Згадана Рекомендація свідчить про те, що зосередження на широкому колі проблем та комплексний підхід як до соціальних, так і до політичних питань залишається актуальним та повністю відповідає потребам нинішнього життя.

У 1971 році була прийнята важлива Резолюція про зміцнення трипартизму у всіх видах діяльності МОП, яка дала сильний поштовх до активізації діяльності, в результаті чого в 1976 році було ухвалено Конвенцію № 144 та Рекомендацію № 152.

Конвенція № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм передбачає необхідність проведення консультацій щодо кожного заходу стосовно міжнародних трудових норм, який необхідно вжити на національному рівні [1, с. 69-74]. Таким чином, у зв'язку з ратифікацією і застосуванням актів МОП держави зобов'язані здійснювати процедури, які сприяють ефективним консультаціям між представниками уряду, роботодавців та працівників. Характер і форма консультацій повинні визначатися згідно з національною практикою після проведення консультацій з представниками організацій роботодавців та працівників. Такі організації повинні вільно обирати своїх представників і бути представленими на рівних засадах у компетентному органі.

Приєднавшись до Конвенції № 144, наша держава підтвердила, що через соціальний діалог прагне забезпечити стабільну економіку і досягти соціальної злагоди, миру та спокою у суспільстві.

Рекомендація № 152 щодо процедури тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП, крім положень вищезазначеної конвенції, містить інформацію, з яких питань необхідно проводити консультації [1, с. 75-78].

Принципи, закладені у Статуті МОП, у багатьох конвенціях і рекомендаціях, були далі розвинуті у Висновках про тристоронні консультації на національному рівні з питань економічної та соціальної політики (Міжнародна конференція праці, 1996 р.) і Резолюції про трипартизм та соціальний діалог (Міжнародна конференція праці, 2002 р.).

Висновки про тристоронні консультації на національному рівні з питань економічної та соціальної політики виглядають таким чином:

тристороннє співробітництво не закінчується саме собою, це засіб вирішення різних економічних і соціальних проблем;

тристороннє співробітництво не йде в розріз з ринковою економікою та демократією; тристороннє співробітництво надає змогу соціальним партнерам брати участь у процесі формулювання і прийняття рішень стосовно питань економічної та соціальної політики;

тристороннє співробітництво є досить гнучким інструментом, щоб пристосуватися до найрізноманітніших ситуацій за умови, що усі сторони твердо бажають цього досягти;

головним завданням тристороннього співробітництва є ефективне сприяння вирішенню проблем, що виникають у багатьох країнах із загостренням економічних труднощів та глобалізацією економіки, а також з програм структурного регулювання, спричинених цими факторами; однією з найважливіших ролей тристороннього співробітництва повинно бути намагання примирення вимог соціальної спра-ведливості з вимогами конкуренто-спроможності підприємств і економічного розвитку; слід пам'ятати, що тристороннє співробітництво повинно застосовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих обставин;

ефективність тристороннього співробітництва обумовлена певними умовами: наявність незалежних, вільних і достатньо репрезентативних трьох сторін, які виконують різні функції; тісна взаємодія

сторін стосовно розв'язування проблем та пошук рішень, які є взаємно корисними, як для них, так і для суспільства в цілому; * застосування МОП усіх можливих заходів з метою сприяння тристоронньому співробітництву (сприяння ратифікації та ефективному застосуванню конвенцій і рекомендацій та ін.) [1, с. 81-86]. Такі висновки можуть бути корисними для соціальних партнерів та ефективного розвитку соціального діалогу в Україні:

У Резолюції про трипартизм та соціальний діалог підкреслювалось, "що соціальний діалог та трипартизм виявився цінним демократичним засобом вирішення соціальних проблем, формування консенсусу, надання допомоги в розробці міжнародних трудових норм та вирішення широкого кола трудових проблем, щодо яких соціальні партнери відіграють безпосередню, легітимну і незамінну роль; що соціальний діалог та трипартизм є сучасним і динамічним процесом, що володіє унікальним потенціалом та широкими можливостями в сприянні прогресу в багатьох важких ситуаціях і питаннях, у тому числі питаннях, що стосуються глобалізації, регіональної інтеграції й перехідного періоду" [4.]. Резолюція пропонує урядам забезпечувати створення необхідних умов для соціального діалогу, у тому числі дотримання основних принципів і прав на свободу об' єднання та ведення колективних переговорів, сприятливого середовища для трудових відносин та поваги ролі соціальних партнерів; заохочує уряди, а також організації працівників і роботодавців до сприяння трипартизму та соціальному діалогу, особливо у секторах, де трипартизм та соціальний діалог відсутні або не одержали достатнього розвитку".

Таким чином, соціальний діалог повинен стати частиною світогляду влади. І підтвердженням цього є підписання 29 грудня 2005 року Президентом України Указу "Про розвиток соціального діалогу в Україні", в якому соціальний діалог визначений як один з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам [5].

Хоча юридичні документи МОП мають силу, яку вони набувають внаслідок їх ухвалення тристоронніми органами, у роботі яких беруть участь соціальні партнери майже з усіх країн світу, вони однак в основному є нормами, які пропонуються державам, та відіграють вирішальну роль у розробці національного законодавства та прийняття міжнародних зобов' язань.

Відповідно до класичної моделі (модель МОП) соціальний діалог впроваджується на засадах двопартизму (на рівні підприємства: роботодавець - наймані працівники) або трипартизму (на рівні держави: організації роботодавців - наймані працівники (профспілки) - представники влади).

Державне втручання у взаємовідносини робітників і працедавців, за умови їхньої