УДК 321:[316.354:351/354:331.07]

ГРОМАДСЬКА Н.А., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Соціальний діалог та трипартизм: тенденції та перспективи розвитку

Стаття присвячена проблемі осмислення ролі соціального діалогу та трипартизму в соціальній політиці держави. Автор при висвітленні даної проблеми спирається на міжнародний досвід, досліджує можливості і перешкоди щодо ефективного розвитку соціального діалогу та трипартизму в Україні.

The article is dedicated to a problem of understanding of a role of social dialogue and tripartism in social policy of the state. The author at presentation of the given problem based on the international experience, studies opportunities and obstacles concerning effective development of social dialogue and tripartism in Ukraine.

Сучасний соціально-економічний стан України передбачає необхідність гармонізації інтересів різних соціальних груп та державних органів цивілізованим, безконфліктним шляхом, що повинна забезпечити ефективна державна соціальна політика.

Вирішення питань соціальної політики не повинно залишатися прерогативою тільки органів влади, необхідно здійснювати консультації з представниками різних верств суспільства.

У соціально-політичному просторі за участю держави формується інститут соціального діалогу. Ідеї тристороннього співробітництва (трипартизму), що виникли у світовій практиці, стають актуальними в соціальній політиці України.

Враховуючи актуальність вказаних проблем та перспективність практичного застосування соціального діалогу і трипартизму, доцільно простежити тенденції та перспективи їх розвитку. Для цього необхідно визначити місце і роль соціального діалогу та трипартизму в соціальній політиці держави, дослідити перешкоди щодо ефективного формування вказаних інституцій.

Принцип трипартизму став головною передумовою успішної діяльності Міжнародної організації праці (МОП), яка була створена у 1919 році. Від моменту заснування перед МОП постало завдання сприяти співпраці між урядами, роботодавцями та працівниками задля досягнення соціальної справедливості шляхом вирішення проблем у сфері праці на міжнародному рівні з метою встановлення "всеохоплюючого і стабільного миру" [1, с. 3].

Один з аргументів, висунутих на користь прийняття міжнародних трудових норм та зазначених у Статуті МОП, мав політичний характер і підкреслював важливість зміцнення соціального миру в промислово розвинутих країнах з метою попередження суспільних потрясінь. Політично прозорливі засновники МОП підтримали реформістські намагання трудівників, щоб відгородити їх від комуністичної пропаганди, яка все ширше розповсюджувалася в Європі після Жовтневої революції 1917 року в Росії.

Твердження про те, що загальний та міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості, були уточнені у Декларації про цілі і завдання МОП, ухваленої на Філадельфійській конференції у 1944 році. І сьогодні, в епоху глобалізації, вони звучать доречно, як ніколи, та залишаються ідеологічним фундаментом МОП [2].

Трипартизм знайшов відображення також у структурі МОП. Ця організація завжди була унікальним форумом, на якому уряди та соціальні партнери держав-членів можуть вільно і відкрито обговорювати свою національну політику та практику. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду та по одному від працівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного. Філа-дельфійська Декларація 1944 року стверджує важливість та доречність методів, що базуються на „постійних і узгоджених міжнародних зусиллях, коли представники працівників та роботодавців мають однаковий статус з представниками уряду, можуть брати участь в обговоренні і прийнятті демократичних рішень з метою сприяння загальному добробуту" [1, с. 5].

МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у розробці соціально-економічної політики.

Крім того, про прихильність МОП трипартизму свідчить зміст багатьох конвенцій і рекомендацій, які містять положення про ту чи іншу форму консультацій або співробітництва між урядом та організаціями підприємців і трудящих. Участь представників роботодавців і профспілок у розробці й здійсненні державної економічної та соціальної політики глибоко укорінена традиція МОП.

Ухвалені МОП Конвенції № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію (1948 р.) та № 98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів (1949 р.) хоча і не торкаються безпосередньо тристоронніх консультацій, але ці документи тісно пов'язані з цим питанням, бо ефективні тристоронні консультації неможливі без усвідомлення та здійснення принципу свободи об'єднання [3, с.12].

В Україні існують випадки порушення норм Конвенції № 87, яка ратифікована країною ще у 1956 році. Вже на законодавчому рівні - у Законі України від 15.09.1999р. № 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" - порушувались права профспілок.

Це є також порушенням ст. 9 Конституції, якою передбачено, що міжнародні договори, ратифіковані Україною, є частиною національного законодавства. Конституційний суд України 18.10.2000 р. прийняв рішення, яким визнав положення ст.ст.11, 16 такими, що не відповідають Основному Закону України. Крім того, Конвенція № 87 порушується керівниками підприємств, про що свідчать скарги профспілок до Президента України, Уряду МОП та Ради Європи. Дані факти негативно впливають на імідж держави. Тому влада повинна вживати заходи, щоб гарантувати соціальним партнерам можливість та права на здійснення діяльності у соціально- трудовій сфері.

Принцип тристоронніх консультацій і співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі був підтверджений у Рекомендації № 113, яка була ухвалена ще у 1960 році [1, с. 79-80]. Рекомендацією визначено загальну мету консультацій і співробітництва як "сприяння взаєморозумінню та добрим відносинам між державними органами влади й організаціями роботодавців