УДК 32:316.72(477)

Левченко Л.О., Левченко Ф.О., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Формування політичної культури населення сучасної України

Автори статті розглядають проблему формування політичної культури населення сучасної України.

The authors of the article consider the problem offormation ofpolitical culture of the population of the modern Ukraine.

Останнім часом термін "політична культура" став одним з найбільш "модних" термінів, який досить часто використовують політики, соціологи, психологи. Але, як відомо, мода - аж ніяк не випадкове явище, в ній знаходять своє відображення та втілюються реальні потреби суспільства. Проте існує й інша причина, через яку політична культура саме зараз набуває такої ваги. Значні історичні перетворення кінця 80-х - початку 90-х років вплинули на світогляд, знання, звички, ідеали колишніх громадян СРСР. Тому дослідження саме політичної культури має стати одним із перспективних напрямків політичної теорії, напрямку, який виконує роль свого роду посередника між старим світоглядом людей та тим світоглядом, що формується нині на наших очах.

Своєрідність розвитку України на сучасному етапі політологія вбачає, разом з іншими факторами, в її географічному положенні. Серединне розташування між Сходом і Заходом створює постійну напругу в пошуках культурної самоідентифікації. Значний геополітичний простір, співіснування різних народів з вельми несхожими типами культур визначають специфіку ролі і місце України в міжнародних та етнополітичних процесах. Дані обставини заклали в процес еволюції українського етносу двоїстість, балансування між двома полюсами цивілізацій - східним і західним. І, як наслідок, Україна ще не знайшла свого визначення культурної державності [1].

Розпад СРСР і процеси в рамках СНД із створенням ефективно діючих політичних конфігурацій продовжують історичну практику пошуку відповідей на питання, що поставлені на сьогодні.

Що ж заважає українському народу успішно йти шляхом прогресу, увійти в європейську сім'ю цивілізованих країн?

Передусім є деякі особисті ментальності, зокрема: максималізм, недисциплінованість, інертність, зайва мрійливість тощо. Ці та деякі інші риси призводять до виснаження, а іноді й небезпечного розладу приватного та суспільного життя, до кримінальних злочинів, бунтів, нігілізму тощо.

Відтак, всю політичну історію України можна уявити як картину постійного протиборства ліберальних і патріархально- традиційних цінностей: з одного боку, - приватна ініціатива, потреба самоствердження індивіда у змаганні з рівними собі, свобода власності й працелюбність, максимальне обмеження ролі держави у суспільстві; з іншого, - соборність, общинність, колективізм, з одночасною схильністю до авторитаризму, потреба сильного лідера, харизматичного лідера.

На початку XX століття посилилась боротьба з багатіями на селі, з приватною власністю, що врешті призвело в 30-ті роки - на потужній хвилі зрівнялівки - до державного кріпацтва в небачених масштабах. Паралельно з цим художня література, описуючи "свинцовые мерзости" буття, виходячи з гуманістичного пафосу захисту "униженных и оскорбленных", уболівання за "раздавленного маленького человечика", немовби мимоволі закріплювала цей масовий психологічний стереотип негативного ставлення до " багатіїв", "індивідуалістів", "приватників".

Внаслідок цього необхідної рівноваги між різними формами власності не виникло, ментальність не змогла закріпитись на позначці толерантності у цьому життєво важливому для процесу модернізації моменті. Ідейні пошуки інтелігенції - західників і слов'янофілів, народників, шістдесятників обернулись навколо однієї й тієї самої дилеми.

Спроби модернізації України в останній чверті XX століття являють собою черговий цикл цих двох антагоністичних тенденцій.

Конфліктна політична культура, сформована під дією вказаних факторів, постійно давалася взнаки протягом усієї української історії і різним політичним силам не вистачало толерантності, політичної етики, злагоди. Адже діалогове підґрунтя в культурі відбивається безпосередньо і в політичних процесах.

До цього слід додати, що досить тривалий час Україна перебувала у складі СРСР. Це, безперечно, впливало на еволюцію політичної культури, створило специфічний тип людини - "хомо совєтікус", яка вороже ставиться до країн Заходу, вбачаючи в них джерело агресії й загрозу стабільності свого життя [2].

Необхідно обґрунтувати також і регіональний менталітет, скажімо, мешканців Західної України, Півдня і Сходу України. На нього впливають і ще довго впливатимуть міжконфесійні проблеми. В Україні це, передусім, відмінність між прихильниками православ'я і греко-католиками. Наявність інших конфесій - іудаїзму, протестантизму тощо або непорозуміння між прихильниками Київського і Московського патріархатів впливають на політичну культуру в Україні дещо менше.

Населення Заходу більш індивідуалістичне, тяжіє до влаштування особистого життя, побуту, внутрішньо більш дисципліноване, вимогливіше ставиться до себе та інших. Для населення Сходу України характерне колективістське ставлення до проблем життя, прагнення до надособистісних цілей, милосердя, співчуття до слабких.

Таким чином, можна говорити про більшу готовність частково католицького Заходу країни, на відміну від православного Сходу, до лібералізації суспільства, до приватизації економіки, до впровадження ринкової конкуренції. Все це позначається на розкладі політичних сил: Схід на соціалізм, Захід - лібералізм. І це впливатиме на еволюцію політичної культури в Україні, створюватиме нові проблеми, і тому звернення до досвіду інших країн для нас дуже потрібне.

Багато політологів і культурологів пов'язують успіхи в модернізації японського суспільства саме з розвитком механізму, що дає змогу органічно співіснувати традиціям далекого минулого з новаціями, що прийшли з іншого типу цивілізації. В Україні кожна чергова спроба реформування перетворювалася на політичний радикалізм, який ігнорував цей засадничий принцип наступності напрацьованого досвіду попередніх поколінь. Внаслідок цього ідеологічний розкол, закріплений у політичній культурі, зумовлює розкол нації, тому що базується на відсутності застережливого ставлення до минулого, на