Головним недоліком нового устрою України є те, що процес його встановлення тільки розпочався і відбувається в несприятливих соціальних, політично-економічних умовах. Це, звичайно, не можна ототожнювати з можливими вадами самої системи. Тому на питання, наскільки парламентська форма правління для України є оптимальною, однозначно відповісти не можливо. На нашу думку - це вибір оптимальний на сьогодні. Але він й надалі потребує узгодження з реаліями сучасного політичного життя, в якому існує гостра політична боротьба, яка часто розколює суспільство, загрожує його цілісності. Необхідно віднайти важливі механізми, які б одночасно допускали політичну конкуренцію, але не допускали б діяльності яка знесилює та розділяє суспільство.

Треба погодитися із історичною об'єктивністю, що будь-яка автентично- демократична система правління спрацьовує нормально тільки за умов, коли громадянське суспільство, соціально-економічне суспільство, правосвідомість, бюрократично-

адміністративні еліти та інше, набули відповідного ступеня розвитку та якості. В Україні ці взаємообумовлені елементи знаходяться або ще у стадії становлення, або якщо вже й існують - вправно не функціонують, або подекуди ще й приймають викривлені форми. За таких умов та й ще за відсутності справжніх традицій

конституціоналізму, традицій парламентаризму жодна, навіть теоретично довершена форма та випробовувана модель політичного устрою в Україні, ефективно працювати ще не може.

Чи не найскладнішою ланкою в процесі становлення нового політичного устрою в Україні є релятивна нерозвиненість громадянського суспільства як суб'єкта політичної влади. Воно перебуває лише в початковій стадії перетворення і хоч набуває нових рис, ще не визріває, бо тільки ледве помітно позбувається відкидних характеристик колишнього. Українське громадянське суспільство ще не структуроване, не стратифіковане і надмірно є залежним від держави.

Слід висловити занепокоєння з приводу того, що в окремих прошарках політичної еліти України демонструються сумніви, щодо доцільності збереження в Україні парламентсько-президентського устрою та, зокрема, щодо існування інституту Президента. Нерідко вказується на те, що найбільша кількість сучасних демократій мають парламентарні форми правління, тобто такі, в яких переплітаються взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади, а домінантність належить парламенту.

Інші ж політичні сили просувають протилежні ідеї, стимулюють появи конституційних змін і поправок з метою повернення до домінування інституту Президента. Пропонується переоцінку окремих головних положень Конституції, за посередництвом яких можливо перетворити нинішній політичний устрій на "більш президентський".

Врешті, пристрасті щодо фундаментальних конституційних змін з метою перерозподілу інституційних повноважень Президента, законодавчої і виконавчої гілок влади та фактичної зміни політичної системи України свідчать про існуючі проблеми її функціонування.

Зміни і поправки до Конституції України, які запроваджені, і ті, які передбачається запровадити, не мають тільки "технологічний" характер, а є суттєвими, бо за своїм змістом є якісними змінами Конституції. А це вже зовсім інший вимір.

Звичайно, не можна заперечувати можливості і навіть, за певних умов, необхідності змін до Конституції. Але, як слушно відмічає Володимир Шаповал, "зміни до Конституції повинні бути політично зваженими і юридично звіреними, вони мають бути здійснюваними насамперед у періоди стабілізації..." [1, с. 27].

Погоджуючись з даною думкою, слід зауважити, що це не означає заперечення продовження здійснення реформи політичної системи та її окремих складників. Зокрема, слід зазначити, що в ході її демократизації, стало очевидним, що недостатньо проголосити демократичні права і свободи для того, щоб вони реально втілилися в повсякденне життя суспільства.

Сьогодні ми повинні бачити, що демократизації системи опираються не тільки представники окремих політичних сил. Суттєвий опір на цьому шляху обумовлений стійкими стереотипами значної частини пересічних громадян уявлень про "минулі часи", прагненнями значної частини владної консервативної еліти, яка зайнята вирішенням власних проблем звичними засобами.

З цього приводу слід висловити зауваження про те, що сьогодні в свідомості багатьох існують уявлення про те, що значна частина проблем функціонування політичної системи, особливо в галузі реалізації прав та свобод громадян, пов'язана з економічними проблемами суспільства.

На перший погляд може так і здаватись, але якщо дивитись більш уважно на дану проблем, то можна зрозуміти, що як раз економічні негаразди багато в чому обумовлені нездатністю політичної системи втілити в життя фундаментальні права людини в нашому суспільстві. Показовим до цього є неймовірне за розмірами і швидкістю майнове розшарування суспільства. При цьому за Конституцією Україна проголошена соціальною та правовою державою.

Треба відверто висловитися з приводу того, що сучасний етап розвитку української державності характеризується відсуванням на задній план задекларованих конституційних прав. Права частіше всього існують самі по собі, а реальні можливості користування ними самі по собі.

Багато в чому, це пояснюється політико- економічними процесами, які пов'язані з тривалим процесом перерозподілу суспільного багатства, в ході якого відбувається жорстока

ЛІТЕРАТУРА

Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії. - Київ: Право України, 1998, ч. 5. - 276 с.

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

Конституція України. - Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV (2222-15 ) від 08.12.2004. - Відомості Верховної Ради. - 2005. - № 2. - ст. 44.