УДК 321.7+324

Петракова Є.Р., Одеська національна академія харчових технологій

Політико-інженерна діяльність і електоральний процес

Мета даної статті - проаналізувати організаційну структуру політичного маркетингу, зокрема, фінансування виборчих кампаній і методів виборчої інженерії.

The purpose of this article - organizational structure ofpolitical marketing, in particular, financings of election campaigns and methods of selective engineering are analyzed.

Для будь-якого суспільства, у першу чергу, для суспільств, що трансформуються, надзвичайно актуальним стає питання визначеного регулювання політичної сфери. Немає ніякого сумніву в тому, що саме держава, використовуючи різні методи організації чи політичного менеджменту, може багато чого зробити для удосконалювання свого політичного ринку. Тут доречно згадати одну аналогію: для регулювання економічного ринку навіть у сучасних розвинутих країнах широко й ефективно використовується метод державного регулювання. Сучасна держава має у своєму арсеналі чимало ефективних засобів для здійснення подібної функції. Серед них і законодавче регулювання політичної діяльності, і сформована практика реєстрації партій, і державне фінансування їх діяльності, і проведення виборчих кампаній, і різні адміністративні методи і т.д. У зв'язку з цим цілком справедливою представляється сформульована російськими авторами теза про те, що "силою, здатної приборкати ринкову стихію, забезпечити порядок на політичному ринку і дотримання його учасниками правил політичної гри, повинна стати держава" [1, с. 50].

Визнаючи переконливість цього постулату, все ж слід зазначити, що в постсоціалістичних країнах цей метод повною мірою не спрацьовує. "Нові демократії" як держави ще занадто слабкі, переживають період свого становлення, соціально-політичної й економічної трансформації, і у таких умовах просто не в змозі забезпечити надійний, всебічний і кваліфікований державний контроль за положенням на політичному ринку, його регулювання і по-справжньому цивілізований розвиток. З іншого боку, багато чого залежить і від рівня політичної культури суспільства, демократичні основи якої одержали поширення тільки в останні роки і не стали ще звичними правилами і нормами політичного спілкування.

На політичному ринку є ще одна актуальна проблема, про яку вітчизняні політологи умовчують, - це проблема фінансування виборчих кампаній, проблема грошей у політику, у проведенні різних політичних акцій. Вона має саме безпосереднє відношення до методів державного регулювання політичного ринку. Раніш, у доперебудовну епоху, для нашого суспільства такої проблеми не існувало взагалі: 99,9% радянського електорату в обов' язковому порядку прибували на виборчі дільниці і практично одностайно віддавали голоси, як наказано, за завжди єдиного в бюлетені кандидата від "блоку комуністів і безпартійних". В даний час, мабуть, кожен громадянин, що досяг повноліття, без особливого коливання відзначить величезну роль грошей в політиці.

Навіть самі високоморальні політики змушені зараз змиритися з тією обставиною, що без вкладення значних матеріальних засобів неможливий нормальний хід політичного процесу в жодній сучасній політичній системі. Один з деяких сучасних авторитетів у цьому питанні, московський політолог С. Пшизова справедливо вказує на загальну для наших країн закономірність: "Підсилюється після краху великих ідеологічних утопій професіоналізація політики, і відповідні їй явища роблять проблематику фінансування в цій області надактуальною" [2, с. 18].

На жаль, приходиться визнати, що гроші стали загальновизнаним діючим інструментом політичної влади в Україні, і при наявності високого рівня корумпованості суспільства й олігархізації влади це явище здобуває особливо широкий розмах і досить виродливі форми, що характерні для "дикого ринку" і відносяться до розряду "брудних" політичних технологій, що здобувають часом відверто кримінальний характер.

Ця проблема в останні десятиліття активно вивчається в зарубіжній політології. У рамках МАПН на початку 60-х років ХХ століття навіть був створений Комітет з дослідження політичного фінансування і політичної корупції, публікується чимало робіт. Однак в Україні практично відсутні дослідження з цієї теми. В Росії справа не набагато краща, є кілька робіт правознавців, що описують нормативну сторону проблеми, і велика, докладна стаття вже згадуваного автора С. Пшизової. Для нас ця проблема особливо актуальна не тільки в силу своєї невивченості, але і через високий рівень корупції в українській політиці. Ці дві, здавалися б, зовсім самостійні проблеми дуже тісно переплетені і взаємозалежні. Провідний японський спеціаліст в даній області Р. Шираторі справедливо вказує, що "у багатьох країнах вчені не в змозі здійснювати задовільні дослідження без вивчення корупції" [3].

Невеликий досвід України, що ще тільки починає свій рух до демократичного політичного ринку, зайвий раз свідчить про те, що значення матеріальних ресурсів, як фактору впливу на поведінку виборців, робить фінансування виборів і їх учасників однією з найважливіших тем політології. Вартість електоральних кампаній, зміни в співвідношенні різних видів доходів і витрат партій, моделі утворення виборчих фондів і їх вплив на міжпартійне змагання, взаємозалежність обсягів витрат і результатів голосування - аналіз цих і інших даних дозволяє побачити дуже істотні тенденції в соціально-політичному житті, у розвитку ключових демократичних інститутів.

Маркетизація політичної сфери, що стрімко розвивається зараз у багатьох країнах світу, в Україні, звільнившись від тривалого тоталітарного режиму, відразу придбала особливо непривабливі форми, привела до прискореного утворення масштабного і досить "дикого" ринку електорату. Разом з тим ринок сам по собі ще не породжує змагальної політики, участь у виборчій кампанії багатьох партій ще не робить його цивілізованним. Конкуренція в політиці припускає наявність діючих і стійких правил, визначеного рівня справедливості змагання, що неможливо без