюється з державою авторитарною, яка прагне контролювати життя не тільки всього суспільства в цілому, але й окремих його сфер. З поняттям "слабка" держава часто пов'язується держава демократична. Посткомуністичний перехід виявив безліч найскладніших проблем, вирішення яких неможливо без активного втручання держави. Тому проблема "сильної" і "слабкої" держави в теоретичному і практичному плані є сьогодні актуальною.

Різні аспекти цієї проблеми знайшли своє висвітлення в роботах зарубіжних і вітчизняних дослідників (Леслі А. Пал, Р. Скідельскі, Д. Грей, Д Сакс, В. Банс, А. Панарін, В. Спиридонова, Ю. Мельвиль, Н. Михальченко, М. Шульга, А. Гальчинський та ін.). Багато хто з авторів розглядають цю проблему з точки зору зміни ролі держави в умовах глобалізації, тобто в умовах, що складаються під впливом зовнішніх факторів (Леслі Пал, А. Тойнбі, М. Лебедєва, А. Панарін та ін). У визначенні сильної і слабкої держави домінують два основних виміри - це ії внутрішньополітичні позиції і здатність адекватно реагувати на виклики зовнішнього середовища. Ю. Аверін відзначає, що найбільш перспективною для сильної держави є стратегія рівноваги між цими двома середовищами.

Враховуючи актуальність питання, в останній час стали з' являтися цікаві роботи з визначення критеріїв "сильної" держави [1], осмислення самого поняття "сильна" і "слабка" держава [2], а також її ролі у сучасних модернізаційних процесах [3]. Це викликано рядом обставин:

нинішнім етапом зміцнення ринкових механізмів в різних країнах, який супроводжується " значним збитком стосовно ролі і місця держави" (Р. Скідельскі);

певною ейфорією від захоплення різного роду ліберальними стратегіями посткомуністичного переходу, які виявилися малопридатними для багатьох країн і негативно відбилися на відношенні до держави, як з боку політиків, так і з боку вчених;

неефективністю нових демократичних інститутів;

деякими підходами прибічників сильного громадянського суспільства, які розглядають перспективи його створення через послаблення держави;

корупційністю державних чиновників і бюрократизацією, які призвели до того, що люди зневірилися в чесності і

компетентності урядів тощо.

Завданням автора і даної статті є спроба осмислити роль держави в умовах посткомуністичного переходу і сучасних глобальних процесів, які вимагають зміни акцентів її традиційних функцій. Об'єктом аналізу виступають політичні інститути України і Болгарії, головним чином виконавча влада (як відомо, держава в західному, зокрема американському розумінні, часто підміняється поняттям "уряд"). Автор відстоює позицію про необхідність зміцнення держави на етапі переходу, "сила" якої полягає не стільки у здатності контролювати суспільство, скільки у можливості мобілізувати ресурси для вирішення внутрішніх економічних, соціальних і політичних проблем. Це дозволить гідно представляти і відстоювати національні інтереси в найскладнішій системі сучасних міжнародних відносин.

Дана проблема може бути розглянута з вказаних вище позицій, тобто посилення дієздатності держави та її інститутів в середині країни і вміння відстоювати національні пріоритети в сучасних глобальних процесах.

У болгарських дослідників (Н. Неновскі, П. Карасімеонов, І. Кристєв, Г. Близнашкі та ін.) спостерігається певна еволюція в поглядах на політичну систему посткомуністичного переходу і державу, зокрема. Якщо спочатку акцент робився на форму правління, роль нових інститутів, то наступним етапом стало вивчення механізму функціонування парламентської моделі і ефективності взаємодії основних гілок влади, в тому числі і інституту президента. В останні роки в зв' язку з посиленням впливу глобальних процесів на національну практику демократичних перетворень з' явилися окремі праці, присвячені ролі національної держави та її модернізаторських функцій в умовах глобалізації (М. Пиргова, Г. Найденов). В ряді робіт домінує точка зору про необхідність зміцнення національної держави і посилення ролі виконавчої влади, яка несе основну відповідальність за проведення реформ (Блізнашкі, Карасімеонов, Пиргова).

Болгарську, як і українську державу не можна віднести до сильної, бо вона залежить від розвинених країн світу, світових фінансових організацій, які впливають на соціальну політику країн, вимагаючи різного роду "удосконалень" (скорочення соціальних програм, змін у галузі освіти, незалежних ЗМІ та ін.). З іншого боку, як визначають дослідникі, наша держава значно більше, ніж розвинені демократії, незалежна від громадянського суспільства, оскільки воно нерозвинене і не має сильного впливу на державу. З нею взаємодіють здебільш корпоративні угрупування. І саме вони суттєво впливають на державну политику [4].

На думку відомого зарубіжного дослідника Р. Скідельські, держава у колишніх соціалістичних країнах, "будучи раніше занадто настирливою, в нинішніх умовах втрачає свої повноваження і можливості". Завдання, яке ставить посткомуністична епоха - відновити авторитет держави, але без реколективізації суспільства. "Ремонт держави, - пише Скідельські, - найважливіша умова процвітання на основі ринкової системи, а від забезпечення такого процвітання, в свою