влади, неодмінної умовою є утримання від агітації за будь-яку конкретну політичну програму, партію, виборчий блок чи політика. Адже метою пропаганди політичного процесу є сприяння усвідомленню громадянами свого місця і ролі у політичному процесі, спонукання їх до активної участі у ньому, а ні в якому разі не підтримка державою певної політичної ідеології, що само по собі вже буде порушенням Конституції України.
Таким чином, ключовим поняттям формування політичної грамотності громадян відповідають засоби:
поширення політичної інформації знання;
роз'яснення політичної інформації розуміння;
пропаганда демократії усвідомлення.
Демократична концепція політичної освіти
населення передбачає доступність, відкритість і прозорість політичної інформації; політичний плюралізм і доктринальну неупередженість; об'єктивність висвітлення політичного процесу.
Політична свідомість громадянина являє собою світоглядну основу поведінки суб'єкта політичного процесу, яка ґрунтується на політичній грамотності і визначає систему поглядів й морально-етичних норм щодо його участі у політичному процесі.
В демократичному громадянському суспільстві політична свідомість громадянина складається з ключових понять: лояльність, переконаність, активність.
Лояльність (від франц. loyal - чесний, вірний) громадянина - це, насамперед, повага до Конституції та законодавства країни, коректність, відмова від будь-яких протиправних чи осудних або недоброзичливих дій, висловлювань стосовно держави тощо.
Політична переконаність громадянина полягає в усвідомленні ним справедливості державної влади, її ефективності, суспільній корисності. Але, насамперед, це впевненість громадянина в тому, що його громадянські права ні в якому разі не будуть ушкоджені. На відміну від звичайної політичної лояльності, яка може ґрунтуватися на принципі "Моя держава не права, але це - моя держава", політична переконаність ґрунтується на принципі "Моя держава права - адже вона справедлива".
Ми знаємо приклади в законодавстві навіть тих країн, суспільно-політичний устрій яких розглядається як один із класичних зразків демократії, коли громадяни заохочуються до участі у політичному процесі через пряму дію норм виборчого законодавства. Участь у виборах розглядається як неодмінний громадський обов'язок, а неучасть - карається різного роду формальними стягненнями. На відміну від таких засобів, реальна політична активність громадян, яка ґрунтується на їх переконаності, є, без сумніву, більшою запорукою ефективності політичного процесу.
З цією метою здійснюється вивчення апробованих і пошук нових форм агітації і організації роботи з населенням і засобами масової інформації, ознайомлення з методами аналізу та прогнозування участі громадян у політичному процесі, усвідомлення
обов'язковості додержання Конституції та законодавства. Тут важлива роль належить лекторіям, політико-правовим клубам і центрам, що можуть утворюватися політичними партіями та іншими об'єднаннями громадян. Демократична держава має сприяти подібній діяльності цих громадянських інституцій.
Не останню роль в процесі вироблення та реалізації державної політики, спрямованої на формування політичної лояльності громадян, відіграє політичний моніторинг суспільної свідомості населення. В демократичному суспільстві влада, як ніхто інший, зацікавлена в тому, щоб знати політичні настрої своїх громадян, принаймні з метою вжиття заходів для формування власного позитивного політичного іміджу.
Зрештою, вищою формою втілення політичної культури громадян є їх політична поведінка.
У найширшому вигляді політична поведінка свідомих учасників державотворчого процесу не зводиться лише до реалізації конституційних прав і обов'язків (здійснення їх приписів у практичних діях) і включає в себе крім дотримання, виконання, використання ще і пропагування складових цивілізованого демократичного політичного процесу.
дотримання норм демократичного політичного процесу - форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає у пасивній поведінці суб' єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання (наприклад, неприпустимість: пропаганди фашизму, війни; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; змови з метою повалення конституційного ладу; тероризму тощо);
виконання норм демократичного політичного процесу - форма реалізації зобов' язуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, захист своєї країни, сплата податків, запобігання протиправним діям інших осіб тощо);
використання норм демократичного політичного процесу - форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, об'єднання в політичні партії, участь у виборах, проведення громадянських акцій тощо);
пропагування демократичного політичного процесу - не є обов' язковою формою політичної поведінки, але вона є бажаною складовою для громадянсько свідомого учасника політичного процесу, будь то сам громадянин, політична партія, чи громадська організація або державний орган, який забезпечує демократичний політичний процес.
Крім власної свідомості громадян - учасників політичного процесу, головним гарантом їх правової поведінки в політичному процесі є держава. Отже, органи виконавчої влади повинні:
оперативно вживати необхідних заходів для забезпечення неухильного дотримання посадовими особами вимог Конституції та законодавства з політичних питань, що належать до їх відання, і насамперед стосуються неупередженого ставлення до політичних партій;
сприяти, разом з державними та комунальними засобами масової інформації, правоохоронними органами, діяльності утворюваних політичними партіями та громадськими організаціями просвітницьких центрів з метою всебічного висвітлення політичного процесу та оперативного поширення політичної інформації;
забезпечити разом з правоохоронними
Відповідно до складових описаної структури політичної культури, держава, як об'єктивно зацікавлений учасник демократичного політичного процесу повинна застосовувати певні управлінські механізми впливу на формування цієї культури. В узагальненому вигляді до числа таких державно-управлінських механізмів слід віднести: стримування, заохочування, сприяння, спостереження та реагування.
При формуванні структури політичної грамотності громадян доцільно застосовувати механізми заохочування та сприяння. Держава доступними їй засобами заохочує політико- просвітницьку та політико-інформаційну діяльність політичних партій, громадських організацій, навчальних закладів, засобів масової інформації, науковців. Держава також через органи виконавчої влади та місцевого самоврядування сприяє цій діяльності шляхом цільового фінансування,