і високого рівня залучених змін маємо революційний тип прийняття рішень, за умов низького рівня доступних знань та низького рівня залучених змін одержуємо роз' єднано інкрементний тип прийняття рішень. "Змішані" типи виглядають наступним чином: за низького рівня знань та високого ступеня залучених змін одержуємо аналітичний тип прийняття рішень, за умов високого рівня знань та низького ступеня залучених змін - раціональний тип рішення.
На думку Ч.Ліндблома, більшість рішень у державній політиці приймається за інкрементним типом, керівною настановою якого є проведення "послідовних обмежених порівнянь" з раніше ухваленими рішеннями, про які відомо тим, хто приймає рішення [6, c. 155]. Прийняття рішень за такою моделлю пов'язано з перепонами, що з ними стикаються ті, хто приймають рішення. Видатний американський вчений-бігевіорист, дослідник державного управління, лауреат Нобелівської премії Г. Саймон багато уваги присвятив дослідженню проблем застосування раціональної моделі прийняття рішень [6, c. 157]. На його думку, ті, хто приймає рішення, обмежені у своїй здатності розглянути усі альтернативи, подруге, для них важливо знати усі наслідки програми наперед, що рідко трапляється, і по- третє, кожна альтернатива має цілу низку сприятливих та несприятливих наслідків, що ускладнюють порівняння між ними. [6, с. 157-158]
Для дослідження альтернатив політики науковцями було розроблено низку прогностичних методів. Американські вчені Б. Гоґвуд та Л. Ґан як основні підходи до прогнозування наводять такі методи, як екстраполяція, судженнєві методи, методи моделювання та морфологічний аналіз [7, с. 188-202]. Екстраполяція представляє собою проектування на майбутнє існуючих тенденцій та здійснення прогнозів на їхній основі [7, c. 188]. Судженнєві методи прогнозування засновуються на інтуїтивних судженнях певних осіб і хоч вони можуть потребувати відповідних математичних операцій, проте у своїй основі вони спираються на суб' єктивні судження певних акторів. Одними з най- відоміших судженнєвих методів є метод Делфі, мозковий штурм, складання сценарію та матриця перехресного впливу [7, c. 191-196].
На думку Б. Гоґвуда та Л. Ґана, "моделювання є єдиним інтелектуально виправданим методом прогнозування, оскільки поки ми певною мірою не зрозуміємо процеси, покладені в основу проблем, що нас цікавлять, будь-який зроблений нами прогноз означатиме постріл навмання і ми не зможемо навчитися на помилках наших прогнозів як частини системи інтегрованої інформації" [7, c. 197].
Морфологічний аналіз передбачає аналіз складових частин та їхньої фактичної та гіпотетичної конфігурації. На думку Б. Гоґвуда та Л. Ґана, морфологічний аналіз можна розглядати як форму судженнєвої методики, проте завдяки своїй специфічній прив'язаності до технологічного прогнозування він "заслуговує на окремий розгляд" [7, c. 202]. Морфологічний аналіз передбачає 1) вибір певного суб' єкта або технічної системи, 2) аналіз компонентів з погляду їхніх функцій, 3) дослідження альтернативних форм, реальних та гіпотетичних, що їх можуть набувати ці компоненти, 4) аналіз різних конфігурацій цих компонентів [7, c. 202].
Для порівняння можна навести класифікацію прогнозування за іншим відомим американським науковцем В.Н. Даном: екстраполяційне прогнозування, теоретичне прогнозування та прогнозування на основі суджень. Як методики екстраполяційного прогнозування В. Дан називає класичний аналіз часових рядів, оцінку лінійних трендів, експоненціальне зважування та методологія катастроф, як методики теоретичного прогнозування - відображення теорії, каузальне моделювання, регресійний аналіз, оцінка точок та інтервалів, кореляційний аналіз [8, c. 223].
В. Дан пише, що на відміну від екстраполяційного прогнозування, теоретичне прогнозування ґрунтується на "припущеннях щодо причин і наслідків, які містяться в різноманітних теоріях" [8, c. 242]. В каузальному моделюванні основною статистичною процедурою є аналіз шляхів, а стандартним способом зображення каузальних стосунків є маршрутний графік [8, c. 249-250].
Виникає питання: за такої великої кількості методів прогнозування, у чому може полягати складність у прийнятті рішенні та впровадження певної успішної запозиченої програми політики? Передусім проблема полягає у всюдисютньому бракові ресурсів та часу. Як вже наводилося вище, за Г. Саймоном це обмеження є однією з важливих перепон на шляху раціональної моделі прийняття рішень. Одним із розв'язків дилеми раціональної та інкрементальної моделей є запропонована А. Еціоні модель змішаного сканування, суть якої полягає в тому, що усі запропоновані альтернативи скануються, тобто розглядають відносно поверхово, в той час, як найбільш перспективна альтернатива піддається детальній перевірці [6, с. 161].
Спираючись на запропоновану модель змішаного сканера А. Еціоні, можна запропонувати модель застосування інтегративних методів аналізу політики. Варто зазначити, що деякі методи аналізу вже є інтегративними по своїй суті тією мірою, якою вони поєднують (інтегрують) в собі кількісні та якісні методи. Так, приміром, судженнєві методи використовують переважно якісні підходи, проте в них також можуть застосовуватися й кількісні, тобто певні математичні операції, скажімо, для ранжування припущень чи виділення домінантних точок зору щодо певної проблеми. Зважаючи на те, що певна політична програма впроваджується в даній інституційній матриці, в якій панує певна політична парадигма, (при чому, як перша, так і друга перебуває у певній динаміці, тобто рухається та розвивається), дослідження середовища впровадження потребуватиме застосування різних методів та методик, які в результаті мають всебічно відтворити картину того, в яких умовах доведеться впроваджувати програму. Можна застосувати морфологічний аналіз, бо й сама концепція інституційної матриці С.Кірдіної складається з певних елементів, що піддаються морфологічному аналізові, як і політична парадигма. З іншого боку, запропонована програма може піддатися морфологічному аналізові, під яким, пригадаємо собі, мається на
