УДК 321:061.2(477)

Славко Т.О., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Роль громадських організацій у становленні громадянського суспільства в Україні

Стаття присвячена визначенню ролі громадських організацій та проблемам на шляху їх розвитку у контексті розбудови громадянського суспільства.

The article is devoted to the role of NGO and the problems of their development. This problem is given in the context of building civil society.

Існування такого елемента політичної системи, як неурядові організації, є одним з показників рівня демократії в країні. В постсоціалістичних державах неурядові організації є одними з основних діячів у справі розбудови громадянського суспільства.

Усвідомлюючи актуальність аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку неурядових організацій в Україні дослідження специфіки їх діяльності та співробітництва з органами державної та місцевої влад, ЗМІ, їх спроможності розробляти нові ідеї та механізми їх реалізації, брати участь у формуванні державної політики, впливати на громадську думку дозволяють виявити проблеми та перешкоди на шляху розвитку одного з важливих інститутів громадянського суспільства.

Вітчизняна джерельна база, присвячена дослідженню проблем неурядових організацій представлена збірками публікацій науково- практичних конференцій і семінарів, публікаціями у періодичних виданнях та виданнях недержавних неприбуткових аналітичних організацій тощо. В них висвітлено такі важливі питання як, наприклад, принципи демократичної децентралізації, аналіз законодавчого регулювання діяльності третього сектору, аналіз становлення третього сектору в Україні, ролі НДО в інформаційному обміні під час забезпечення рішення соціально-політичних проблем тощо. У роботі "Аналіз українського законодавства, що впливає на розвиток третього сектору..." за редакцією Наталі Боржеллі, Анатолія Ткачука та у роботі А. Ткачука "Законодавство для третього сектору: необхідність та перспектива змін" проведено глибокий аналіз українського законодавства, що впливає на розвиток третього сектору, приведено рекомендації стосовно його удосконалення та наближення до європейських стандартів. Загальну інформацію про некомерційний сектор, його роль у функціонуванні демократії в різних країнах світу містить "Настільна книга неприбуткових організацій" за редакцією А. Ткачука. Порадник З. Ласоціка "Кілька зауважень про роль неурядових організацій у демократичній державі" містить загальну інформацію про поняття "громадська організація" та її роль у демократичній державі. Роль та значення громадських організацій та інших неурядових структур у розвитку місцевої демократії, становленні громадянського суспільства в Україні аналізується у посібнику за редакцією В.В. Кравченка "Роль громадських організацій та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування в Україні". У колективній монографії "Третій сектор в Україні: проблеми становлення" під редакцією М.Ф. Шевченко, В.А. Головенько, Ю.М.

Галустян - науковців Українського інституту соціальних досліджень за матеріалами соціологічних досліджень інституту та Центру "Соціальний моніторинг", висвітлюються питання розвитку третього сектора як невід'ємної складової громадянського суспільства. Особливу увагу приділено

соціополітологічній суті явища, моделям функціонування в Європі та історико- культурним і законодавчим умовам його становлення в Україні, аналізується громадська думка щодо діяльності організацій третього сектора та мотиви участі в них [1].

Також було використано нормативно- правові документи щодо існування та регламентації діяльності НДО. Цінними для даного дослідження стали матеріали семінарів та науково-практичних конференцій з питань становлення третього сектору в Україні, опубліковані на спеціалізованих Інтернет- сайтах.

Розгалужена система недержавних громадських організацій і рухів є необхідною умовою демократії, одним із

загальноприйнятих і найбільш поширених критеріїв якої є можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні як державних, так і громадських справ. Суспільство не може бути демократичним, якщо воно позбавлене таких можливостей. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної інертності, суспільство отримує спроможність до саморозвитку способом участі народу в процесі демократизації. Одним з елементів, що складає основу громадської активності є прагнення групи населення задовольнити свої спільні інтереси. Тут група виступає генератором соціальної і політичної активності. Поряд з поняттям громадські організації існує поняття "групи інтрерсу", яке ввів до наукового обігу А. Бентлі. Дослідник відносив до них організовані групи людей, що мають певні цілі та висувають конкретні вимоги перед політичною владою. На його думку суспільство представляло собою сукупність різних груп інтересів, де кількість груп обмежується лише показником - інтересами, заради яких вони створені і діють [2, c. 38].

Процес становлення громадянського суспільства дослідники умовно поділяють на декілька основних етапів. Першим є об' єднання суспільства навколо ідей та цінностей, притаманних громадянському суспільству, та визнання цих цінностей такими, що є основними у визначенні векторів поведінки, у процесі прийняття тих чи інших рішень. Наступний етап - інституціоналізація громадянського суспільства. На цьому етапі відбувається створення організацій, осередків, різноманітних рухів, які, власне, здійснюють цілеспрямовану діяльність, зорієнтовану на закріплення у суспільстві ідей та цінностей, визнаних основними на першому етапі. Необхідною умовою другого етапу є проведення діалогу між інститутами громадянського суспільства, налагодження між ними зв' язків як у рамках безпосередньо конкретної держави, так і на міжнародному рівні.

На цьому етапі також відбувається діалог з державою. Остання перед фактом становлення громадських інституцій має визнати наявність у суспільстві потенціалу самоорганізації та окреслити правове поле діяльності таких організацій, адже існування прописаних правових норм надає можливість для більш глибокої і повноцінної взаємодії між громадянським і державним секторами. Коли вказаний процес відбувся, інституційно організовані, поєднані функціональними та комунікативними зв'язками елементи громадянського суспільства готові до вступу у третю фазу.