Сьогодення посткомуністичного економічного розвитку, пов'язаного із здійсненням політики економічного зростання, особливо в Україні, потребує посилення соціальної спрямованості реформ. Головна роль у цьому напрямку має належати державі, а конкретніше, інститутам законодавчої і, особливо, виконавчої влади. Перелічимо тільки деякі проблеми та акценти соціальної політики.

Однією з найскладніших соціальних проблем, на думку відомого вченого А. Гальчинського, є низька вартість національної робочої сили - феномену, успадкованого від старої адміністративної системи. Вирішення проблеми включає багато аспектів - зміну платоспроможності населення, перспективи технічного прогресу, стабільні бюджетні надходження тощо [10]. З нею пов'язана і проблема "утечки мозгов". Болгарія посідає перше місце серед європейських країн з дешевої висококваліфікованої робочої сили (комп'ютерні спеціальності), яка з легкістю знаходить собі застосування в інших країнах, але не працює на формування іміджу своєї держави. Це показник слабкої держави, яка не може створити гідних умов для своїх громадян.

Особливої уваги потребує молодіжна політика, яка напряму пов'язана і з проблемою вартості робочої сили, а отже і з найголовнішою проблемою - виживання нації і держави. Однак, наприклад, в Конституції Болгарії 1991 р. порівняно з Конституцією 1971 р. відсутні статті про державну турботу про молодь [11].

Сьогодні в багатьох посткомуністичних країнах значне місце в соціальній політиці посідають програми турботи про малозабезпечені верстви населення. Умови і перспективи розвитку, що змінюються, потребують перенесення акценту державної турботи і на працюючу частину населення, даючи можливість покращувати умови життя і брати активну участь у створенні національного багатства та ін.

Ознакою сильної держави є її спроможність захистити суверенітет в умовах глобалізації. Сьогодні дослідники різних напрямків однозначно підкреслюють значний вплив глобальних економічних, соціальних та політичних тенденцій на держави, суспільства та етноси практично у кожній країні, наслідки яких тяжко збагнути. Мало хто ставить під сумнів значення для майже кожної країни глобальних фінансових та торговельних трансакцій, а також швидке переміщення інформації і досягнень культури через державні кордони. Глобалізація відкриває перед людством великі можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії у гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості.

Однак для значної частини людства глобалізація несе в собі і загрози, наприклад, розмежування світу на "цивілізаційний центр" і "периферійну зону", поглиблюючи їхню диференціацію в соціально-економічному розвитку. Ситуація ускладнилася тим, що видбулося розширення зони бідности за рахунок країн, яки утворилися після розпаду СРСР та табору соціалізму. Подолання глобальної нерівності перетворилося в центральну проблему ХХІ століття. Світ, як і раніше, визнає лише сильних, поважає лише тих, хто спроможний до самоутвердження, здатний захищати власну свободу та цінності. Суперечності нинішнього цівілізаційного процесу висувають особливі вимоги до довгострокової соціально-економічної стратегії розвитку України. Як зауважив А. Гальчинський, необхідно "скорегувати загальну спрямованність трансформаційного процесу, надати йому сучасних цивілізованих форм, знайти такі шляхи та механізми входження у світову економіку, які б дали змогу максимально скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і водночас мінімізували економічні й особливо соціальні труднощі, пов'язані з адаптацією національної економіки до закономірностей світової господарської системи" [12].

Враховуючи тенденцію переходу до багатополюсного світового співтовариства, слід відмітити, що в цих умовах основою взаємодії держав та їхніх економік має стати регіональна інтеграція. У зв'язку з цим чітка і пріоритетна орієнтація України на інтеграцію в ЄС має розглядатися як основа стратегії економічного та соціального розвитку на наступні роки. Болгарія в цьому напрямі має більший досвід і напрацювання як асоційованого та згодом й повноправного члена ЄС, який може бути корисним для України. Водночас пріоритетність інтеграції України в ЄС не повинна вступати в протиріччя з іншими стратегічними напрямами зовнішньополітичної та економічної діяльності держави, які є не менш важливими. Всі вони можливо мають бути підпорядковані стратегічному напрямку - европейській інтеграції.

У неекономічній сфері очевидним є те, що військові зіткнення між сусідніми регіонами справляють вплив на внутрішню політику через такі непрямі джерела небезпеки, як незаконне ввезення зброї, як біженці і т. ін. Таким чином, слід визнати реальність впливу "позаекономічних та соціальних" факторів на демократизацію й інші політичні зміни.

Щодо висновків. Як не дивно, міцна держава у посткомуністичній трансформації є таким самим гарантом демократії, як і на етапі капіталістичного розвитку. На думку відомої західної дослідниці В. Банс, це один з яскравих уроків, який можна вивести з досвіду найстарших та відтак найміцніших демократій світу, які через свій історичний розвиток забезпечили себе надзвичайно та, можливо, унікально дієздатною державою (хоча вона й змінювалась за своїм змістом), культурою та практикою верховенства права і раціональною та політично відповідальною адміністрацією [13]. Однак цей урок сучасні політики як в Україні, так ї у Болгарії засвоюють дуже повільно.

ЛІТЕРАТУРА

Див.: Кіндратець О. Критерії визначення сильної держави // Політичний менеджмент, № 2(5), 2004. - С. 35-44.

Спиридонова В.И. Слабое и сильное государство как две исторические модели модернизации в современных условиях // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. - 2001. - № 4. - С. 95.

Скидельски Р. Дорога от рабства. Об экономических и политических последствиях краха коммунизма. - М., 1998. - С. 189-215.

Кіндратець О. Вказ. тв. - С.

Скидельски Р. Вказ тв. - С.