УДК 321

ДЕМ'ЯНЧУК О.П., Національний університет "Києво-Могилянська академія", м. Київ, Україна

Відповідність нинішньої системи управління й вироблення державної політики вимогам суспільства знань

Аналізується теоретичний аспект сучасної української політики та управління суспільним розвитком в умовах інформаційної епохи.

The theoretical aspect of modern Ukrainian policy and direction of public development in the information epoch is analyzed.

Наука про публічну політику сформувалася на початку 1950-х років і з того часу перетворилася на одну з потужних галузей знань про способи управління суспільним життям. Нині налічується принаймні 10 різних моделей, що описують цей об'єкт у різних аспектах - інституційному, раціонального прийняття рішень, суспільного вибору, групових інтересів тощо.1 На пострадянському просторі замість назви "публічна політика" (public policy) вживається термін "державна політика", про що вже неодноразово точилися дебати між двома українськими школами аналізу політики.2 (Зберігаючи вірність поглядам своєї школи, далі вживатиму термін "публічна політика", якщо вживання іншого терміну не буде продиктоване потребою обговорення).

Розробка і здійснення публічної політики в будь-якій країні відбувається за певними усталеними процедурами. Інституційна модель описує, які актори політики беруть участь у цьому політичному процесі (політичні партії, законодавча, виконавча, судова гілки влади тощо), як вони взаємодіють між собою на різних етапах цього процесу. І хоча принципи розробки і здійснення публічної політики загалом однакові, все ж кожна країна, кожна політична система вирізняється певними особливостями цих процесів.

Ці особливості в першу чергу проявляються у порядку визначення цілей і встановлення пріоритетів, структурі управлінської ієрархії та співвідношенні повноважень окремих акторів політики, а також розмірах і силі впливу "горизонтальної" складової публічної політики.3 Скажімо, цілі й пріоритети політики безпосередньо пов' язані з цілями й пріоритетами стратегії розвитку нації, яка, у свою чергу, має враховувати стан суспільства, тенденції змін, що відбуваються у ньому, процеси, що протікають навколо цієї нації тощо.

Слід зазначити, що сукупність характеристик, принципів і процедур публічної політики також можна уявити собі як особливого виду публічну політику і відповідно застосувати для її дослідження методологію аналізу публічної політики. Інакше кажучи, „політика формування політик" так само несе в собі певні закономірності, як і, скажімо, освітня або транспортна політика чи політика в галузі охорони здоров'я, зовнішня, енергетична тощо.

У цій роботі пропонується розглянути сучасну українську "державну політику розробки і здійснення державних політик" з точки зору відповідності її цілей, пріоритетів, принципів розробки і впровадження тим новим якостям, що поступово формуються в суспільстві й уже зараз визначають місце країни у світовій "ієрархії" та перспективи її "підвищення у класі".

Суспільство знань та інноваційне суспільство

В науці відомі декілька підходів до опису розвитку людства. Для нас найвідомішою є типологія марксизму, за якою людство проходить у своєму розвитку стадії від первіснообщинного ладу через

рабовласницький, феодальний, капіталістичний до комуністичного суспільства з його безкласовістю, безконфліктністю, відсутністю держави як такої тощо.4 Цей підхід у своїй основі містить уявлення про розвиток людства як результат постійного конфлікту між рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин.

Інший підхід, уже тривалий час популярний у західній науковій і публіцистичній літературі, не так давно опинився у центрі уваги і у нас. Він базується на порівнянні різних епох розвитку людства на основі типу товарів, що переважають у виробництві й обміні, та характеру їх споживання. За цим підходом, суспільство до нинішнього часу вже пройшло через аграрну, індустріальну та інформаційну епохи і вступило в епоху знань.

Зупинімося на мить на пройдених етапах розвитку суспільства. Аграрне суспільство головним продуктом виробництва мало продукцію природного походження, що проходила більш-менш складну обробку. Відповідно головну роль відігравала вимога ретельно виконувати операції, які вже виконувалися десятками попередніх поколінь. Індустріальна епоха розвитку суспільства відзначалася постійним ускладненням виробництва штучно створених матеріальних товарів, а виробнича й управлінська діяльності полягали у встановленні, дотриманні й оновленні стандартів. Інформаційний етап розвитку людства вивів на чільне місце нематеріальний продукт - інформацію, тобто, відомості про щось чи про когось, які можна використати для виробництва матеріальних і духовних благ і задоволення

загальнодержавних, регіональних, групових чи індивідуальних інтересів. І, нарешті, суспільство знань відрізняється переважанням саме нематеріальних продуктів виробництва в суспільному житті. Якщо визначити інформацію як продукт суспільної обробки та застосування об'єктивних даних, отриманих від дослідження природних і суспільних процесів, то, на відміну від неї, знання виступатимуть продуктом індивідуальної обробки та застосування інформації. Отже, епоха знань - індивідуалістична за своєю природою, а отже, вона потребує особливих способів управління порівняно з колективістськими попередніми епохами.

Американський дослідник Артур Харкінс подає такі характеристики цієї епохи:5

"Ми вступаємо в епоху знань, де відбуваються швидкі зміни; де зоною дії громади є увесь світ; де люди обмінюються інформацією й послугами [з її обробки та інтерпретації - ОД.]; і де завдяки новим технологіям люди можуть миттєво дізнатися, що відбувається у більшості інших місць світу. Щоб бути успішним у цю епоху, людина повинна вміти ефективно використовувати ресурси, вміння спілкування з іншими, інформацію, технології, базові, ментальні й особисті здібності... До цього лише від [інтелектуальної] еліти вимагалося вміти працювати з масивами... інформації, що скеровує зусилля людей у потрібному напрямку, та й це відбувалося лиш у малих спільнотах. В епоху знань інформація може бути доступною для