бесіди з молодим біологом той сказав, що коли в природі зникає який-небудь вид комах, це трагедія для всього людства. ""А як ви гадаєте, - запитав я, - якщо б зникла якась мова, а значить і культура, що б це було?" Подумавши мить, мій сусіда розважливо проказав: "По логике вещей, это тоже должна быть трагедия." А потім, полегшено зітхнувши, додав: "Но это уже забота писателей."" (19). Але якщо ми не усвідомлюємо, що проблема та сама, що вона має системний характер, - між нами може ніколи не скластися кооперація; а лише спільними зусиллями, коли всі члени суспільства опановують необхідні компетенції, можна врятувати як природу, так і культуру.
Так само, як відсутність спільної мови призводить до відсутності кооперації, вона ж спричиняє суперечливість принципів одного й того самого діяча. Ті самі депутати- письменники, які цілком слушно говорили про неповноту культури, її структурну нероз- будованість і відповідні наслідки (те, що ми назвали "принципом реальності"), тут-таки скаржаться на те, що не з' явилися могутні твори, "які б струсонули дух" всього суспільства - хоча з цього ж уявлення про неповноту структури культури як цілого природно випливає неможливість породження подібних творів, які завжди є плодом інтенсивної кооперації культурних зусиль поколінь, що відклалась у цій складній інфраструктурі.
Проте це не є якоюсь вадою бачення саме письменників, або "інтелігентів" - як говорилося, факт відсутності культурної структури, саме в силу своєї фактичності, накладає обмеження на можливості розвитку думки: адже так само, як кожний плащ є наслідком дії у цій маленькій ділянці всієї складної інфраструктури промисловості, так само кожна думка є результатом миттєвої дії всієї складної інфраструктури мови суспільства; і якщо цей "синтаксис" не розроблений, думка неминуче буде нести на
собі сліди цього нерозробленого "синтаксису".
Отже, фрагментованість суспільства - коли, наприклад, актори політичного процесу можуть не бачити, що "Україна" і "перебудова" це складові одного цілого, - може розглядатися як симптом відсутності політичної мови, котра не є просто набором понять, а виступає як певна спільність презумпцій, принципів, що можна розглядати як певні процедури, і відтак трактувати політичну мову як одну з інституцій суспільства. Відповідно, це робить очевидним, що просте запозичення будь-яких понять нічого не змінює, оскільки слова не можуть створити інституції; треба опанувати ці процедури, практикуючи їх - і в такий спосіб суспільство справді зміниться, оскільки у нього з' явиться діючий інститут.
Саме через непростий шлях вироблення компромісних рішень (що є прикладом додержання процедури) складалася ця спільна мова. Фундаментальне значення в цьому відношенні мала діяльність українського парламенту, обраного на альтернативній основі. Через рік його існування лідери двох великих об'єднань - "групи 239" і "Народної Ради" - О. Мороз і І. Юхнов-ський, кожний з свого боку, відзначають безпрецедентний досвід порозуміння на основі компромісів. Сам феномен компромісів стає принциповим елементом політичної мови українського суспільства (20) - що, до речі, було підтверджено розв'язанням криз 1990, 1996, 2004 років. Таким чином, компроміс у даному випадку є не просто поняттям, яким користуються учасники політичного процесу, а водночас є діючою, ефективною процедурою, яка успішно практикується в суспільстві. Метафорично фіксована відмінність між "мовою компромісу" і "мовою ультиматуму" прояснює інституційний вимір політичної мови. Зрозуміло, що суспільство, в якому політичні групи спілкуються мовою компромісу, існує інакше, ніж суспільство, в якому вони з' ясовують стосунки мовою ультиматуму.
Висновки. Таким чином, ми бачимо зв'язок між відсутністю політичної мови в суспільстві - і його фрагментованістю (яка виступає симптомом цієї відсутності); а також те, що ця відсутність накладає природні обмеження на спроби змінити становище: за відсутності інтегрованого цілого "спільної мови", де кожне "вислов-лювання" набуває загальної "зрозумілості" всім, включеним у цей простір (коли, скажімо, ми розуміємо, що "Україна" і "перебудова" - різні аспекти тієї самої проблеми), - такі "висловлювання" будуть
ЛІТЕРАТУРА
Див.: Склянка чистої води // ЛУ. - 1989. - № 49.
Чом, чом, чом, земле моя?.. // ЛУ. - 1990. - № 6.
Профспілки потребують оновлення. // ЛУ. - 1989. - № 34.
Статистика без парадного мундира // ЛУ. - 1990. - № 20.
Слєпичев О.І. А хто ж захистить торгівлю? // ЛУ. - 1990. - № 18.
Див.: То в чому вона, суть братерства? // ЛУ. - 1989. - № 33.
Пахльовська О. Старт з руїни космодрому // ЛУ. - 1989. - № 30.
Там само.
Олійник Б. Національна гідність. І - надбання // ЛУ. - 1989. - № 21.
[Тельнюк С. Виступ] Справі перебудови - творчу ініціативу // ЛУ. - 1988. - № 30.
Обрії дитячої книги // ЛУ. - 1988. - № 12.
Дрозд В. Інтелігенція і час // ЛУ. - 1989. - № 46.
Співдоповідь Івана Дзюби // ЛУ. - 1989. - № 40.
Два погляди на "Рух"// ЛУ. - 1990. - № 5.
Стадніченко Ю. Хай зникне "ковбасна" ідеологія // ЛУ. - 1990. - № 1.
Доповідь Володимира Яворівського // ЛУ. - 1989. - № 38.
З виступу письменника Євгена Сверстюка на Других Всеукраїнських Зборах Народного Руху України // ЛУ. - 1990. - № 46.
Грабовський В. Як перебудувати себе. Нотатки з Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову // ЛУ. - 1989. - № 50.
Див.: