І з появою Руху його лідери повторюють: Рух не може зробити всього сам - масштаб завдань надзвичайний; і потребує не конфронтації, а співпраці з державними структурами (13), він не може витіснити партію на другу роль - у нього не має реальної сили братися за такі завдання (14), і на аргумент опонентів, мовляв, це "організація неоднорідна, в ній є екстремісти, сепаратисти тощо" його прибічники слушно відповідали: а хіба КПРС однорідна? В ній є і ті, хто прагне реформ, і ті, хто чинить їм спротив - "і Горбачов, і Ніна Андрєєва, і це співставлення сягає аж до первинних організацій" (15). Не можна відмовити керівникам Руху у наявності тверезого погляду на стан речей. У Руху, - каже В. Яворівський, - є й неврастеніки, готові ділити всіх на "ганьба" і "слава". "Бо Рух - відкритий для всіх. Так, сьогодні він трагічно різний, але таким є сьогодні наш народ. Іншого ми не маємо і не шукаємо" - бо таким він дістався в кінці 20 століття після адміністративно-командної системи (16).

Тобто фактично тут ми маємо справу з тією ж ситуацією "рокерів", "металістів" тощо - вже у політичному вимірі всього суспільства: маса непрожитого життя, невипробуваних альтернатив, які й мали б скласти плоть соціального (політичного, економічного, культурного, релігійного і т.д.) життя рушила до того, щоб статися, навчитися, знайти себе - і при тому принесла з собою всі слабкості, природним чином зумовлені цими непрожитістю, невипробуваністю. Адже коли публічно лунали численні зауваження про нестачу "культури дискусій", "загальної культури" - цим, по суті, і фіксувалися наслідки відсутності цілих згаданих сфер реальності. Адже те, що стоїть за цими словами - "нестача загальної культури" - не можна усунути за бажанням, або прочитавши, умовно кажучи, сто книжок: це досягається поколіннями, у складній кооперації особистих зусиль, з виробленням також і правил цієї кооперації у вільному полі діалогу. І немає іншого шляху, як практикувати ці начала, кожного дня - з ризиком помилок, з готовністю до виправлення їх.

Але тут ми зустрічаємося з парадоксальною ситуацією. Сам цей принцип реальності, який ми ввели (згідно з яким, нагадаємо, йдеться про відсутність на цей момент сформованості культури, її цілісності як інфраструктури, необхідної ланки, елемента розвитку суспільства), накладає обмеження на наші можливості. Повноцінний акт в межах певної структури виявляє її загальні закономірності, які і спрацьовують в даному випадку. (Скажімо, вся інфраструктура промисловості від міністерства до окремого цеху має злагоджено спрацювати, щоб "на виході" з'явився якісний плащ; і якщо ці численні елементи не скоординовані у завершальних діях швачки, - плащ буде зіпсований або не з'явиться взагалі). Так само, якщо окремі фрагменти культури суспільства не скоординовані, у ній відсутні цілі ланки, необхідні в сучасній культурній інфраструктурі, - то наш кінцевий крок: висловлена думка, запропоноване рішення, - неминуче буде нести на собі ці системні вади.

Якщо культура неповна, фрагментована за своєю структурою, - ця неповнота буде породжувати обмеженість програм перетворення. І самі представники Руху через рік після початку його існування відзначають, що не існує жодної газети Руху російською мовою; що не ведеться майже жодної просвітницької роботи на сході і півдні, що селяни і робітники майже не знають про нього; що в "релігійній роботі Рух на сході слабкий, на заході - однобічний. Він не піднявся до християнської та національної висоти, щоб стати над конфесіями і мати авторитет і серед католиків, і серед православних" (17) тощо. А ще за рік до того шахтар з Донбасу, заступник голови одного з страйкомів П. Побережний, виступаючи на Установчому з' їзді Руху, говорив: "На жаль, ми ще мало знаємо, чого хоче і до чого закликає Рух... і просимо вас: приїздіть у Донбас. Тільки тоді запанує єдність, а Україна стане нам такою ж близькою, як і перебудова" (18) (виділено нами. - Е.Щ.).

Отже, якщо не вироблено спільної мови (а роз'єднаність різних сил, груп у суспільстві, неможливість їх інтеграції у спільних діях - і є симптомом відсутності її цілісності, свідчення фрагментованості суспільства), то в результаті досвід, умовно кажучи, шахтаря з Донецька може ніколи не скластися з досвідом карпатського лісоруба, а миколаївського будівельника суден - з досвідом професора зі Львова (хоча і там, і там проблема одна: селянину і газетяру не дають робити свою справу; порушуються закони певної автономної сфери). Відповідно, можна бачити порушення спільної норми в одній сфері, знайомій внаслідок того, що нею займаєшся, і впритул не помічати цього ж порушення в іншій - в той час, як проблеми такого роду можна вирішити лише спільно. Літературний критик розповідає, як під час