Національний характер як продукт історичних дій, які накладаються одна на одну, формується значною мірою під впливом політичних відносин минулого. Так, перебування під деспотичним режимом сприяє формуванню анархічного ставлення до влади. Стан війни або підготовки до неї формує військову доблесть, почуття єдності. Необхідний тривалий досвід діяльності демократичних інститутів для того, щоб у національному характері з'явилися такі риси політичної культури, як терпимість, повага до прав меншості, готовність до співробітництва з тими, хто думає по-іншому.

Національний характер суттєво впливає на політичну поведінку людей, а тим самим опосередковано визначає істотні риси існуючого політичного ладу. Особливо відчутний вплив національного характеру на поведінку людей у кризових ситуаціях. Дія політики, яка не відповідає стійким рисам національного характеру, приречена на невдачу.

Політична культура виконує ряд функцій. Визначальною серед них є реалізація класових і національних інтересів, засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних спільностей. Реалізація цієї функції пов'язана з теоретичним осмисленням політичного життя і використанням одержаних знань у діяльності політичних партій та органів державної влади.

Наступна функція - регулююча. Йдеться про забезпечення стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм традицій. Здійснення цієї функції забезпечує соціальний консенсус.

Дуже важлива функція - виховна. Завдяки їй формується політична людина на ґрунті цінностей і норм, які відповідають інтересам тих або інших соціальних класів і груп.

У ролі комунікативної функції політична культура виступає засобом ідейно-політичного, правового зв'язку громадян з політичною системою, з іншими членами суспільства. В українському суспільстві, яке прямує до демократичної правової держави, у зв'язку з цим великого значення набуває правдиве висвітлення минулого. Однобокість, тенденційність у його оцінці призводить до втрати, особливо молоддю, історичної пам'яті, розмивання моральних і політичних цінностей,

породжує нігілізм, цинізм, політичну апатію.

Політична культура виконує також прогностичну функцію. Так, на основі знання стану політичної культури класів, соціальних верств і груп, націй, властивих їм ціннісних орієнтацій і оцінок політичного життя можна передбачити можливі варіанти їхнього розвитку і практичних дій у конкретних соціально- політичних умовах і ситуаціях.

Для демократичної культури характерна висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, принцип контролю громадянами діяльності уряду, визнання політичних відмінностей та гри політичних сил. У цілому це культура громадянського суспільства правової держави.

Розрізняються два види демократичної культури: консервативно-ліберальна, при якій визначаються громадянські права і свободи, але забезпечується суспільно-реформістський аспект, та ліберально-демократична, яка передбачає соціальні реформи з боку держави. На нинішньому етапі цивілізації це загальнолюдське надбання і цінність.

При автократичній культурі ідеалом визначається сила і неконтрольована влада, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Існує два види цієї культури. Авторитарна культура не передбачає активної участі мас у політичному житті. Ідеологія використовується як знаряддя їх пасивної слухняності. Другий - тоталітарна культура характеризується об' єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів.

Становлення політичної культури, адекватної громадянському суспільству, передбачає оновлення політичної ідеології, звільнення її від догматизму, ілюзорних та утопічних уявлень, формування сучасної концепції правової держави. Необхідно відродити й утвердити в свідомості людей політичні та соціально-моральні цінності, насамперед ідеї свободи і гідності особи, патріотизму, соціальної рівності і справедливості. Актуальним є формування бережливого ставлення до політичного і культурного минулого, до історичного досвіду боротьби за соціальне і національне звільнення, до прогресивних традицій [6].

Потрібна також послідовна перебудова політичної системи. Нарешті, здійснення радикальних змін у способах політичної діяльності, забезпечення їх високого професіоналізму, гуманізму і демократизму, формування культури політичного і міжнаціонального спілкування.

У процесі подолання тоталітаризму і становлення правової держави винятково важливим є формування громадянської культури.

Політичне життя яскраво засвідчило, що категорія "громадянська культура" - ключове поняття політології, фундаментальна проблема, без якої не можуть бути розв'язані інші центральні політологічні проблеми.

Громадянська культура є відображенням громадянського суспільства, громадянської сфери суспільного життя, громадянських прав і статусу громадянина. Поняття "громадянин" і "людина" використовуються як неідентичні в історії суспільної думки.

Громадянська культура - різновид політичної культури, її вищий щабель. Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і обов'язків. Громадянська культура визначається не тільки правовими, а й етичними (моральними) чинниками політичної діяльності.

Сучасна політична думка підкреслює самоцінність людської особистості, недоторканість і гарантії її громадянських прав, у тому числі в сфері відносин власності, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але на політичному рівні, як засвідчила практика, неможливо всі диференційовані інтереси узгодити. Багато з них узгоджуються тільки на рівні громадянських механізмів, громадянського

ЛІТЕРАТУРА

Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в процесі державотворення // Нова політика. - 1999. - № 1.

Григор'єв В. Вітчизняна політична культура в контексті теоретичного пошуку // Нова політика. - 1998. - № 5.

Джанишев Г. Эпоха великих реформ: Ист. справки. - М., 1990.

Ребкало В.Д. Політична культура особи. - К., 1984.

Гайворонюк Н. Культура в політиці: реалії та перспективи // Генеза. - 1994. - №