Перша модель характерна, скоріше за все, для країн континентальної Європи, де держава завжди більш рішуче здійснювала вплив на приватний сектор виробництва. За цією моделлю держава прагне запобігти небажаним подіям і заздалегідь досягти такої угоди між сторонами, яка дала б змогу забезпечити соціальний мир, принаймні, хоча б на термін дії цієї угоди.

Друга ж модель характерна для Великобританії, США, Канади і деяких інших країн, де держава традиційно здійснює лише мінімальне регулювання економіки. Ця модель передбачає, що втручання держави відбувається на тій стадії, коли конфлікт між роботодавцями та профспілками вже виник і загрожує перерости у такі дії, які можуть зруйнувати стабільність у суспільстві.

Риси першої моделі притаманні більшості країн СНД, у тому числі і Україні. З метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників діючим законодавством України визначено правові засади розробки, укладення і виконання колективних угод на державному, галузевому, регіональному рівнях та колективних договорів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання [7]. Таким чином, в Україні, як і в інших країн, соціальне партнерство здійснюється на трьох рівнях - національному, галузевому та виробничому (безпосередньо на підприємстві).

У багатьох країнах регулювання соціально- трудових відносин відбувається завдяки утворенню спеціальних органів - рад, комісій, комітетів. Наприклад, у Франції - Економічна та соціальна рада, у Бельгії - Національна рада по праці, у Великобританії - Національна рада економічного розвитку, у Австрії - Паритетна комісія, у Болгарії - Національна рада з тристороннього співробітництва, у Польщі - Тристороння комісія з соціально-Економічних справ, у Естонії - Соціально-економічна рада, у Росії - Російська тристороння комісія по врегулюванню соціально-трудових відношень тощо.

Саме завдяки діяльності тристоронніх організацій створюються умови для функціонування ефективного соціального діалогу як досконалого інструмента державної соціальної політики, що забезпечує соціальний мир та злагоду.

Одним із перших кроків держави у налагодженні тристороннього соціального діалогу між представниками органів державної влади, роботодавців та найманих працівників стало створення у лютому 1993 року Національної ради соціального партнерства (НРСП), яка стала постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України. Однак, останнім часом НРСП не завжди спрацьовувала достатньо ефективно. Неодноразово ставилися питання щодо збільшення ролі НРСП у формуванні політики у сфері соціально-трудових відносин, сприяння активному пошуку взаємоприйнятих рішень складних проблем державної соціальної політики. Крім того, у соціально-економічному житті України відбулися істотні зміни. Практичний досвід діяльності НРСП за 12 років засвідчив необхідність реформування та внесення назрілих коректив у Положення про НРСП, спрямованих на посилення ролі тристороннього органу, який має бути єднальною ланкою між державою, профспілками і роботодавцями. Указом Президента України від 29.12.2005 р. № 1871/2005 "Про розвиток соціального діалогу в Україні" утворено Національну тристоронню соціально-економічну раду (далі - Національна рада), при цьому НРСП ліквідовано [5].

Відповідно до Положення про Національну тристоронню соціально-економічну раду, затвердженого вищенаведеним Указом, Націона-льна рада є консультативно-дорадчим органом при Президентові України. Згідно з цим Положенням основними завданнями Національної ради є: "сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально- економічних і трудових відносин, укладанню угод з питань регулювання таких відносин; розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики".

Щодо розвитку соціального діалогу Національна рада виконує такі важливі функції:

співпрацює та проводить у межах своїх повноважень консультації з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями роботодавців, професійними спілками та їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями щодо вирішення питань соціально-економічного розвитку і трудових відносин та за результатами вносить у встановленому порядку узгоджені пропозиції;

вивчає, узагальнює та сприяє поширенню вітчизняного і міжнародного досвіду з організації та ведення соціального діалогу, а також роботи відповідних тристоронніх органів;

сприяє створенню та діяльності допоміжних органів соціального діалогу на галузевому, регіональному і виробничому рівнях, надає їм консультаційну та організаційно-методичну допомогу;

співпрацює з науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами з питань проведення наукових досліджень щодо розвитку соціального діалогу;

організовує проведення науково-практичних конференцій, семінарів з питань розвитку соціального діалогу на всіх рівнях та бере участь у їх роботі.

Можна передбачити, що створена Національна рада буде відігравати значно більшу роль, ніж НРСП, у розвитку соціального діалогу. Удосконалення взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців та профспілок сприятиме досягненню балансу трудових, соціально-економічних прав і інтересів сторін соціального діалогу, визначенню механізму їх співробітництва, як необхідної умови соціально-економічного розвитку України, підвищення життєвого рівня народу та забезпечення соціального миру і злагоди у суспільстві.

З метою сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів) Указом Президента України від 17.11.1998 р. № 1258/98 створено Національну службу посередництва і примирення /НСПП/, яка є постійно діючим державним органом.

Основними завданнями НСПП є сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів, що виникли між ними; прогнозування виникнення конфліктів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва та примирення під час вирішення таких спорів [8].

Особлива увага приділяється НСПП питанням вдосконалення взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, профспілками та роботодавцями, а також активна співпраця з НРСП і з 2006 р. із