У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 321:316

УДК 321:316.422(477)

ІВАНОВ М.С., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

До проблеми трансформації політичної системи України в контексті конституційних змін

Стаття присвячена актуальним питанням удосконалення конституційних засад існування українського суспільства на сучасному етапі розвитку. Автор аналізує запроваджені зміни до Основного Закону та розглядає подальші шляхи його удосконалення.

The article is dedicated to urgent questions of advancing of the constitutional bases) of existence of the Ukrainian company at the present stage of development. The writer analyses changes in the Constitution and esteems further pathes of its advancing.

Сьогодні українське суспільство знаходиться на етапі

удосконалення своєї політичної системи. Цей процес здійснюється в декількох напрямках і зачіпає практично всі провідні політичні інститути. Один з магістральних напрямків перетворень спрямований на зміну ролі держави в політичній системі. Його характерною рисою є поступова заміна пріоритету командно- керуючих функцій держави пріоритетом соціально-обслуговуючих завдань.

Гостра політична боротьба останніх років актуалізувала питання зниження ваги державної влади в суспільному житті, оскільки процес її завоювання неминуче супроводжується політичними кризами, розколює суспільство. Сьогодні виборчий процес неминуче сягає не лише питань зміни керівних політичних сил, але ставить на порядок денний питання зміни державного ладу. Яскравим прикладом саме такого стану речей можуть бути виборчі кампанії 2004-2006 років.

Сьогодні стала очевидною необхідність перегляду як співвідношення повноважень між гілками влади, так і забезпечення їх компетентного громадського контролю. Власний український досвід будівництва

демократичного суспільства показує, що прийнята в 1996 році Конституція не є бездоганною і такою, яка встановила оптимальний для сучасного етапу розвитку українського суспільства політичний устрій. Одним з головних її недоліків є диспропорції в повноваженнях гілок влади. В даному контексті слід зауважити, що серцевину політичної системи України складають інститути Парламенту, Президента і Кабінету Міністрів. Саме характер їх взаємодії дозволяв до недавнього дослідникам стверджувати, що формою правління Україна ближче всього знаходиться до суперпрезидентської республіки. Тобто такої форми, при якій незаперечний пріоритет у всіх сферах суспільного життя має саме інститут Президента.

І в дійсності якщо уважно проаналізувати повноваження і важелі інституту Президента, які діяли до запровадження з 1 січня 2006 року змін до Конституції, можна сміливо твердити, що за деякими показниками вони наближаються до повноважень царюючих осіб

в абсолютних монархіях.

Але при цьому не треба забувати, що в 1996 році не стільки було важливим прийняття витонченого Основного Закону, скільки необхідним був сам факт започаткування нового конституційного порядку в молодій українській державі. Хоча саме прийняття вказаного документа було відносно нелегким завданням, все ж таки втілення його в соціально-політичну реальність стало набагато складнішим процесом.

Здійснені кроки по удосконаленню конституційного ладу в Україні сьогодні змінили його де-юре, але щодо самого конституювання нової політичної системи, що її закладає Конституція, то можна впевнено твердити - процес її становлення тільки розпочався.

В даній статті розглядаємо тільки окремі аспекти, які пов'язані з проблемою удосконалення взаємодії гілок влади в державі та забезпеченням прав і свобод громадян в нашій країні.

До недавнього часу окремі дослідники вважали, що Конституція 1996 року встановила між гілками влади виважений баланс. Вони казали про те, що незважаючи на домінантність Президента, реалізація президентських владних повноважень у вирішальній мірі залежить як від самого Президента, так і від добровільної або вимушеної готовності до кооперативного співробітництва і компромісів усіх владних інститутів. З даного твердження випливав висновок, що Конституція України абсолютно здатна долати навіть занадто сильну перевагу Президента.

Утім, в реальності, свою політичну домінантність Президент достатньо легко міг доповнювати власною "президентською" більшістю в парламенті, та "принциповою" підтримкою своєї політики неопозиційних політичних сил. Саме таке становище перетворювало уряд країни на розмінну монету у великій політичній грі Президента з самим суспільством.

Як ми знаємо, помітні розбіжності гілок влади, надзвичайні повноваження Президента не втілилися у політичну стабільність, якої так не вистачало процесу державного будівництва, незалежного розвитку. Більше того, це призвело до гострого протистояння в середині правлячих сил та швидкого зростання опозиції.

Можна твердити, що однією з причин такого становища було недостатньо оптимальне визначення співвідношення і взаємодії гілок влади в нашій державі. Саме це наштовхнуло багатьох вчених і політиків на думку про те, що парламентська форма правління є більш відповідною до завдань перехідних політичних систем, до яких, безумовно, відноситься і політична система нашого суспільства.

Дана форма здатна, з одного боку, в більшому ступені протидіяти проявам авторитаризму, а з іншого, надає державній владі більш цілісного, динамічного характеру та не дозволяє маніпулювати відповідальністю за впровадження тих чи інших рішень. За перші десять років незалежності на Україні реалізовували свої програми десять урядів. Саме їм наша політична система відвела місце "крайнього", коли починали шукати

винуватця в тих негараздах, які супроводжують розвиток нашої країни, не дивлячись на те, що за Конституцією уряд лише реалізує стратегічні завдання інших державних інституцій.

Сьогодні слід висловити важливість того, що Конституція України і текстуально, і опосередковано передбачає загальноприйняту в демократичних суспільствах норму, згідно з якою формування уряду відбувається на базі парламентської більшості, спроможної його підтримувати. Власне, цією нормою визначається і легітимність самого уряду.

На нинішньому етапі встановлення нового владного устрою в Україні, правило системного переміщення владних важелів нажаль не спрацьовує. Головною


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Теоретико-концептуальні засади запровадження принципу альтернативності у процесі трансформації та модернізації політичних систем перехідних суспільств - Стаття - 12 Стр.
Елементи інтегрованості в політичній мові України напередодні здобуття незалежності - Стаття - 12 Стр.
Соціальний діалог та трипартизм: тенденції та перспективи розвитку - Стаття - 13 Стр.
Інтегративні методи аналізу політики в дослідженні впровадження програм політики - Стаття - 12 Стр.
Відповідність нинішньої системи управління й вироблення державної політики вимогам суспільства знань - Стаття - 11 Стр.
МІФОЛОГІЯ БІЛОВЕЗЬКОЇ ПУЩІ, ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОГО МАНІПУЛЮВАННЯ - Стаття - 14 Стр.
Геополітичні й технічні умови виникнення військово-повітряних сил Польщі та ЗУНР і їх застосування у ході боїв у Галичині на межі 1918-1919 рр. - Стаття - 26 Стр.