певні елементи демократизму, зокрема автономія особи і суспільства в неполітичних сферах, відмова від тотального контролю над суспільством. При авторитарних режимах зберігається недержавний сектор економіки, держава безпосередньо не втручається в економічні процеси, а при пом'якшених варіантах авторитаризму припускаються поділ влади, багатопартійність, існування громадсько-політичних організацій, проводяться вибори до представницьких органів влади. Однак домінує при цьому виконавча влада, апарат правлячої партії зрощується з держапаратом, переважають силові методи правління. Все це означає наявність при авторитарному політичному режимі громадянського суспільства, але підпорядкованість його владі, державі.
Партнером держави громадянське суспільство є лише за умови демократичного політичного режиму. У політичному відношенні демократія означає владу народу. Розуміння демократії як народовладдя ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади у суспільстві, суб'єктом визначення характеру і змісту владних функцій, стосовно яких влада відіграє обслуговуючу роль. Демократія передбачає конституціалізм, тобто конституційне закріплення як повноважень органів влади і механізмів їх формування, так і правового статусу особи. Важливою складовою демократичного політичного режиму є багатопартійність, вільна діяльність політичних і громадських організацій, у тому числі опозиційних. Демократія дає кожній особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору і обрання представників влади, свобод слова, зібрань, асоціацій тощо [4, с. 35].
При демократії держава і громадянське суспільство на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем. Як правило, вирішення таких проблем досягається шляхом пошуку компромісу між державною владою і громадянським суспільством, однак пріоритет у їхніх взаєминах у кінцевому підсумку повинен визнаватися за громадянським суспільством, оскільки держава є похідною від нього, а не навпаки [5, с. 12].
Найважливіше політичне завдання громадянського суспільства полягає в тому, щоб встановити контроль над державою, підпорядкувати її своєму впливу, зробити так, щоб держава слугувала суспільству, а не навпаки. Контроль над державою громадянське суспільство може здійснювати лише через свої політичні інститути - тією чи іншою мірою формалізовані явища і процеси політичного життя, до яких належать як самі політичні установи - політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування, так і процеси їх упорядкованого функціонування. До політичних, а точніше політико-правових інститутів громадянського суспільства належать і ті конституційно-правові інститути, які регулюють взаємини громадян і держави. Це передусім інститут конституційного статусу особи з відповідними правами і свободами.
До найважливіших політичних інститутів громадянського суспільства належать конституційно-правові засоби прямої і представницької демократії, які є реалізацією політичних прав і свобод громадян. Головним політичним правом особи як громадянина є виборче право, конституційне і в цілому - законодавче закріплення і практична реалізація якого мають принципово важливе значення для становлення громадянського суспільства в Україні.
Оскільки вибори як засіб впливу громадянського суспільства на державу є досить далекими від ідеалу народовладдя, то важливо використовувати поряд з ними інші засоби демократії, у першу чергу конституційно-правові засоби прямої демократії, до яких у країнах Заходу відносяться референдум, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу. З усіх цих заходів в Україні конституційно закріплений лише референдум, який у масштабах країни може як призначатися Верховною Радою або Президентом, так і проголошуватися за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян. Однак і референдум є далеко не ідеальним засобом демократії. До того ж в Україні до останнього часу немає правового механізму реалізації народної референдної ініціативи. А все це означає, що поширені в демократичних країнах конституційно-правові засоби прямої демократії як засоби впливу громадянського суспільства на державу в Україні або взагалі не визначені, або ж не діють.
До найважливіших політичних інститутів громадянського суспільства, через які воно здійснює вплив на державу, належать політичні партії. Вони є головною ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. Але більшість політичних партій України поки що є далекими від свого призначення - бути виразниками соціальних інтересів і представляти їх на державному рівні. Вони обслуговують не суспільні, а передусім вузько групові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною й фактично соціальною і політичною орієнтацією, побудова партій навколо лідерів, численні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві [6, с. 291].
Важливими політичними інститутами громадянського суспільства є групи інтересів - добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їх інтересів у відносинах з політичними інститутами, насамперед з державою. Поняття "групи інтересів" є відносно новим для вітчизняної науки про політику. Близьким за змістом до нього є більш звичне для нас поняття "громадські організації". Як групи інтересів у політологічному їх розумінні громадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють з такими суто політичними інститутами як держава і політичні партії.
Групами інтересів є численні і багатоманітні громадські об'єднання. В Україні провідне місце серед цих організацій як груп інтересів належить тим, які є виразниками інтересів суспільних класів. До них можна віднести об'єднання найманих працівників (профспілки) і підприємців.
Головне завдання профспілок - захист інтересів найманих працівників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки виступали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністичної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони повинні бути в опозиції