Одним з важливих методів виборчої інженерії вважається і підбір визначеного складу виборчих комісій, лояльних до правлячих еліт на момент виборчої кампанії, або найбільш представницьких членів комісії, на чому звичайно наполягають політичні кола, що прагнуть прийти до влади. Це один із традиційних шляхів використання так званого "адмінресурсу", що, як вже відзначалось, може забезпечити додаткове збільшення голосів до 20%.

Не останнє значення у виборі методів і засобів політичної інженерії має зміна термінів проведення виборів відповідно до інтересів тієї чи іншої політичної еліти чи політика. Можна привести безліч прикладів перенесення часу президентських виборів у країнах СНД (Казахстан, Азербайджан, Білорусь), коли подібним шляхом правлячі політики успішно продовжували термін свого правління. Правда, не завжди подібна пересувка часу виборів приносить успіх. Так, в Україні в 1994 р. Л. Кравчук пішов на дострокові президентські вибори, явно не збираючись програвати, але ця політтехнологія в даному конкретному випадку для нього виявилася неефективною.

У сучасній українській політології використовується також і інший, близький за звучанням, але різний за своїм значенням термін - "політико-інженерна діяльність". У даному випадку маються на увазі не конкретні методи організації виборчої кампанії, а реалізація технологічного підходу до політики, "вираження організаційно-технологічної функції політичної соціології і політології, найважливіший аспект маркетингового підходу до політики, основним призначенням якої [функції. - Є.П.] виступає трансформація всіляких знань і інформації про розвиток і функціонування політичних відносин і процесів у проекти, програми і технології по керуванню ними" [7, с. 60-61].

Організація і проведення виборчої кампанії є надзвичайно складним і багатоплановим процесом. Він вимагає не тільки значних матеріальних і фінансових ресурсів, що відповідає політичному капіталу лідера і його інтелектуального потенціалу, але і добре організованої команди професіоналів, здатної оцінити сформовану політичну кон'юнктуру, виробити обґрунтовану стратегію поводження і перетворити її в життя, домігшись запланованого успіху. У цьому плані й у зарубіжних країнах, і в вітчизняній практиці накопичений чималий позитивний досвід, що вимагає свого вивчення й осмислення.

Основне завдання команди полягає в тому, щоб займатися всіма численними проблемами матеріально-фінансового забезпечення кампанії, організаційними, політико-ідеологічними й іншими питаннями, що постійно виникають у процесі виборчого марафону. При цьому всі члени команди повинні активно працювати на свого лідера, вважаючи своєю найважливішою задачею - його перемогу на виборах. У цьому плані цікаво висловився В. Бебик: "Якщо ви тверезо і виважено проаналізували ситуацію, об'єктивно оцінили реальний стан справ, ви зрозумієте одну стародавню істину: короля створює оточення. Іншими словами, якщо ви бажаєте не потерпіти фіаско задовго до часу проведення виборів, вам вкрай необхідно зібрати мобільну і високопрофесійну команду, без якої в сучасних умовах про перемогу можна лише мріяти" [8, с. 67].

Узагальнивши наявний вітчизняний і світовий досвід, можна констатувати, що функціонально команди претендентів мали такі структурні підрозділи: групи політичного аналізу преси, планування, поширення матеріалів, підготовки статей і виступів, організації масових заходів, служба підготовки і редагування статей і виступів (психологи, спічрайтери), іміджмейкери, спіндоктор, група зв'язку з громадськістю, фахівці з фандрейзінгу.

Один з ведучих фахівців з політичного маркетингу О. Ковлер чітко виділив три горизонтальних рівні складу команди [Див.: 9]. Рівень перший (основна команда) - персонал, відповідальний за аналітичну діяльність, "соціологічне відпрацьовування" кампанії, імідж кандидата (аналітики, соціологи, іміджмейкери, спічрайтер, спіндоктор), персонал, що забезпечує керування кампанією й організаційно-технічною її стороною (адміністратори); другий рівень - консультанти, експерти, фахівці з реклами, видавці; третій рівень - команда на місцях: активісти і добровольці, група підтримки. Основна фігура в команді - керівник штабу виборчої кампанії - менеджер.

Названий перший рівень команди претендента - це "мозковий центр", в завдання якого входять, у першу чергу, аналітична діяльність по вивченню виборчого ринку, суспільної думки, стратегічне планування виборчої кампанії, постановка її цілей і пріоритетів, розробка передвиборної програми, вироблення і коректування тактики кампанії, відстеження кампанії суперника, рекомендації з його дискредитації, аналіз політичної ситуації, формування позитивного іміджу кандидата, політичної партії, політичне рекламування, "паблік рілейшнз", забезпечення новинної сфери в ЗМІ.

Досвід свідчить, у цілому такий центр, найближче оточення кандидата по кількості не перевищує відоме "психологічне число" 7 мінус-плюс-мінус два. Разом з тим сліпого догматизму тут бути не повинно. Зустрічаються політичні лідери, що можуть ефективно і безпосередньо керувати і великою кількістю людей, не втрачаючи контролю за їх діяльністю й оперативно направляючи її. Такий політик є об' єднавчою ланкою, стрижнем команди, що збирає й акумулює всю основну інформацію, організує її аналіз і розробку можливих варіантів політичних рішень.

Українські автори підкреслюють, що команда кандидата в ідеалі повинна бути своєрідним "прототипом майбутньої урядової команди", що у випадку перемоги на виборах без особливих труднощів зможе взяти на себе важелі влади [10, с. 60]. Правда, на практиці усе відбувається набагато складніше, і досить часто люди, що визначеною мірою "зробили" президента чи депутата, не знаходять адекватного місця в його урядовій команді. Однак іноді відбуваються і протилежні випадки. Фахівець, що успішно працював у складі команди кандидата, не справляється зі своїми службовими обов'язками на новій високій посаді і мимоволі гальмує роботу тепер вже урядової команди.

Важливо, щоб команда претендента на високу державну