Досвід посткомуністичного переходу в різних країнах свідчить про те, що великої шкоди суспільству завдано послабленням дієздатності держави у двох основних функціях - економічній і соціальній. Підкреслюючи економічну роль держави, А. Гальчинський відзначає, що "не потрібно плутати бюрократизацію економічних відносин із посиленням ролі держави"... Всесильність чиновництва, його зростаюча корумпованість пояснюються не надмірністю, а навпаки - низькою дієздатністю держави, її функціональною слабкістю. Сформовані впродовж всього часу реформ ринкові механізми поки що занадто слабкі. Вони не здатні в автономному режимі, без активного втручання держави, забезпечити зміну на краще. На думку Радника Президента України, "перспективи посилення регулюючої функції держави повинні оцінюватися найперше з позицій вирішення нашого глобального завдання - системної перебудови економіки, поглиблення її ринкової трансформації" [6]. Держава має взяти на себе основний тягар и бути максимально активною у вирішенні цих ключових завдань ринкової трансформації. У перехідний період це є її визначальною функцією. Таку саму позицію поділяють и багато хто з болгарських економістів (Г. Матєєв, Л. Беров, І. Ангелов та ін.).

Як підкреслюють деякі з них, зміцнення регулюючого впливу держави на перебіг економічних процесів має здійснюватися з цілої низки напрямків. Один із визначальних - це копітка і послідовна робота її функціональних структур усіх рівнів у напрямку поглиблення демократизації всіх сфер суспільного життя і, в першу чергу, економічної діяльності. Враховуючі минуле наших країн, мусимо відзначити, що в Україні (в Болгарії - були деякі спроби) фактично не існувало демократичних інституцій у їхньому сучасному розумінні. Цей процес довелося розпочинати практично з нуля и сьогодні зроблено в цьому напрямку ще надто мало.

Не менш важливий напрямок - це упорядкування відносин власності. Ступінь дієздатності держави характеризується її можливістю забезпечити ефективне

цивілізоване регулювання перш за все цієї сфери економічних відносин. Трансформація відносин власності торкається всіх основних сфер життєдіяльності суспільства - економіки, соціальної сфери, політики, духовного життя. Тому здійснювані тут перетворення мають бути особливо послідовними та раціональними. Слід зазначити, що йдеться не лише про всебічне зміцнення інституту приватної власності. Держава проголосила своєю метою розбудову багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонуватиме на основі органічного та рівноправного поєднання різних форм власності. Має бути напрацьована відповідна законодавча база, яка регулюватиме цей процес. На думку вітчизняних та болгарських вчених "... у тому, що розвиток приватної власності ще не набув цивілізованих форм, винна держава, яка, по суті, самоусунулася від реалізації своєї визначальної функції в умовах перехідної економіки - сприяння становленню та розвитку приватної власності, наповнення її функціональних форм соціальним змістом" [7].

Поряд з цим слід зауважити, що держава має серйозно займатися державним сектором економіки. Багато хто (політики, деякі вчені, власники, представники бізнес-кіл) декларує крайню позицію, вважаючи, що цей сектор має зникнути. Однак серйозні аналітики розуміють, що в Україні, можливо більш ніж в Болгарії, державному сектору належить вагоме місце в господарській структурі, але ним потрібно займатися і поступово забезпечувати його інтеграцію у сферу ринкових відносин. Багато запитань виникає з приводу тактики приватизації. Болгарський досвід свідчить, що невизначеність загального напрямку приватизації на початку переходу та прагнення задовольнити груповий або приватний інтерес призвели до тяжких наслідків економічного та соціального характеру. Спроба основних політичних сил втілити різні методи та форми приватизації зазнала жорсткої поляризації сил і величезної соціальної і майнової диференціації. Сьогодні важливо не стільки розширення поля приватизації, скільки концентрація уваги на процесах, які вже започатковано.

Головна проблема наших країн - це формування відповідального власника. Болгарський досвід кооперування у сільському господарстві та менталітет болгарина дають більше надій на позитивні результати у цьому процесі. Існуюча інституціональна

невизначеність та недостатня правова захищеність власника паралізує ефект реформ, поглиблює кризові процеси, некерованість економікою. У зв'язку з цим механічне розширення масштабів приватизації, без вирішення зазначеного комплексу проблем, втрачає сенс.

Акцентуючи увагу на питаннях прискорення реформ, зокрема, удосконалення власності, було б неправильним обмежувати регулюючи функції держави лише вищезазначеними завданнями. Як стверджують економісти, пріоритетною функцією держави постає знову ж таки комплексна проблема - проблема всебічного стимулювання національного ринку, "по-сучасному організованого, цивілізованого", без якого "вирватися з периферійної зони й утвердити себе як високорозвинена держава ми не зможемо". На це наголосив президент у доповіді на конференції з стратегії економічного розвитку України, яка ще у березні 1999 р. була надрукована у пресі [8]. Вищезазначені напрями потребують об' єднання зусиль не тільки органів виконавчої влади на усіх її рівнях, а також законодавців і суспільства у цілому.

Тому окремою проблемою "сильної" держави є її спроможність спілкуватися с громадянським суспільством, надавати йому допомогу та створювати умови для захисту інтересів соціальних суб' єктів. Ряд дискусій в наукових і політичних колах з проблем громадянського суспільства та його взаємовідносин з державою сприяли формуванню думки про пріоритет становлення основ громадянського суспільства. Такий підхід спричинив певних збитків розумінню ролі держави, оскільки його прибічники схильні розуміти зміцнення громадянського суспільства за рахунок послаблення держави. На думку автора, потрібні деякі зауваження щодо цієї проблеми.

Важливість держави для демократичної консолідації є подвійною. Держава повинна бути потужною та ефективною у виконанні таких завдань, як захист від зовнішнього нападу та