ототожнювали суспільство з державою, що було обумовлено тодішньою злитністю громадянського і політичного життя та повною підпорядкованістю індивіда державі. Розмежування суспільства і держави, а також обґрунтування концепції громадянського суспільства розпочалося у зв'язку з появою природного права та суспільного договору і намітилося, зокрема, у творчості Дж.Локка, а пізніше - Ш.Л.Монтеск'є і Ж.Ж.Руссо. Чітко розмежував державу і суспільство Г.Геґель, який виокремив громадянське суспільство як сферу матеріальних умов життя індивідів, що існує не всередині держави, а поряд з нею. У співвідношенні держави і громадянського суспільства він віддавав перевагу першій, вважаючи, що в державі представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.
К. Маркс, сприймаючи громадянське суспільство також як відокремлену від держави сферу суспільного життя, у той же час на відміну від Геґеля, виходив з ідеї вторинності держави по відношенню до громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку - по відношенню до його економічної структури [3, с. 12].
Така еволюція концепції громадянського суспільства як систематизованих поглядів на сферу недержавних суспільних відносин була спрямована на те, щоб обґрунтуванням наявності у членів суспільства природних прав, незалежності матеріальних умов їх життя захистити суспільство від необґрунтованих зазіхань держави. А це означає, що сенс концепції громадянського суспільства існує лише в межах дихотомії "громадянське суспільство-держава" і полягає в обґрунтуванні необхідності утвердження партнерських відносин між суспільством і державою, підпорядкування держави суспільству, обмеження свавілля державної влади.
Опозиція "громадянське суспільство- держава" зовсім не означає неполітичності цього суспільства і протиставлення його політичній владі взагалі. Громадянське суспільство є також і політичним утворенням. Політичність громадянського суспільства виявляється у двох основних аспектах: по- перше, у наявності в ньому політичних інститутів - політичних партій, груп, засобів масової інформації, органів місцевого самоврядування та ін., через які воно взаємодіє з державою; по-друге, у самій взаємодії громадянського суспільства з державою, як головним політичним інститутом, будь-які і будь-чиї відносини з яким мають політичний характер.
Політико-правовою основою відмежування і незалежності громадянського суспільства від держави є конституційне закріплення і реальне забезпечення прав і свобод особи, що можливо лише у правовій державі, з якою громадянське суспільство перебуває в органічній єдності. Правова держава є правовою формою організації і діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права і характеризується трьома найважливішими ознаками: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивідів, організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади.
Головною ланкою взаємообумовленості громадянського суспільства і правової держави є права і свободи особи. У правовій державі за особою як членом громадянського суспільства визнаються невід'ємні та недоторканні з чийого б то не було боку, у тому числі з боку держави, права і свободи. При цьому, що особливо важливо, визнається, що права і свободи індивідів є надбанням громадянського суспільства, а не даруються державою.
Розмежування громадянського суспільства і держави є основою дуалізму прав особи, який виявляється у поділі їх на права людини і права громадянина. Права людини - це права особи як члена громадянського суспільства. До цих прав звичайно відносять різні права і свободи особи, пов'язані з її існуванням та діяльністю як абстрактного індивіда, але в першу чергу до них відносяться природні права - на життя, свободу, власність тощо, які належать особі безпосередньо і не залежать від держави.
На відміну від таких прав і свобод права громадянина, за конституційною теорією, встановлюються за домовленістю між громадянським суспільством і державою. Ці права також є надбанням громадянського суспільства і головне їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити участь громадянина у державно-політичному житті. Якщо головним соціально-економічним правом особи є право на володіння і користування власністю як базисним інститутом громадянського суспільства, то головним політичним правом особи є її виборче право. Це право дозволяє індивідам і громадянському суспільству в цілому здійснювати вплив на державу, а тому відповідні політико-правові інститути, у першу чергу інститути виборів і референдуму, є інститутами цього суспільства.
Формою взаємодії правової держави і громадянського суспільства, держави і суспільства взагалі є політичний режим як сукупність методів і способів здійснення державної влади. Основні особливості взаємодії держави і громадянського суспільства визначаються типом політичного режиму - демократичним, авторитарним чи тоталітарним.
Головною ознакою тоталітарного режиму є одержавлення всіх сфер і видів суспільного життя, всеохоплюючий, тотальний контроль держави над суспільством, який спирається на систематичне використання насильства. Суспільство, зі свого боку, не має реальних важелів впливу на державу. Вибори до представницьких органів влади і самі ці органи носять формальний характер. Засоби прямої демократії або не використовуються зовсім, або також є формальними. Відсутня багатопартійність, діяльність громадських організацій спрямовується і жорстко контролюється одержавленою партією. При тоталітарному режимі держава фактично поглинає громадянське суспільство.
Відсутність розвинених структур
громадянського суспільства, його зворотного впливу на державу є головною причиною того, що остання вдається до довільних насильницьких експериментів над
суспільством, не несучи відповідальності за їх згубні наслідки.
Головною ознакою авторитарного політичного режиму є концентрація державної влади в руках однієї особи або в одному її органі і зниження ролі інших, передусім представницьких її інститутів. Авторитаризм - це режим жорстокого примушування до підкорення владної волі. На відміну від тоталітаризму авторитарним формам влади притаманні